29 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 160/5437/21
адміністративне провадження № К/990/10276/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Почепи В.В.,
представника відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури і третьої особи Офісу Генерального прокурора - Васківнюка С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №160/5437/21
за позовом ОСОБА_1
до Дніпропетровської обласної прокуратури, Восьмої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих),
третя особа: Офіс Генерального прокурора,
про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року (головуючий суддя: Бондар М.В.)
і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року (головуючий суддя: Головко О.В., судді: Ясенова Т.І., Суховаров А.В.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Дніпропетровської обласної прокуратури, Восьмої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третя особа: Офіс Генерального прокурора, в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення за №1 від 16 грудня 2020 року Восьмої кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання співбесіди з метою виявлення прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності;
- визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов'язків керівника обласної прокуратури Прихожанова В. від 10 березня 2021 року №289к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області, яку він займав до 12 березня 2021 року, або на рівнозначній посаді в окружній прокуратурі Дніпропетровської обласної прокуратури та в органах прокуратури;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ (далі - «Закон №113-ІХ»), а також відповідно до розробленого на його виконання Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 (далі - «Порядок №221») проводилась атестація прокурорів, в якій позивач брав участь.
Так, у зв'язку із успішним проходженням позивачем І і ІІ етапів атестації, які полягали у складанні іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, та складанні іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, позивача було допущено до ІІІ етапу - співбесіди з Восьмою кадровою комісією, яка відбулась 16 грудня 2020 року.
За результатами проведеної співбесіди комісією було встановлено, що позивач неправильно вирішив практичне завдання, чим продемонстровано низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень КПК України та правозастосовної практики, а також не навів належного обґрунтування щодо розбіжностей у деклараціях про майновий стан, про набуті грошові кошти та інше майно, що належить йому та членам його сім'ї.
Тож, комісія ухвалила рішення за №1 від 16 грудня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
На підставі указаного рішення було видано наказ виконувача обов'язків керівника обласної прокуратури Прихожанова В. від 10 березня 2021 року №289к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.
Позивач вказує, що підстави для його звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не настали, а рішення кадрової комісії ґрунтується на суб'єктивних переконаннях членів комісії, які не підтверджені жодними доказами.
Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час проведення співбесіди комісія з'ясувала обставини, які стали підставою для прийняття рішення про невідповідність позивача вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності.
Суди попередніх інстанцій зауважили, що кваліфікування будь-яких обставин як таких, що викликає у членів комісії сумніви у відповідності прокурора критеріям професійної етики, доброчесності та професійної компетентності є дискреційним правом такої комісії.
До того ж, на переконання судів попередніх інстанцій, аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії відповідає вимогам щодо його обґрунтованості, адже у ньому чітко вказані підстави його прийняття.
Тож, не встановивши жодних порушень з боку відповідачів у процедурі атестації та звільненні позивача із займаної посади, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права при розгляді та вирішенні цієї справи.
ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій вирішили цю справу без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 та №200/5038/20-а, від 24 вересня 2021 року у справі №160/6596/20, а також у справах №120/3458/20-а, №640/449/20, №807/2403/15.
Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзивах на касаційну скаргу Дніпропетровська обласна прокуратура і Офіс Генерального прокурора просять відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзиви обґрунтовані правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Восьма кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) свого відзиву на касаційну скаргу позивача не надала. Копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримала 17 квітня 2023 року.
У судовому засіданні 29 серпня 2023 року представник Офісу Генерального прокурора і Дніпропетровської обласної прокуратури підтримав вимоги відзивів на касаційну скаргу з підстав, що викладені у них. Проти вимог касаційної скарги позивача заперечував і просив відмовити у її задоволенні.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Копію ухвали Суду про призначення справи до розгляду у судовому засіданні та повістку про виклик отримав 4 серпня 2023 року.
Восьма кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів також не скористалась своїм правом на участь у судовому засіданні. Копію ухвали Суду про призначення справи до розгляду у судовому засіданні та повістку про виклик отримала 2 серпня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
З 29 листопада 1999 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України.
З 14 грудня 2015 року позивач обіймав посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області.
8 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Відповідно до відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 отримав 77 балів.
Згідно із відомістю про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки отримав 107 балів (вербальний блок), 83 балів (абстрактно-логічний блок); 95 - середній арифметичній бал.
Рішенням кадрової комісії №8 з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів №1 від 16 грудня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації» зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 не пройшов атестацію.
Так, в обґрунтування рішення зазначено наступне:
На підставі дослідження матеріалів атестації, зокрема: електронної копії особової справи, запитальника і наданих ОСОБА_1 відповідей на нього, пояснень прокурора у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, у тому числі у зв'язку з неправильним виконанням ним практичного завдання.
Так, при вирішенні письмового завдання прокурором продемонстровано низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень КПК України та правозастосовної практики, а також відсутнє належне обґрунтування та аргументація наданої письмової відповіді, недостатньо розкрито правові наслідки, зокрема:
1. питання: не вірно зазначено процесуальний статус прокурора під час судового розгляду за умови не включення його у групу прокурорів та наслідки такої участі щодо допустимості показань допитаного основного свідка за умовами завдання;
2. питання: не зазначено випадки, коли прокурор не входячи до складу групи прокурорів, може взяти участь у кримінальному провадженні;
3. питання: не у повній мірі висвітлено питання щодо того, яке рішення повинен прийняти апеляційний суд, оцінюючи доводи захисника щодо істотного порушення кримінально процесуального законодавства у частині допиту свідка за участі прокурора поза межами його процесуального статусу у провадженні (відсутність у складі групи прокурорів). Крім того, при виконанні практичного письмового завдання прокурор зазначив протилежні за змістом відповіді, які надав під час співбесіди, не аргументувавши таку протилежність, таким чином продемонструвавши низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань.
Окрім того, існують обґрунтовані сумніви щодо належного професійного рівня ОСОБА_1 через незнання змін до антикорупційного законодавства. Так, у електронних деклараціях прокурора за 2015-2016 роки не відображено жодних об'єктів нерухомого майна, якими він користувався у зазначений період, та фактичне місце проживання декларанта; у електронних деклараціях також не відображено вартість придбаних у 2013 році автомобілів TOYOTA Scion 2005 р.в., Mitsubisi Pajero та Mercedes-Benz Е 200 К 2005 р.в., які оформлені на дружину. У декларації за 2016 рік також не відображено інформацію щодо квартири тестя, в якій ОСОБА_1 , з його слів, проживав зі своєю сім'єю. Під час пояснень ним зазначено, що згадану квартиру його тесть продав, а кошти від продажу подарував дружині прокурора з метою купівлі житлового будинку, походження зазначених коштів не підтвердив і не відобразив їх у електронній декларації, як подарунок. Одночасно, прокурор зазначив, що він у антикорупційному законодавстві не орієнтується, а також те, що електронні декларації йому заповнює колега по роботі. Прокурор не зміг надати обґрунтовані пояснення про раніше застосовані до нього дисциплінарні стягнення за 2003 і 2009 роки, а також щодо публікації негативного характеру у ЗМІ про можливе неналежне виконання ним своїх службових обов'язків. У зв'язку з викладеним, керуючись пунктами 11-16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (зі змінами), Восьма кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації прокурором Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
В протоколі №10 від 16 грудня 2020 року вказано, що усі члени комісії проголосували одноголосно проти ухвалення рішення щодо успішного проходження ОСОБА_1 атестації.
Наказом прокуратури Дніпропетровської області №289к від 10 березня 2020 року керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII (далі - «Закон №1401-VIII»), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII "ПРОКУРАТУРА" та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» (далі - «Закон»), статтею 4 якого унормовано, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим, внесено ряд змін до Закону України «Про прокуратуру», зокрема, в тексті Закону слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. (пункт 7 розділу І Порядку №221).
Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку №221).
Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Пунктом 15 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Пунктом 12 Порядку № 233 визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховним Судом ухвалою від 10 квітня 2023 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності ухвалення кадровою комісією оскаржуваного рішення про неуспішне проходження позивачем співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора (третього етапу атестації).
Одним із ключових у цій справі є питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, а саме: чи обов'язково для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження ним атестації є ще й одна з таких підстав, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).
Законом України «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Проте, 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX ОСОБА_1 подав заяву у встановлений строк за визначеною формою, у зв'язку з чим останнього допущено до проходження атестації прокурорів.
Отже, позивач фактично погодився зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в обласну прокуратуру та проведення атестації.
Зі змісту пункту 19 Закону №113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Отже, зі змісту указаних норм висновується, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації. Одночасно, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Правомірність застосування до спірних правовідносин положень Закону №113-ІХ підтверджується також наступним.
Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», містить інший зміст положень цієї статті, які визначають «Загальні підстави для звільнення прокурорів», визначені Законом, який прийнятий у часі раніше, а саме: 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Отже, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
Порівнюючи співвідношення правових норм Закону України «Про прокуратуру» і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна дійти висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
Існування Закону України «Про прокуратуру» і Закону №113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
Застосовуючи згаданий принцип верховенства права, можна дійти висновку, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом України «Про прокуратуру».
Тому, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про ненастання правової підстави для звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю реорганізації, ліквідації чи скорочення штату працівників, з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем.
Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року в справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року в справі №160/6204/20 та від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №440/2700/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №280/3705/20 та інших.
Стосовно звільнення позивача з підстав неуспішного проходження ним третього етапу атестації.
За пунктами 12, 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).
Так, у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/19, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 2 листопада 2021 року у справах №№120/3794/20-а, 640/1598/20, від 4 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 2 грудня 2021 року у справі №640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості й вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення кадрової комісії можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.
Отже, оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку №221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, то Верховний Суд наголошує на тому, що суди мають повноваження оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації.
Варто також нагадати, що у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із такого припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються і діють органи та установи, що проводять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов'язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов'язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов'язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар'єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначила: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, §19).
Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач успішно склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, у зв'язку з чим був допущений до останнього етапу атестації - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
За результатами проведення співбесіди із позивачем, Кадрова комісія №8 прийняла рішення від 16 грудня 2020 року №1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». До такого висновку дійшла Комісія з огляду на невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Підставами для прийняття зазначеного рішення слугували наступні обставини.
Кадрова комісія зазначила, що при вирішенні письмового завдання прокурором продемонстровано низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень КПК України та правозастосовної практики, а також відсутнє належне обґрунтування та аргументація наданої письмової відповіді, недостатньо розкрито правові наслідки, зокрема:
1. питання: не вірно зазначено процесуальний статус прокурора під час судового розгляду за умови не включення його у групу прокурорів та наслідки такої участі щодо допустимості показань допитаного основного свідка за умовами завдання;
2. питання: не зазначено випадки, коли прокурор не входячи до складу групи прокурорів, може взяти участь у кримінальному провадженні;
3. питання: не у повній мірі висвітлено питання щодо того, яке рішення повинен прийняти апеляційний суд, оцінюючи доводи захисника щодо істотного порушення кримінально процесуального законодавства у частині допиту свідка за участі прокурора поза межами його процесуального статусу у провадженні (відсутність у складі групи прокурорів). Крім того, при виконанні практичного письмового завдання прокурор зазначив протилежні за змістом відповіді, які надав під час співбесіди, не аргументувавши таку протилежність, таким чином продемонструвавши низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань.
Окрім того, існують обґрунтовані сумніви щодо належного професійного рівня ОСОБА_1 через незнання змін до антикорупційного законодавства. Так, у електронних деклараціях прокурора за 2015-2016 роки не відображено жодних об'єктів нерухомого майна, якими він користувався у зазначений період, та фактичне місце проживання декларанта; у електронних деклараціях також не відображено вартість придбаних у 2013 році автомобілів TOYOTA Scion 2005 р.в., Mitsubisi Pajero та Mercedes-Benz Е 200 К 2005 р.в., які оформлені на дружину. У декларації за 2016 рік також не відображено інформацію щодо квартири тестя, в якій ОСОБА_1 , з його слів, проживав зі своєю сім'єю. Під час пояснень ним зазначено, що згадану квартиру його тесть продав, а кошти від продажу подарував дружині прокурора з метою купівлі житлового будинку, походження зазначених коштів не підтвердив і не відобразив їх у електронній декларації, як подарунок. Одночасно, прокурор зазначив, що він у антикорупційному законодавстві не орієнтується, а також те, що електронні декларації йому заповнює колега по роботі. Прокурор не зміг надати обґрунтовані пояснення про раніше застосовані до нього дисциплінарні стягнення за 2003 і 2009 роки, а також щодо публікації негативного характеру у ЗМІ про можливе неналежне виконання ним своїх службових обов'язків.
Указане, на думку Кадрової комісії, слугує підґрунтям для виникнення сумнівів у рівні професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора ОСОБА_1 .
Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.
Варто наголосити, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об'єктивності такого рішення).
Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).
До того ж, при вирішенні спірних правовідносин необхідно враховувати, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ) - це суб'єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.
Змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії свідчить про те, що причинами для прийняття рішення про не проходження позивачем атестації стали висновки комісії про невідповідність ОСОБА_2 критеріям професійної етики і доброчесності, з огляду на проведення стосовно позивача службового розслідування щодо можливості вчинення ним корупційного злочину, а також зважаючи на неоднозначні обставини ДТП, яке відбулось за його участю.
Верховний Суд вбачає рішення, прийняте за результатами проходження ОСОБА_1 третього етапу атестації аргументованим, мотивованим і таким, що достатньою мірою дає змогу зрозуміти обставини, на основі яких воно було прийнято.
Тож, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Восьмої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів від 16 грудня 2020 року №1 є таким, що прийнято у межах, спосіб та порядку, які визначені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Покликання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20 та №200/5038/20-а, від 24 вересня 2021 року у справі №160/6596/20, а також від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 7 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 9 грудня 2020 року у справі №807/2403/15, Верховний Суд відхиляє, адже вони були сформовані за інших фактичних обставин. В цих справах Суд аналізував конкретні рішення кадрових комісій крізь призму критерію вмотивованості. До того ж, варто зауважити, що предметом спорів у справах №160/6204/20, №200/5038/20-а і №160/6596/20 були рішення кадрових комісій, ухвалені за наслідками проходження прокурорами 1 етапу атестації, який проходив за зовсім іншою формою, аніж 3 етап - співбесіда. Ба більше, постанова у справі №807/2403/15 взагалі ухвалена щодо вирішення інших правовідносин за своєю суттю та правовим регулюванням.
Верховний Суд вкотре наголошує, що саме сумарна оцінка всіх конкретних обставин дає змогу встановити відповідність або невідповідність прокурора критеріям доброчесності, професійної етики та компетентності.
Також варто зауважити, що, подавши заяву про переведення та намір пройти атестацію, позивач був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто, позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом №113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.
Законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду по суті цього спору, а лише зводяться до незгоди позивача з прийнятим судовим рішенням.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі №160/5437/21залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
Повний текст постанови складено 31 серпня 2023 року.
………………….
………………….
………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду