31 серпня 2023 р. Справа № 440/11094/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 15.02.23 по справі № 440/11094/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог /а.с. 32-34/, просив визнати дії відповідача щодо зняття його пенсійної справи з обліку в ГУПФ України в Полтавській області на підставі запиту від пенсійного фонду Республіки Крим № 2068/08-10 від 01.08.2014, який згідно з чинним законодавством України є незаконно створеним на території України, незаконними.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, оскільки відповідач не міг зняти пенсійну справу позивача з обліку 26.08.2014 на підставі відсутнього у відповідача запиту про витребування пенсійної справи від ГУ ПФУ в АР Крим за № 2068/08-10 від 01.08.2014; відповідач у листі № 1600-0308-8/6487 від 27.01.2023, який є в наявності у матеріалах справи, вказав те, що запит за № 2068/08-10 від 01.08.2014 від ГУ ПФУ в АР Крим до відповідача 22.08.2014 не надходив. Зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, Полтавський окружний адміністративний суд розглядав справу не по суті позовних вимог, а з огляду на судові рішення у справах № 440/9220/22 та № 440/5610/22 від 21.07.2022 та наявні в матеріалах цих справ докази, що суперечить вимогам ст. 9 КАС України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач, з посиланням на обставини справи, доводить, що відповідач здійснив дії щодо зняття його пенсійної справи з обліку на підставі запиту «пенсійного фонду на території Республіки Крим» та виписав атестат про зняття з обліку № 765 від 26.08.2014, копія якого наявна в матеріалах справи, а датою зняття з обліку є 01.09.2014.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта серії НОМЕР_1 /а.с. 4, 5/.
Позивач є пенсіонером, з 01.01.2007 по 31.08.2014 перебував на обліку в ГУПФ України в Полтавській області і отримував пенсію на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що учасники справи не заперечують.
22.08.2014 на адресу ГУПФ України в Полтавській області надійшов лист, оформлений на бланку "пенсійного фонду республіки крим", у якому викладений запит пенсійної справи гр. ОСОБА_1 , пенсіонера МО, 1963 року народження, для відновлення виплати пенсії за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 68/.
До матеріалів справи долучено розписку ОСОБА_1 від 10.10.2014 такого змісту: "Я, ОСОБА_1 , 1963 року народження, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, дата видачі 04.02.1997, проживаю за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з ненаправленням особової пенсійної справи поштою до м. Керч 26.08.2014 отримав в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області пенсійну справу № 68315 на ім'я ОСОБА_1 " /а.с. 65/.
Крім того, до відзиву додано розписку позивача від 21.10.2014 такого змісту: "Я, ОСОБА_1 , 1963 року народження, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, дата видачі 04.02.1997, проживаю за адресою: АДРЕСА_1 , отримав в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області пенсійну справу № 68315 на 71 арк.; справа не прошнурована та не скріплена печаткою, на ім'я ОСОБА_1 " /а.с. 64/.
21.10.2014 ГУПФ України в Полтавській області складено атестат № 365 про зняття з обліку у зв'язку зі зміною місця проживання, яким підтверджено, що пенсія позивачу виплачена по 31.08.2014 /а.с. 67/.
Судом першої інстанції також установлено, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ГУПФ України в Полтавській області у період з листопада 2014 року по березень 2022 року з питання виплати пенсії.
У березні та у травні 2022 року позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із запитом про витребування його пенсійної справи, на який відповідач листом від 08.08.2022 повідомив ОСОБА_1 про неможливість витребування його пенсійної справи з Автономної Республіки Крим внаслідок її окупації російською федерацією.
Стверджуючи про протиправність дій ГУПФ України в Полтавській області щодо направлення його пенсійної справи за місцем проживання в Автономній Республіці Крим, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи норми законодавства, якими врегульовані спірні відносини, дійшов висновку, що відповідач в спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
За приписами статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 за № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Згідно зі статтею 10 Закону № 2262-ХІІ призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 (у редакції, чинній на момент спірних відносин), при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
За змістом абзаців другого, п'ятого пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 30.01.2007 за № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402, заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Заява про запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання.
Як убачається з матеріалів справи, предметом цього спору є правовідносини щодо зняття пенсійної справи ОСОБА_1 з обліку в ГУПФ України в Полтавській області.
Зокрема, звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач стверджував, що ГУПФ України в Полтавській області протиправно зняло його пенсійну справу з обліку на підставі запиту "пенсійного фонду республіки крим" від 01.08.2014 за № 2068/08-10.
Однак у ході розгляду справи встановлено, що пенсійна справа ОСОБА_1 21.10.2014 отримана ним власноручно за його вимогою, у зв'язку з ненаправленням особової пенсійної справи поштою до м. Керч, про що свідчить копія розписки позивача від 21.10.2014.
Колегія суддів ураховує, що надана позивачем разом з позовною заявою копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 містить відмітку про реєстрацію місця проживання позивача 25.04.2012 за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 5, зі звороту/.
Загальновідомим є той факт, що Автономна Республіка Крим тимчасово окупована Російською Федерацією з 20.02.2014.
Тож станом на серпень 2014 року місце проживання позивача зареєстроване у визначеному законом порядку за названою вище адресою в АР Крим.
До матеріалів справи долучено копію довідки від 14.01.2015 за № 1603-2034 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за змістом якої фактичне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 8/.
Листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25.01.2023 за вих. № 14-366 підтверджено, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб з 14.01.2015 по теперішній час.
Отже, як внутрішньо переміщена особа позивач зареєструвався у м. Полтаві з 14.01.2015.
При цьому з 01.09.2014 позивачу припинена виплата пенсії ГУПФ України в Полтавській області й, як установлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 у 2014-2021 роках до відповідача із заявами про поновлення виплати пенсії.
У матеріалах справи дійсно наявна копія листа "пенсійного фонду республіки крим" від 01.08.2014 за № 2068/08-10, що отриманий ГУПФ України в Полтавській області 22.08.2014 та зареєстрований за вх. № 5440/16/1 /а.с. 68/.
Проте зміст цього листа свідчить виключно про запит пенсійної справи ОСОБА_1 з огляду на виявлення ним бажання щодо відновлення виплати пенсії за місцем фактичного проживання в АР Крим.
Водночас матеріали справи не містять доказів фактичного надсилання пенсійної справи ОСОБА_1 у паперовому вигляді за місцем його проживання в Автономній Республіці Крим у серпні - жовтні 2014 року.
Натомість, як установлено судом, паперова пенсійна справа одержана ОСОБА_1 власноручно 21.10.2014, що підтверджено його розпискою /а.с. 64, 65/.
При цьому у розписці зазначено: "Я, ОСОБА_1 , 1963 року народження, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, дата видачі 04.02.1997, проживаю за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з ненаправленням особової пенсійної справи поштою до м. Керч 26.08.2014 отримав в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області пенсійну справу № 68315 на ім'я ОСОБА_1 " /а.с. 65/.
У відзиві на позов та відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача також зазначила, що пенсійна справа видана ОСОБА_1 на його вимогу з огляду на припинення приймання поштових відправлень до АР Крим та неможливість направлення паперової пенсійної справи позивача на запит згідно з листом "пенсійного фонду республіки крим" від 01.08.2014 за № 2068/08-10.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для визнання протиправними дій ГУПФ України в Полтавській області щодо зняття пенсійної справи ОСОБА_1 з обліку у ГУПФ України в Полтавській області на підставі запиту "пенсійного фонду республіки Крим" від 01.08.2014 № 2068/08-10, оскільки вказаний "запит" відповідачем не виконувався, а зняття відповідачем пенсійної справи позивача з обліку відбулося у зв'язку з отриманням позивачем своєї пенсійної справи у паперовому вигляді для подальшого передання особисто до відповідного органу пенсійного фонду на території Республіки Крим, що підтверджується матеріалами справи.
Частинами першою, другою статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 за № 234 затверджено Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Пунктом 2 зазначеного Порядку визначено, що пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей) або згідно з міжнародними договорами України з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та надання таким особам соціальних послуг здійснюються визначеними Пенсійним фондом України головними управліннями Пенсійного фонду України, а осіб, які отримують пенсію відповідно до інших законодавчих актів, - управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - територіальні органи).
Відповідно до пункту 4 згаданого Порядку територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Тож відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 на підконтрольній Україні території є можливим у разі його звернення до компетентного пенсійного органу з відповідною заявою.
Позивач у межах цього провадження не оспорює правомірність рішень, дій чи бездіяльності пенсійного органу щодо відмови у поновленні виплати пенсії за місцем його проживання у м. Полтаві Полтавської області.
Разом з цим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі № 440/5610/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУПФ України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо поновлення нарахування та виплати його пенсії; зобов'язання ГУПФ України в Полтавській області поновити нарахування та виплату пенсії позивача з моменту припинення її нарахування та виплати, а також виплатити заборгованість, що утворилась з моменту припинення її нарахування та виплати.
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі № 440/5610/22 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року скасовано з прийняттям нового судового рішення про задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 ; визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправною; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії.
Крім того, триває провадження у справі № 440/9220/22, в якій ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним та незаконним невиконання ГУПФ України в Полтавській області вимог пунктів 17, 18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, затвердженого Постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 за № 3-1 та зобов'язати відповідача виконувати вимоги пунктів 17, 18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, затвердженого Постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 за № 3-1.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 440/9220/22 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 440/9220/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Також рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року у справі № 440/7769/22, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2023 року, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати належної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років за вересень - жовтень 2014 року.
Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції уважає за необхідне зауважити на те, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, вона має право звернутися до суду та просити про їх захист у спосіб, передбачений у ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, спираючись на ч. 2 ст. 245 КАС України.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12).
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання незаконними (протиправними) дій відповідача щодо зняття його пенсійної справи з обліку у ГУПФ України в Полтавській області на підставі запиту від пенсійного фонду республіки Крим № 2068/08-10 від 01.08.2014.
Проте обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним, оскільки не призведе до поновлення прав позивача щодо нарахування та виплати пенсії.
Окрім того, як зазначалося вище, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі № 440/5610/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії; рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року у справі № 440/7769/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати належної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років за вересень - жовтень 2014 року.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені норми законодавства, якими врегульовані спірні відносини, колегія суддів, виходячи з меж позовних вимог, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції та свідчать про незгоду позивача з правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи.
Обставини видачі відповідачем атестатів щодо нарахування та виплати позивачу пенсії до 31.08.2014, на необхідність врахування яких посилається позивач, на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 по справі № 440/11094/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін