31 серпня 2023 р.м. Харків
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 440/1275/21
за позовом ОСОБА_1
до Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури
про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 24.11.2020 №31 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" Карабаш Ю.О.;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Полтавської обласної прокуратури від 24.12.2020 №1148к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кременчуцької місцевої прокурати Полтавської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Кременчуцької окружної прокурати Полтавської області з виконанням функцій прокурора зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури;
- стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.12.2020 і до моменту фактичного поновлення на посаді прокурора;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 року у справі №440/1275/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора від 24.11.2020 №31 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Полтавської обласної прокуратури від 24.12.2020 №1148к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Кременчуцької місцевої прокурати Полтавської області.
Поновлено ОСОБА_1 в органах Кременчуцької окружної прокурати Полтавської області (до зміни назви - Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області) на рівнозначній (рівноцінній) посаді прокурора Кременчуцької окружної прокурати Полтавської області з 31 грудня 2020 року.
Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2020 року по 22 червня 2021 року в розмірі 120472,56 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах Кременчуцької окружної прокурати Полтавської області (до зміни назви - Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області) на рівнозначній (рівноцінній) посаді прокурора Кременчуцької окружної прокурати Полтавської області з 31 грудня 2020 року та в частині стягнення з Полтавської обласної прокуратури середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
Полтавська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 440/1275/21 апеляційні скарги Полтавської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі № 440/1275/21 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На зазначену постанову ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 09.02.2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 440/1275/21 залишено без змін.
14.04.2023 року ОСОБА_1 подала до Другого апеляційного адміністративного суду заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 р. у справі № 440/1275/21, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України, у якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 440/1275/21 та прийняти нову постанову, якою рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 по справі № 440/1275/21 залишити без змін.
В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(II)/2023 яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX, відповідно до якого з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Позивач вважає, що оскільки Конституційним Судом України наведені вище приписи Закону № 113-ІХ визнані неконституційними (такими, що не відповідають нормам Конституції України), є підстави для перегляду постанови суду апеляційної інстанції, оскільки звільнення позивача з органів прокуратури було незаконним.
Офісом Генерального прокурора та Полтавською обласною прокуратурою подано відзиви на вказану заяву, в яких просили відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 440/1275/21 залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши обставин справи, доводи, наведені у заяві, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що заява про перегляд за виключними обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 440/1275/21, не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Приписами частини шостої статті 361 КАС України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Колегією суддів встановлено, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року визнано неконституційним пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року, відповідно до якого з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно ч. 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: «частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.».
У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: «незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.».
Отже рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Згідно Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року, пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №113-IX від 19 вересня 2019 року, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
До того ж у даному випадку постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року, яку просить переглянути заявник у зв'язку з виключними обставинами, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Так, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 сформульовано висновок про те, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. Також у цій постанові зазначено, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
У подальшому наведена позиція була підтримана в ухвалах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі №600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі №200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі №420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі №580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року) та у справі №620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року), у справі №120/2170/20-а (ухвала від 04.07.2023 року), у справі №120/16412/21-а (ухвала від 15.08.2023 року).
Крім того, дещо схожий підхід до перегляду судових рішень за виключними обставинами з мотивів встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи раніше висловила також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19. З уваги на текстуальний виклад пункту 1 частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (в якому немає застереження «якщо рішення суду ще не виконане») - на підставі якого у справі № 4819/49/19 і розглядалося питання про можливість перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами - цій постанові акцентується на тому, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Тож дотримуючись правової позиції Верховного Суду щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, колегія суддів вважає, що оскільки рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року не має зворотної дії у часі та не розповсюджується на правовідносини між сторонами, які виникли раніше ніж вказане рішення, відсутні підстави як для визнання протиправними дій відповідача щодо звільнення позивача, так і перегляду за виключними обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 440/1275/21.
Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для перегляду постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року за виключними обставинами та задоволення заяви позивача.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Згідно з ч. 2 ст. 369 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.
Керуючись ст. ст. 242, 321, 325, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року у справі № 440/1275/21 відмовити.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року по справі № 440/1275/21 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Мінаєва О.М.
Судді Кононенко З.О. Калиновський В.А.
Повний текст ухвали виготовлений 31.08.2023.