Справа № 739/870/21
Провадження № 3-в/739/25/23
31 серпня 2023 року м. Новгород-Сіверський
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі судді Чепурка В.В., розглянувши подання начальника Новгород-Сіверського РВП ГУПН в Чернігівській області Богдана І. про звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту,
До Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області з Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області надійшло подання начальника вказаного РВП Богдана І. про звільнення ОСОБА_1 від відбування стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб, накладеного постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2021 року за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статі 173-2 КУпАП, у зв'язку із закінченням строку виконання постанови.
Подання мотивоване тим, що в ході виконання постанови суду вживалися заходи щодо встановлення місця знаходження ОСОБА_1 , однак воно встановлене не було. При цьому посилаючись положення статті 303 КУпАП, принцип верховенства права, а також із застосуванням аналогії закону положень Кримінального кодексу України ініціатор подання вказує, що постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, оскільки її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців, а також не було виконано не було виконано протягом двох років . У зв'язку зі спливом вказаних строків у поданні порушується питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування накладеного на нього стягнення у виді адміністративного арешту.
Вирішуючи питання щодо вказаного подання суд враховує наступне.
Так, постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області 18 червня 2021 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб. Дана постанова не оскаржувалася і набрала законної сили. 22 червня 2021 року була звернута судом до виконання.
Згідно матеріалів, доданих до подання, органом Національної поліції вживалися окремі заходи щодо встановлення місця проживання ОСОБА_1 , але отримати позитивного результату не вдалося. Також співробітники поліції декілька разів приходив до квартири, розташованої в м. Чернігові, у якій зареєстрований ОСОБА_1 , однак останній там був відсутній.
Відповідно до статті 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Частиною першою статті 299 КУпАП передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно частини четвертої статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною другою статті 300 КУпАП визначено, що орган Національної поліції забезпечує виконання постанови про адміністративний арешт у порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 326 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення.
Частиною першою статті 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Статтею 304 КУпАП передбачено, що питання, зв'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018 (3911/15) (далі - КСУ) від 23 листопада 2018 року за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 КУпАП визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема: положення частини першої статті 294 КУпАП, яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 («Адміністративний арешт») цього Кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення; положення статті 326 КУпАП, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Положення частини першої статті 294, статті 326 КУпАП, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
З викладеного вище вбачається, що стадія виконання постанови про накладення адміністративних стягнень є заключною і зазвичай проходить у два етапи: 1) звернення постанови до виконання і 2) безпосереднє виконання постанови про накладення адміністративних стягнень.
Під зверненням постанови до виконання у статті 303 КУпАП необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, в даному випадку до органу Національної поліції, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови.
У даному випадку постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб була звернута судом до виконання у межах строку, визначеного статтею 303 КУпАП.
При цьому безпосереднє виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту забезпечує орган Національної поліції у порядку, встановленому законами України (частиною другою статті 300 КУпАП). Системний аналіз основних положень цього Кодексу, в тому числі і розділу V, дає підстави для висновку, що незважаючи на власну назву статтею 303 законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання.
Суд зазначає, що припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах КУпАП можливе лише за наявності обставин, зазначених у пункті 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення), 6 (скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність) і 9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) статті 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (стаття 302).
Однак, вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.
Отже, доводи, які містяться у подання, про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування стягнення у виді адміністративного арешту у зв'язку із закінченням строку звернення постанови суду до виконання є необґрунтованими.
Стосовно тверджень, які містять у поданні, про безстроковість виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту і як наслідок порушення принципу правової визначеності, що згідно доводів подання є самостійною підставою для звільнення ОСОБА_1 від відбування стягнення у виді адміністративного арешту, суд зазначає, що положення КУпАП дійсно не визначають строку виконання відповідних постанов. Відсутність відповідного правого регулювання може призводити за певних обставин до порушення принципу правової визначеності.
Виходячи із системного аналізу наведеного вище законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права (стаття 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суд доходить переконання, що справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді арешту, для цілей статті 6 Конвенції належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюються гарантії статті 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при розгляді питання щодо звільнення особи від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, тобто застосувати у межах своєї компетенції норми іншого закону, зокрема Кримінального кодексу України (далі - КК України), яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.
Такою нормою у КК України є стаття 80, яка регламентує звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Згідно з частиною першою статті 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
Частиною третьою статті 80 КК України передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
КСУ у рішенні від 02 листопада 2004 року у справі № 15-рп/2004 зауважив, що «верховенство права» - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення» (абзаци 2, 3, 4 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом 2 років - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі, яким і є арешт.
Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з нормами вказаного законодавством і судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення і не перевищувати не перевищувати двох років.
Оскільки з моменту набрання постановою суду від 18 червня 2021 року законної сили до дня внесення начальником Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області подання про звільнення ОСОБА_1 від відбування стягнення у виді адміністративного арешту минуло понад два роки, суд приходить до висновку, що вказане подання є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтею 8 Конституції України, статтями 23, 298, 299, 300, 303, 326 КУпАП, статтею 80 КК України суд
Подання начальника Новгород-Сіверського РВП ГУПН в Чернігівській області Богдана І. про звільнення ОСОБА_1 від відбування стягнення у виді адміністративного арешту - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_1 від відбування стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб, накладеного постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2021 року за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статі 173-2 КУпАП, у зв'язку із закінченням строку виконання постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Чепурко