Справа №757/49400/19 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4242/2023 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
08 серпня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року задоволено клопотання сторони кримінального провадження № 12019100060001455 від 02.04.2019 - старшого слідчого СВ Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на майно, а саме на: нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 884119080000), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_10 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власник майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року та апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу. Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання частково і накласти арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_10 .
На обґрунтування вимог клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та даної апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувану ухвалу постановлено слідчим суддею 17.09.2019 року у відсутність власників квартири, які не повідомлялись слідчим суддею про розгляд клопотання про арешт майна, власнику арештованого майна ОСОБА_6 копія оскаржуваної ухвали не вручалась до теперішнього часу і отримана її представником в Печерському районному суді м. Києва 21.06.2023 р., що підтверджується відміткою на копії ухвали та розпискою про отримання копії ухвали наявною в матеріалах справи № 757/49400/19-к.
Апелянт вказує на те, що в судовому засіданні було встановлено, що СВ Печерського УП ГУ НП у м. Києві проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12019100060001455 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 приблизно о 18 год. 30 хв., знаходячись за адресою АДРЕСА_2 , вчинив умисне вбивство ОСОБА_11 .
Слідчим суддею правомірно накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_10 , який є підозрюваним по кримінальному провадженню № 12019100060001455 та безпідставно накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , яка не має жодного процесуального статусу у даному кримінальному провадженні, не є родичем підозрюваного і не несе цивільної відповідальності за шкоду, завдану діяннями підозрюваного.
Також апелянт зазначає, що слідчий суддя зробив помилковий висновок про те, що «у відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України є достатні підстави вважати, що зазначені кошти відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України». Коштами слідчий суддя напевно вважав арештоване ним нерухоме майно.
Слідчим суддею не конкретизовано яким саме критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, відповідає арештована квартира, не зазначено, які саме обставини нібито існують, які підтверджують, що незастосування арешту на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , призведе до незбереження так званого речового доказу.
На протязі чотирьох років, з причин, невідомих власнику арештованого майна ОСОБА_6 , після закінчення строків досудового розслідування встановлених ст. 219 КПК України, не прийнято рішення по даному кримінальному провадженню і не відновлено її права, як власника майна, гарантовані ст. 41 Конституції України.
Ухвалення слідчим суддею оскаржуваної ухвали позбавило ОСОБА_6 права на відчудження належного їй майна, а в оскаржуваній ухвалі жодним чином не обґрунтовано, як вплине на збереження так званого речового доказу зміна власника 1/2 частини вказаної квартири.
Таким чином, оскаржувана ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.09.2019 року в частині накладення арешту на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , є необґрунтованою і не відповідає вимогам закону.
В судове засідання у справі власник майна та її представник не з'явилися, причини своєї неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутністю зазначених осіб, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, з урахуванням також позиції прокурора, яка вважала за можливе провести апеляційний розгляд у відсутність апелянта.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, яка заперечувала щодо задоволення поданої апеляційної скарги та вважала оскаржувану ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційної скаргипредставника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без повідомлення власника майна та її представника, матеріали справи не містять відомостей про направлення копії ухвали власнику майна, однак як зазначає апелянт, що копію оскаржуваної ухвали отримано її представником в Печерському районному суді м. Києва 21.06.2023 р., що підтверджується відміткою на копії ухвали та розпискою про отримання копії ухвали наявною в матеріалах справи № 757/49400/19-к, іншої інформації матеріали справи не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вбачає підстави для задоволення клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як вбачається з відповіді голови Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_12 від 10.07.2023 року, яка надійшла до Київського апеляційного суду 04.08.2023 відповідно до штампу вхідної кореспонденції на ній, на запит №757/49400/19-к від 29.06.2023 що надійшов на адресу суду 01.07.2023 повідомляється, що суд позбавлений можливості направити запитувані матеріали судового провадження №757/49400/19-к про арешт майна, оскільки згідно з актом № 0115 від 09.01.2023 про вилучення для знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню матеріали вказаного судового провадження, були знищені у зв'язку із закінченням строків зберігання.
Одночасно направлено копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року у справі № 757/49400/19-к.
