79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
28.08.2023 Справа № 914/2720/22
Господарський суд Львівської області в складі судді Запотічняк О.Д.,
за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.
розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» про відстрочення виконання рішення у справі № 914/2720/22
за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області, м. Львів
в інтересах держави в особі Позивача: Львівський обласний центр зайнятості, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут», м. Львів
про: визнання недійсними додаткових договорів до договору та стягнення 121 520,30 грн
за участю представників сторін:
прокурор: не з'явився;
від позивача : Пущинська Я.С.;
від відповідача: Стернюк В.А.;
Встановив:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними Додаткові угоди № 1 від 01.02.2021, № 2 від 01.03.2021 та № 3 від 31.03.2021 до Договору про постачання природного газу № 41АВ797-65-21/від 04.01.2021, укладені між Львівським обласним центром зайнятості та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут».
Згідно із супровідним листом Господарського суду Львівської області № 914/2720/22/1/23 від 05.04.2023 року матеріали справи № 914/2720/22 надіслано до Західного апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
31.05.2023 за вх.№ 2170/23 в системі документообігу суду зареєстровано заяву про відстрочення виконання рішення.
01.06.2023 ухвалено відкласти вирішення прийняття до розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» про відстрочення виконання рішення (вх. № 2170/23 від 31.05.2023) до повернення матеріалів справи № 914/2720/22 Господарському суду Львівської області.
Ухвалою від 31.07.2023 суд прийняв заяву ТОВ «Львівгаз Збут» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області 21.02.2023 у справі № 914/2720/22 до провадження та призначив її розгляд в судовому засіданні на 28.08.2023.
07.08.2023 на адресу суду поступив від позивача відзив на заяву про відстрочення виконання рішення суду від 21.02.023 (вх.№19290/23).
10.08.2023 на електронну пошту надійшло клопотання про відеоконференцію від відповідача (вх. №19674/23).
Ухвалою від 25.08.2023 суд задоволив клопотання відповідача про відеоконференцію.
В судове засідання 28.08.2023 з'явився представник позивача та представник відповідача в режимі відеоконференції. Представник заявника (відповідача) заявив, що заяву про відстрочення виконання рішення від 21.02.2023 у справі №914/2720/22 підтримує в повному обсязі та просить суд її задоволити. Представник позивача заперечив щодо поданої заяви. Прокурор в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча нележаним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити з огляду на наступне.
Заява про відстрочку виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 мотивована тим, що основним видом діяльності ТОВ «Львівгаз збут» визначеним статутом Товариства, є постачання природного газу. До 01 травня 2022 року Товариство здійснювало постачання природного газу більше 800 тис. побутових споживачів, проте наказом Міністерства енергетики України від 08.06.2022 № 198, всіх побутових споживачів ТОВ “Львівгаз збут” переведено на постачальника «останньої надії» ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
Як наслідок, на даний час всі обігові кошти Товариства спрямовані на повернення переплати за природний газ (помилково сплачених коштів) побутовим споживачам. ТОВ «Львівгаз збут» здійснює такі життєво важливі функції як постачання природного газу споживачам, які діють в різноманітних секторах критичної інфраструктури - від енергозабезпечення до продовольчого забезпечення. Попри складний період, ТОВ «Львівгаз збут» є підприємством, що в умовах війни здійснює свою діяльність, забезпечує громадян роботою, сплачує податки до бюджету. Водночас, у зв'язку зі зниженням платоспроможності побутових споживачів, утворилась проблемна дебіторська заборгованість (станом на 30.05.2023 близько 1, 8 млрд. грн.), що суттєво ускладнює і так утруднене в умовах війни здійснення господарської діяльності, вчасну сплату податків, інших зборів та платежів. Так, згідно податкової декларації з податку на прибуток ТОВ “Львівгаз збут” (додається до даної заяви) збитки Товариства за 2022 рік становили 335 236 587,00 грн. Тому, зважаючи на стратегічне та суспільне значення газопостачального підприємства ТОВ «Львівгаз збут» для Львівської області в цілому, вважаємо, що в даному випадку наявні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення суду, відтак є підстави для відстрочення його виконання.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі «Шмалько проти України» зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду у справі № 914/2720/22, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частин 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Приписами частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Аналізуючи наведені норми суд підсумовує, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Норми статті 331 ГПК України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Так, в силу приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. ст. 76 -79) Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до господарського суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду, заявником не надано жодних доказів в обґрунтування поданої заяви, які б підтверджували неможливість виконання судового рішення. Доказів на підтвердження доводів щодо наявності обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду не представлено. Суд зазначає, що господарська діяльність це діяльність на свій страх і ризик, а відтак свої зобов'язання юридична особа повинна виконувати належним чином.
З моменту прийняття рішення пройшло 6 місяців заявник просить відстрочити виконання рішення ще на 6 місяців, тобто хоча сума є незначною, судове рішення не буде виконуватись рік. Не заслуговує на увагу суду покликання на важке матеріальне становище, оскільки документально таке не підтверджено. Оскільки позивач є бюджетною організацією кошти були сплачені за рахунок державного бюджету, заявник вже тривалий термін користується ними, а у військовий час це є непосильний тягар для бюджету.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).
Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савітський проти України, по. 38773/05. від 26.07.20121).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищезазначену норму процесуального законодавства, суд не вбачає винятковості обставин, на які посилається заявник як на підставу відстрочення виконання цього судового рішення, оскільки вони не свідчать про надмірність присудженої до стягнення суми та неможливість її сплати одноразово. До того ж, не представлено доказів (документів) щодо неможливості зарахування коштів на його рахунки у подальшому, не надано доказів, підтверджуючих відсутність грошових коштів у заявника у сумі, що ухвалена рішенням суду від 21.02.2023 у справі № 914/2720/22, як на момент виникнення права вимоги за нею, так і на даний час, з фактичних обставин таке не вбачається.
Суттєвих причин та доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для відстрочки виконання рішення суду заявником не надано.
Таким чином, проаналізувавши наведені у заяві про відстрочку виконання рішення господарського суду мотиви, суд дійшов висновку, що надані боржником докази не можуть засвідчувати факт відсутності у боржника можливості виконати судове рішення без надання відстрочки, не спростовують наявність вини боржника у виникненні заборгованості та її несплаті, а також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду від 21.02.2023 у справі №914/2720/22.
Керуючись статтями ст.ст. 13, 14, 15, 233, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» про відстрочення виконання рішення суду від 21.02.2023 у справі № 914/2720/22 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Запотічняк О.Д.