22 серпня 2023 року Чернігів Справа № 620/2106/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Васил'євій А.М.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Філімоненка М.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність начальника НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби щодо не надання ОСОБА_1 відпустки у зв'язку з хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно;
- зобов'язати начальника НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби надати ОСОБА_1 відпустку у зв'язку з хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення, з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно;
- зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час відпустки у зв'язку з хворобою для лікування, починаючи з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 02.01.2023, рухаючись з місця тимчасового проживання по АДРЕСА_1 , до місця дислокації підрозділу, отримав травму ноги. У період з 12.01.2023 по 16.02.2023 перебував на лікуванні у Державній установі «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області», про що повідомив командира ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, за період з 12.01.2023 по 16.02.2023, за позивачем не було збережене грошове забезпечення під час перебування на лікуванні отриманої травми. Вказані дії вважає протиправними, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідачем подано відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що 12.01.2023 позивач не звертався до медичного пункту відповідача за отриманням допомоги. Стверджує, що після закінчення звільнення від виконання службових обов'язків через хворобу позивач на службу не прибув, інформація законного перебування на службі у відповідача відсутня. Також зазначає, що позивачу грошове забезпечення виплачено у повному обсязі.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому звернув увагу суду, що ним неодноразово направлялися рапорти про необхідність надати відпустку у зв'язку з хворобою, а тому відповідач був проінформований про діагноз позивача.
Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно копій наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України від 04.01.2023 № 3-ВВ, від 11.01.2023 № 7-ВВ, від 13.01.2023 № 9-ВВ позивач був звільнений від виконання службових обов'язків через хворобу з 02.01.2023 по 12.01.2023 (а.с. 35-37).
У зв'язку з отриманою травмою, позивачем на ім'я начальника НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України були подані рапорти від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 з проханням продовжити лікарняний з 12.01.2023 до 17.02.2023 (а.с. 11-13).
Факт отримання вказаних рапортів відповідачем підтверджується скріншотом з електронної пошти та показами свідка ОСОБА_2 (а.с. 18-19).
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України від 20.02.2023 № 39-ВВ позивачу надана відпустка за станом здоров'я з 21.02.2023 по 22.03.2023 (а.с. 34).
Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2023 № 50 позивачу виплачувалося грошове забезпечення за січень 2023 року в розмірі 14772,90 грн. та за лютий 2023 року в розмірі 29449,09 грн. (а.с. 38).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023.
За приписами абзацу четвертого статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров'я громадян України.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців, зокрема, Державної прикордонної служби України.
У відповідності до статті 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
В силу вимог статті 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтею 115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-ХІV визначено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Суд зазначає, що рапорт передбачає собою вид службового документу, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби (абзац другий статті 11 вказаного Закону).
З аналізу викладених норм слідує, військовослужбовець у разі часткової втрати працездатності має право подати рапорт командиру (начальнику), який повинен його розглянути та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому, суд не ставить під сумнів право командира діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу.
За встановленими обставинами, позивач звернувся з рапортами від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 з проханням продовжити лікарняний з 12.01.2023 до 17.02.2023, однак дані рапорти не були розглянуті відповідачем, а відсутність позивача на службі визнано як самовільне залишення військової частини.
Водночас, нездійснення розгляду рапортів позивача від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023 є протиправною бездіяльністю з боку відповідача, яка перебуває у взаємозв'язку з відсутністю позивача на службі.
За приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапортів позивача від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023; зобов'язання відповідача розглянути рапорти позивача від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позовна вимога про зобов'язання начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби надати позивачу відпустку у зв'язку з хворобою для лікування із збереженням грошового забезпечення, з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно, задоволенню не підлягає, оскільки рапорти позивача не розглянуті відповідачем і виключно командир має право на власний розсуд одноосібно приймати відповідні рішення з цього приводу.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час відпустки у зв'язку з хворобою для лікування, починаючи з 12.01.2023 по 16.02.2023 включно, суд зазначає таке.
Як встановлено судом та підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2023 № 50, позивачу виплачувалося грошове забезпечення за січень 2023 року в розмірі 14772,90 грн. та за лютий 2023 року в розмірі 29449,09 грн.
Спірним у даній справі є право позивача на отримання додаткової винагороди за січень-лютий 2023 року.
Так, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 було прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146, яка застосовується з 01.09.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
09.12.2022, з метою виконання вимог Постанови № 168, Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано наказ № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168», яким в пункті 11, зокрема, установлено, що додаткова винагорода не виплачуються військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров'я усіх форм власності (крім випадків передбачених підпунктом 9 пункту 9 цього наказу).
26.01.2023 Адміністрацією Державної прикордонної служби України було прийнято наказ № 36 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України».
Пунктом 12 вказаного Порядку визначено, що додаткова винагорода не виплачуються військовослужбовцям, які перебувають у відпустках (крім тих, що надаються для лікування після тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії) за час перебування у відпустках.
В судовому засіданні позивач стверджував, що він має право на отримання додаткової винагороди за увесь час відпустки у зв'язку з хворобою для лікування з 12.01.2023 по 16.02.2023.
Як слідує з копії акту № 02-23 про щасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби (прим. № 2, форма Нвс-1), причиною нещасного випадку є особиста необережність старшого сержанта ОСОБА_1 під час пересування пішки (а.с. 182-184).
Тобто, отримана позивачем травма не пов'язана з захистом Батьківщини, а тому відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 12.01.2023 по 16.02.2023 додаткову винагороду у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Стосовно інших посилань учасників справи, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до 105 Прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 105 Прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023.
Зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) розглянути рапорти ОСОБА_1 від 12.01.2023, 20.01.2023, 30.01.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.08.2023.
Суддя В.О. Непочатих