Справа № 169/644/18
Провадження № 2/169/38/23
26 травня 2023 року смт Турійськ
Турійський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Хвіц Г.Й.
за участю: секретаря судового засідання Мисюка П.З.
позивача ОСОБА_1
представника позивача
ОСОБА_1 - адвоката Хомича Ю.В.
представника відповідача
ОСОБА_2 - адвоката Клімука О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинський обласний державний нотаріальний архів, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося спадкове майно, зокрема, житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 заповіту не складав. 10 жовтня 2016 року державний нотаріус Турійської державної нотаріальної контори Волинської області Гут А.П. видав свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок відповідачу ОСОБА_2 , яка є сестрою спадкодавця ОСОБА_3 та спадкоємцем за законом другої черги. Вказуючи, що вона, починаючи з 14 червня 1989 року і по день смерті ОСОБА_3 , проживала з ним однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому вона має право на спадкування після смерті останнього, спірний житловий будинок є їхньою спільною сумісною власністю, а свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 жовтня 2016 року неправомірно видано відповідачу ОСОБА_2 та порушує її права, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу її та ОСОБА_3 з 14 червня 1989 року до 17 березня 2016 року та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 жовтня 2016 року.
Суддя своєю ухвалою позовну заяву прийняла до розгляду та відкрила провадження у справі.
Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, де просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_3 з 14 червня 1989 року до 17 березня 2016 року. Та навіть встановлення такого факту відповідно до статті 1264 ЦК України надає право позивачу на спадкування після смерті ОСОБА_3 у четверту чергу за законом. Враховуючи те, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, а вона як сестра спадкодавця ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом другої черги, у встановленому законом порядку та строки прийняла спадщину після смерті брата, тому відповідно до чинного законодавства 10 жовтня 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, відповідач ОСОБА_2 вважає безпідставними посилання позивача ОСОБА_1 на те, що спірний житловий будинок є її та ОСОБА_3 спільною сумісною власністю, оскільки він був побудований ще у 1977 році її з братом батьками та належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 березня 2003 року.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Хомич Ю.В. позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Клімук О.С. у судовому засіданні, не заперечуючи факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинського обласного державного нотаріального архіву у судове засіданняне з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце засідання, однак виконувач обов'язків завідувача вказаного архівуподала клопотання про те, що просить проводити розгляд зазначеної справи за відсутності представника Волинського обласного державного нотаріального архіву.
Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як установив суд, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 35), і після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідок Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області від 16 липня 2018 року №М-137 та від 01 серпня 2018 року №148/34 спадковий житловий будинок був побудований у 1977 році та належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 березня 2003 року серії НОМЕР_1 (а. с. 7, 34 на звороті, 105).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до положень статей 1261, 1262, 1264 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При цьому спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (стаття 1258 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За змістом частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Встановлено, що за життя ОСОБА_3 заповіту не складав.
Відповідач ОСОБА_2 є сестрою спадкодавця ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (а. с. 103 на звороті - 104), отже, спадкоємцем другої черги за законом, яка в контексті положень частини першої статті 1269 ЦК України у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті брата ОСОБА_3
10 жовтня 2016 року державний нотаріус Турійської державної нотаріальної контори Волинської області Гут А.П. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 березня 2003 року серії НОМЕР_1 (а. с. 34).
Наведені обставини справи об'єктивно підтверджуються дослідженими судом матеріалами спадкової справи № 111/2016 до майна померлого ОСОБА_3 (а.с. 93-129), з яких також видно, що інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса не зверталися, свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади видано ОСОБА_2 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 жовтня 2016 року (а. с. 32).
Звертаючись із цим позовом до суду, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 жовтня 2016 року порушує її права, оскільки вона, починаючи з 14 червня 1989 року і по день смерті ОСОБА_3 , проживала з ним однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому вона має право на спадкування після смерті останнього.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (пункт 5 частини першої статті 315 ЦПК України).
За змістом частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Факт проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю, а саме: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків підтверджується довідками Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області (а. с. 7-9), та не оспорюється відповідачем.
Таким чином матеріали справи містять належні докази на підтвердження спільного проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Разом з тим, заявляючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_3 , позивач зазначала, що встановлення даного факту їй потрібно для спадкування майна після смерті останнього.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз наведених положень Закону дозволяє зробити висновок про те, що встановлення певних юридичних фактів має своєю метою підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Іншими словами, суд може встановити юридичний факт, якщо від нього:
а) виникають, б) змінюються чи в) припиняються майнові права, а іншого порядку не встановлено та не існує.
Про це вказав Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі №513/1005/20 (провадження № 61-11293св22), зазначивши про те, що від встановлення юридичного факту, про який просила позивач, її майнові права не змінюються. А встановлення такого юридичного факту, зокрема для преюдиційності у іншому спорі, є недопустимим.
У статті 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Таким чином, враховуючи те, що у судовому порядку можуть бути встановлені лише ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, оскільки цей факт не матиме юридичного значення, оскільки встановлення такого факту відповідно до статті 1264 ЦК України надає право позивачу на спадкування після смерті ОСОБА_3 у четверту чергу за законом.
Так, за наявності спадкоємця другої черги за законом, якою є відповідач ОСОБА_2 як сестра спадкодавця, яка у встановленому законом порядку та строки прийняла спадщину після смерті брата, віднесення позивача до спадкоємців четвертої черги за законом як особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, не надасть їй права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Також безпідставними є доводи позивача про те, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю.
Так, за правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, слід встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 1 січня 2004 року. КпШС Української РСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.
З матеріалів справи видно, що спірний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований у 1977 році та належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 березня 2003 року серії НОМЕР_1 (а. с. 7, 34 на звороті, 105).
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що, виходячи з положень статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю не має юридичного значення як підстава для визнання спільним сумісним майном подружжя спірного житлового будинку, що був побудований у 1977 році та належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 березня 2003 року, тобто до 01 січня 2004 року. Позивач не довела належними та допустимими доказами, що спірне майно набуто сторонами за їхні спільні кошти або спільною працею.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не матиме юридичних наслідків для спадкування позивача після смерті ОСОБА_3 , а оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 жовтня 2016 року, що видане відповідачу, не порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача, та дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору відсутні.
На підставі викладеного, статей 15, 16, 1216, 1218, 1261, 1262, 1264 ЦК України, та керуючись статтями 141, 263 - 265, 268, 273, 293, 315, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинський обласний державний нотаріальний архів, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Ім'я позивача - ОСОБА_1 , жителька: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Ковельським МРВ УМВС України у Волинській області 18 червня 1998 року.
Ім'я представника позивача - Хомич Юрій Валентинович , місцеперебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серія паспорта невідомі.
Ім'я відповідача - ОСОБА_2 , жителька: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Ковельським МРВ УМВС України у Волинській області 23 травня 1996 року.
Ім'я представника відповідача - ОСОБА_5 , житель: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер і серія паспорта невідомі.
Головуючий
Повне рішення складено 05 червня 2023 року.