Справа № 759/4052/21 Головуючий у 1 інстанції: Коваль О.А.
Провадження №22-ц/824/12394/2023 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
15 серпня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Сушко Л.П., Олійника В.І.
при секретарі Дуб С.І.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фірма «Фавор» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 19 листопада 2021 року подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а саме: Визнати незаконним наказ № 47.1 від 22.12.2020 року, дії відповідача, які передували звільненню і саме звільнення, та поновити ОСОБА_1 на роботі оператора пакувальних автоматів в ТОВ «Фірма «Фавор»;
- Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток (який станом на 19.11.2021 становить 180853 грн.), за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі;
- Стягнути з ТОВ «Фірма «Фавор» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30375 грн.
- У разі виявлення судом під час розгляду справи недорахування відповідачем розміру заробітної плати на інших належних сум при звільненні також прийняти рішення про стягнення з відповідача недорахованих сум (належний розмір заробітної плати який повинен був сплатити відповідач на підставі наданих відповідачем документів точно не можливо порахувати/встановити).
- Стягнути з ТОВ «Фірма «Фавор» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору (4767 грн 00 коп.) та понесених витрат (судовий збір сплачений в 1-ої інстанції в розмірі 3178 грн., а також судовий збір за оскарження ухвали суду 1-ої інстанції в розмірі 454 грн.). Разом 8399 грн.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначив, що суд першої інстанції не вивчив відповідність наданих відповідачем даних кількості працівників операторів пакувальних автоматів, зазначених у табелі обліку використання робочих часу за листопада та грудень 2020 року, кількості операторів пакувальних автоматів, зазначених у наданому відповідачем штатному розписі від 01 вересня 2020 року, а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик і допит свідків для з'ясування вказаних вище обставин.
Стверджує, що табель робочого часу складено відповідачем минулим часом з корегуванням даних, в якому невірно вказано кількість робочих днів.
Вважає, що Акт від 22 грудня 2020 року і службова записка від 22 грудня 2020 року, на підставі яких суд першої інстанції приймав оскаржуване рішення, є підробленими заступником головного бухгалтера ТОВ «Фірма «Фавор» ОСОБА_2 та бухгалтером цього товариства ОСОБА_3 .
Зазначив, що складений заступником головного бухгалтера ТОВ «Фірма «Фавор» ОСОБА_2 обхідний лист від 22 листопада 2020 року також є підробленим.
Вказував на те, що пояснення в суді першої інстанції свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про те, що вони є працівниками ТОВ «Фірма «Фавор» і були присутні при написанні позивачем заяви про звільнення за згодою сторін, не відповідають дійсності, та як ці особи не були присутні під час написання ним заяви про звільнення та ці покази свідків суперечать іншим матеріалам справи.
Вважає. що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про отримання ним копії трудової книжки саме 22 грудня 2020 року, оскільки підпис у журналі видачі трудових книжок про отримання ОСОБА_1 копії трудової книжки 22 грудня 2020 року виконаний не ним, а іншою особою, що також свідчить про те, що цей документ підроблений.
На думку апелянта трудова книжка серії НОМЕР_1 оформлена без дотримання вимог Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58.
Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що заява про його звільнення за угодою сторін від 22 грудня 2020 року була заздалегідь складена відповідачем та підписана позивачем виключно під психічним та моральним примусом відповідача, який полягав у постійних загрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення та матеріальної відповідальності.
Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди за їх недоведеністю вважає необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача про те, що відповідач протягом тривалого часу вчиняв незаконні дії, спрямовані на його звільнення і це призвело до додаткових зусиль для організації його життя.
Звернув увагу на те, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доводам позивача, щодо порушення його прав, що завдало йому душевних страждань оскільки він постійно вимушений вживати заходи щодо захисту своїх прав та інтересів, постійно перебуває у пригніченому стані.
