Апеляційне провадження № 22-ц/824/8967/2023
Справа № 754/11166/22
Іменем України
29 серпня 2023 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Галась І.А. в м. Київ 10 березня 2023 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У листопаді 2022 року позивач АТ «Укргазбанк» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість в розмірі 466,15 доларів США, що еквівалентно 13512,52 грн., покласти на відповідачів судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що 06 квітня 2007 року ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 64/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 5000 доларів США строком з 05 квітня 2007 року по 04 квітня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 22 % річних. Крім того 06 квітня 2007 року ним було укладено договір поруки з ОСОБА_2 , згідно якого останній, як поручитель, взяв на себе зобов'язання позичальника, що випливають з кредитного договору.
В зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором банк звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, який було задоволено рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2009 року в справі № 2-4200/2009, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 3135,13 доларів США та 13436,32 грн., а також судові витрати. Проте фактично заборгованість за кредитним договором не погашена, а рішення не виконано. З ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість не припинилися та тривають до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення до дати виконання рішення суду. За період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентам за рішенням суду у вигляді 3 % річних становить 466,15 доларів США, що еквівалентно 13512,52 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року в позові АТ «Укргазбанк» відмовлено.
Позивач АТ «Укргазбанк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність судового рішення вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що незважаючи на повне задоволення позову в справі № 2-4200/2009 рішенням від 27 листопада 2009 року, фактично заборгованість не погашена, а рішення суду не виконано. Єдиним способом погашення заборгованості є внесення коштів на рахунок боржника, зазначений в кредитному договорі, тому банк вважає, що надана виписка повністю відображає рух коштів та стан заборгованості.
Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року в справі № 916/180/18, згідно яких чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відтак, вважав висновки суду про відсутність інформації щодо виконавчого провадження неправомірним та звертав увагу, що судом під час підготовки до розгляду справи інформація щодо виконавчих проваджень витребувана не була.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи АТ «Укргазбанк» в позові про стягнення 3 % річних, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано доказів про хід виконання (невиконання, часткового виконання) відповідачами рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2009 року в справі № 2-4200/2009, а надана виписка з особового рахунку не може безспірно свідчити про невиконання рішення суду, оскільки зарахування коштів відповідачами на власний рахунок не є єдиним шляхом виконання судового рішення.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що 06 квітня 2007 року ВАТ КБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 64/2007, за умовами якого банк надає позичальнику споживчий кредит в сумі 5000 доларів США на строк з 06 квітня 2007 року по 04 квітня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 22 % річних (а. с. 6 - 9). Згідно п. 3.1 договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 та видати позичальнику кредит в сумі 5000 доларів США з даного позичкового рахунку. Згідно п. 3.3 договору позичальник зобов'язався сплачувати заборгованість за кредитом згідно наведеного графіку та проценти за користування кредитом щомісячно, виходячи з 22 % річних, на рахунок № НОМЕР_2 в ПКФ ВАТ АБ «Укргазбанк».
06 квітня 2007 року ВАТ КБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 64/2007, за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору № 64/2007 від 06 квітня 2007 року (а. с. 10 - 12).
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2009 року в справі № 2-4200/2009 задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку солідарно заборгованість за кредитним договором № 64/2007 від 06 квітня 2007 року, яка станом на 16 жовтня 2009 року становить 3135,13 доларів США та 13436,32 грн., а також судові витрати (а. с. 21 - 22). На копії рішення, виданій 11 січня 2010 року, наявна відмітка, що рішення не оскаржувалось.
На а. с. 24 - 31 наявна виписка ПКФ ВАТ АБ «Укргазбанк» з рахунку НОМЕР_1 по клієнту ОСОБА_1 за період з 06 квітня 2007 року по 20 жовтня 2002 року, з якого вбачається, що 06 квітня 2007 року ОСОБА_1 було видано 5000 доларів США, в подальшому кредит частково погашався.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію листа про стан виконавчого провадження від 19 березня 2018 року та інформацію про стан виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки клопотання про прийняття нових доказів позивачем не заявлено, не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.
Крім того, в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/190/18 викладено правовий висновок, згідно якого «чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу…», «передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання».
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов'язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Виходячи з наведених вимог закону та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, для встановлення права кредитора на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, позивачем має бути доведено, що грошове зобов'язання є невиконаним повністю або частково.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19, зазначено таке: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Враховуючи вищевикладене, неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме інформації щодо стану виконавчого провадження, з якої суд міг би встановити обставини невиконання або часткового виконання зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитним договором, стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що надана позивачем виписка з особового рахунку не може однозначно свідчити про невиконання рішення суду, оскільки зарахування коштів відповідачами на власний рахунок не є єдиним шляхом виконання судового рішення.
Посилання позивача в апеляційній скарзі, що єдиним способом погашення заборгованості є внесення коштів на рахунок боржника, зазначений в кредитному договорі, є необґрунтованими, оскільки умовами кредитного договору від 06 квітня 2007 року № 64/2007 врегульовано порядок погашення заборгованості лише позичальником, а саме шляхом сплати відповідних сум на відкритий банком позичковий рахунок.
Однак при цьому позивачем не надано доказів, що даний позичковий рахунок призначався також для надходження і обліку сум, які могли бути стягнуті в порядку виконавчого провадження після ухвалення відповідного рішення про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором. Лише при доведенні таких обставин виписка з особового рахунку позичальника ОСОБА_3 вважалася би належним та достатнім доказом у справі.
Рішення суду першої інстанції жодним чином не суперечить наведеним позивачем в апеляційній скарзі правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18, згідно яких наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника і не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, з огляду на те, що позивачем у даній справі не доведено наявності невиконаного грошового зобов'язання, що є його процесуальним обов'язком.
Доводи апеляційної скарги, що судом під час підготовки справи до розгляду інформація щодо виконавчих проваджень витребувана не була, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду і питання щодо достатності доказової бази має вирішуватися самим позивачем.
Висновок суду по суті вирішеного спору є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований доводами апеляційної скарги.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про невідповідність судового рішення вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.