Як вбачається з даної ухвали слідчого судді, що слідчим відділом Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12019100060001455 від 02.04.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно 18 годині 30 хвилин, знаходячись за адресою АДРЕСА_2 вчинив умисне вбивство ОСОБА_11 .
У кримінальному провадженні потерпілим є ОСОБА_13 , який є батьком ОСОБА_11 .
Згідно договору дарування частки квартири зареєстрованого в реєстрі за № 2356 від 03.11.2018 року частки квартири АДРЕСА_1 , якій присвоєно реєстраційний номер обєкта нерухомого майна №884119080000 прийняла обдарована ОСОБА_6 .
В подальшому, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно було встановлено, що об'єкт нерухомого майна реєстраційний № 884119080000, а саме квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності двом власникам, а саме частки квартири ОСОБА_10 та частки квартири ОСОБА_6 .
03.11.2018 року державний реєстратор Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14 перереєстрував право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме частку квартиру АДРЕСА_1 на громадянку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 884119080000).
Відповідно до Реєстру, підставою для реєстрації права власності були наступні документи: договір дарування, серія і номер 2356, виданий 03.11.2018, видавник приватний нотаріус ОСОБА_14 .
24.01.2019 року державний реєстратор Шостої київської нотаріальної контори ОСОБА_15 перереєстрував право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме та частки квартири АДРЕСА_1 на громадянина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 884119080000).
Відповідно до Реєстру, підставою для реєстрації права власності були наступні документи: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-67, виданий 24.01.2019, видавник Шоста київська нотаріальна контора, державний реєстратор ОСОБА_15 , свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 6-66, виданий 24.01.2019, видавник Шоста київська нотаріальна контора, державний реєстратор ОСОБА_15 .
Сторони кримінального провадження № 12019100060001455 від 02.04.2019 - старший слідчий СВ Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_9 , за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні кримінального провадження № 12019100060001455 від 02.04.2019, а саме нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 884119080000), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_10 .
На обґрунтування вимог даного клопотання слідчий послався на те, що квартира АДРЕСА_1 є предметом скоєння злочину, а тому з метою збереження майна, забезпечення в майбутньому цивільного позову, відшкодування збитків, завданих вчиненим злочином, а також заборони для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати майно слід накласти арешт.
17.09.2019 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання слідчого та накладено арешт на майно, а саме на: нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 884119080000), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_10 .
Оскільки дана ухвала оскаржена представником власника майна ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_7 , тільки в частині накладення арешту на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , тому колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах вимог поданої апеляційної скарги, а щодо іншого майна, на яке накладено арешт вказаною ухвалою слідчого судді, то в цій частині питання законності та обґрунтованості накладення арешту на майно колегією суддів не вирішується.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12019100060001455 від 02.04.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, слідчий суддя, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на частку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 884119080000), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , з урахуванням правової кваліфікації кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, фактичних обставин кримінального провадження, а також, з метою збереження речових доказів.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні слідчого доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження № 12019100060001455 від 02.04.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК Українита можливе відношення до нього квартири АДРЕСА_1 , яка є речовим доказом в даному кримінальному провадженні, з урахуванням того, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно 18 годині 30 хвилин, знаходячись за адресою АДРЕСА_2 вчинив умисне вбивство ОСОБА_11 , а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно в рамках вказаного кримінального провадження відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на нерухоме майна, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Твердження апелянта про те, що на протязі чотирьох років, з причин, невідомих власнику арештованого майна ОСОБА_6 , після закінчення строків досудового розслідування встановлених ст. 219 КПК України, не прийнято рішення по даному кримінальному провадженню і не відновлено її права, як власника майна, гарантовані ст. 41 Конституції України, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки законність та обґрунтованість даної ухвали перевіряється на момент її винесення, а тому дані обставини можуть бути підставою для звернення до суду в порядку ст. 174 КПК України з клопотанням про скасування арешту майна.
Однак є слушними твердження апелянта, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі зазначив, про те, що «у відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України є достатні підстави вважати, що зазначені кошти відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України», проте дана обставина не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки виходячи зі її змісту є опискою, яка може бути усунена в порядку ст. 379 КПК України.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року, - залишити без зміни,а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4