Посилався на те, що наявний у матеріалах справи наказ про прийняття його на посаду з 28 листопада 2020 року не може бути доказом прийняття його на роботу до ТОВ «Фірма «Фавор» на посаду оператора пакувальних автоматів, оскільки цей наказ виданий без урахування випробувального строку.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Фірма «Фавор» - адвокат Іванов А.Б. зазначив, що всупереч доводів апеляційної скарги, суд першої інстанції надав рівні права для всіх учасників справи, а позиція позивача побудована на тому, що всі його доводи заздалегідь є вірними, ще не відповідає принципам змагальності цивільного судочинства.
Зазначив, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що заяву про звільнення за угодою сторін він написав виключно через те, що на його думку, звільнення працівника за угодою сторін легше оскаржити у судовому порядку.
Наведене, на думку відповідача, свідчить про завідомо недобросовісну поведінку позивача.
Вказав, що допитані у суді свідки надали пояснення з дотриманням вимог чинного законодавства і процедура їх допиту відбулась згідно з вимогами чинного законодавства, під час їх допиту права ОСОБА_1 не були обмежені.
Покази свідків були послідовні та узгоджені.
Звернув увагу на те, що Головне управління Держпраці у Київської області надало відповідь ОСОБА_1 від 24 червня 2021 року №43/4-П-2957-4254, що у діях ТОВ «Фірма «Фавор» не встановлено порушень вимог трудового законодавства, а між сторонами вбачаються ознаки індивідуального спору.
Інші доводи скаржника, на думку відповідача, є необґрунтованими та непідтверджені належними і допустимими доказами.
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.
Постановою Верховного суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
Адвокат Іванов А.В. - представник ТОВ «Фірма «Фавор» заперечував проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні представником ТОВ «Фірма «Фавор» було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи експертного висновку Київській незалежної судово-експертної установи від 19 липня 2023 року з результатами почеркознавчої експертизи у якій встановлено, що рукописні записи в рядках основного тексту заяви ОСОБА_1 про звільнення та підпис від його імені виконані ОСОБА_1 .
Вислухавши клопотання, думку ОСОБА_1 який не заперечував проти долучення експертного висновку до справи, колегія суддів клопотання задовольнило.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом від 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ТОВ «Фірма «Фавор» на посаду оператора пакувальних автоматів.
22 грудня 2020 року ОСОБА_1 підписав заяву на ім'я генерального директора ТОВ «Фірма «Фавор» з проханням звільнити його з займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Наказом генерального директора ТОВ «Фірма «Фавор» від 22 грудня 2020 року № 47.1 ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора пакувальних автоматів на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін. Вважав звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог трудового законодавства та процедури звільнення, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що звільнення позивача було під будь-яким тиском, що звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру про його звільнення.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмові у позові, але з інших підстав, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Виконуючи вказівки КЦС Верховного Суду викладені в постанові від 28 червня 2023, які є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 417 ЦПК України), при новому апеляційному розгляді апеляційний суд встановив, що наказом генерального директора ТОВ «Фірма «Фавор» від 22 грудня 2020 року № 47.1 ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора пакувальних автоматів на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Згідно з копією книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку на підприємстві, про, що свідчить наявний у книзі підпис. (т. 1 а.с. 231)
Від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 відмовився, про що комісією ТОВ «Фірма «Фавор» було складено відповідний акт від 22 грудня 2020 року.
Частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції Кодексу законів про працю України від 25.10.2020 року, яка діяла на день звільнення ОСОБА_1 ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 24 лютого 2023 року, тобто з пропуском визначеного законом строку. Заяву про поновлення строку з поважних причин згідно зі ст. 234 КЗпП України до суду не подавав.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
В судовому засіданні апелянт не заявляв клопотання про виклик та допит свідків, а тому його доводи в апеляційній скарзі щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про виклик і допит свідків колегією суддів не приймаються.
Крім того колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо підроблення Акту від 22 грудня 2020 року, службової записки та обхідного листа оскільки вони ґрунтуються на припущені апелянта, оскільки жодних доказів на підтвердження своїх доводів він суду не надав.
З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року змінити.
Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25 серпня 2023 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко