31 серпня 2023 р. Справа № 520/4954/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., по справі № 520/4954/23
за позовом Головного управління Національної поліції в Харківській області
до ОСОБА_1
про стягнення суми,
Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції в Харківській області, грошові кошти у сумі 13 596 грн. 73 коп.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання копії ухвали.
На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву, в якій зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущений. Звертав увагу, що законодавець передбачив можливість особи після звільнення звернутися до суду із позовом щодо проходження, звільнення зі служби протягом 6 місяців (подавши відповідну заяву про визнання поважними пропущення місячного строку та поновлення строку на звернення). Отже, після закінчення такого строку у суб'єкта владних повноважень виникає право звернутися до суду, яке він може реалізувати протягом 3 місяців.
Таким чином, законодавець свідомо у п. 8 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачив відсильну норму не до ч. 5, а до ч. 2 ст. 122 КАС України. Посилався на постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 826/14908/18 та від 12 травня 2022 року у справі № 420/9673/20, в яких зазначено, що суб'єкт владних повноважень має право звертатися до суду про стягнення грошових коштів після закінчення шестимісячного строку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду. Позовну заяву повернуто позивачу.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки залишаючи позов без розгляду, дійшов невірного висновку щодо строку звернення до суду з цим позовом в один місяць з моменту винесення наказу про звільнення від 04.06.2022 № 275 о/с.
Звертає увагу, що законодавець у п. 8 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачив відсильну норму не до частини 5 статті 122 КАС України, не до частин 2 та 5 статті 122 КАС України, а тільки до частини 2 статті 122 КАС України.
Отже, КАС України передбачено можливість особи після звільнення звернутися до суду із позовом щодо проходження, звільнення зі служби протягом 6 місяців, а тому після закінчення цього строку у суб'єкта владних повноважень відповідач має право звернутися до суду, яке він може реалізувати протягом 3 місяців.
Натомість, суд першої інстанції помилково вважав, що у спірних правовідносинах слід застосовувати ч. 5 статті 122 КАС України.
Просить врахувати постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 826/14908/18 та від 12.05.2022 у справі № 420/9673/20, в яких зазначено, що суб'єкт владних повноважень має право звертатися до суду про стягнення грошових коштів після закінчення шестимісячного строку.
ОСОБА_1 (далі - відповідач) не подав відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Повертаючи позов позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не своєчасно звернувся до суду, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом ним не наведено та не доведено. Натомість, твердження позивача, викладені в заяві суд першої інстанції визнав безпідставними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Приписами ч. 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд зазначає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
Відтак, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Так, предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 надмірно виплаченого грошового забезпечення у сумі 13 596 грн. 73 коп. під час проходження служби.
В позовній заяві позивач зазначає, що майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції наказом ГУНП в Харківській області від 04.06.2022 № 275 о/с. Під час проходження служби позивачем надмірно відповідачу грошове забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.03.2022 в сумі 13 596 грн. 73 коп.
За твердження позивача тримісячний строк звернення до суду з цим позовом слід відліковувати від закінчення строку пред'явлення звільненою особою позову про поновлення на посаді.
А тому, оскільки 04.06.2022 у ОСОБА_1 виникло право у шестимісячний строк на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень щодо звільнення, ГУ НП в Харківській області після закінчення цього строку мало право звернутися до суду в тримісячний строк на пред'явлення вказаного позову щодо стягнення грошових коштів.
Суд першої інстанції вважав доводи позивача помилковими, оскільки строк звернення до суду з позовом про стягнення надмірно виплачених коштів має бути пред'явлений протягом місяця з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. Натомість, позивач звернувся з позовом 06.03.2023, тобто з пропуском встановленого ч.2 ст. 122 КАС України строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України строк звернення до суду суб'єкта владних повноважень слід відліковувати з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Такими підставами є, зокрема факт виплати коштів. Отже норма закону не пов'язує право суб'єкта владних повноважень звернення до суду з реалізацією свого права звільненої особи.
З огляду на зазначене доводи апелянта щодо звернення ним до суду своєчасно, є помилковими.
Оскільки про виплату коштів відповідачу, які позивач вважає надмірно виплаченими, останньому стало відомо в травні 2022, а до суду він звернувся лише 06.03.2023, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Встановивши обставини пропуску строку, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позов без руху та запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви. На усунення недоліків позивач подав заяву, в якій зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущено.
Причини пропуску звернення до суду були визнані судом першої інстанції неповажними, що стало підставою для повернення позову.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України" зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Отже, дотримання строку звернення з позовом, є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.08.2021 у справі № 500/955/19.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 26.02.2019 у справі № 826/14908/18 та від 12.05.2022 у справі № 420/9673/20 колегія суддів вважає помилковими, оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними справі, що розглядається.
Так, у справі № 826/14908/18 спір стосувався стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Октава фінанс» в дохід Державного бюджету штрафу за порушення валютного законодавства згідно постанови НБУ про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства, а у справі № 420/9673/20 - стягнення з Національного університету Одеська юридична академія штрафу за порушення вимог Закону України «Про ціни та ціноутворення» на підставі рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області.
Таким чином, у справах № 826/14908/18 та № 420/9673/20, на відміну від цієї справи, були заявлені позовні вимоги про стягнення грошових коштів, які ґрунтуються на підставі рішення суб'єкта владних повноважень.
При цьому, Верховний Суд в зазначених вище постановах не розглядав правовідносини щодо проходження або звільнення з публічної служби, на відміну від правовідносин у справі, що розглядається.
Із врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не зазначено об'єктивних, непереборних обставин, що перешкоджали йому скористатися правом на звернення у встановлений законом строк, що є підставою для повернення позову.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 по справі № 520/4954/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова