29 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 120/1001/23
адміністративне провадження № К/990/16117/23
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бершадь Люкс» до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової служби України на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 (суддя - Віятик Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 (головуючий суддя - Граб Л.С., судді: Сторчак В.Ю., Смілянець Е.С.) у справі №120/1001/23.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бершадь Люкс» (далі - ТОВ «Бершадь Люкс») звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд:
визнати протиправним і скасувати Розпорядження Державної податкової служби України від 17.01.2023 №24-р/п про виключення місць зберігання ТОВ «Бершадь Люкс» з Єдиного державного реєстру місць зберігання;
зобов'язати Державну податкову службу України поновити у Єдиному державному реєстрі місць зберігання інформацію щодо місць зберігання ТОВ «Бершадь Люкс».
10.02.2023 представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження ДПС України від 17.01.2023 №24-р/п про виключення місць зберігання ТОВ «Бершадь Люкс» з Єдиного державного реєстру місць зберігання до набрання судовим рішенням у справі №120/10662/22 законної сили.
Заяву обґрунтовано тим, що основним видом господарської діяльності є дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв. Розпорядженням ДПС України №24-р/п від 17.01.2023 зобов'язано виключити місця зберігання з Єдиного державного реєстру місць зберігання ТОВ «Бершадь Люкс» у зв'язку з анулюванням ліцензії на виробництво спирту етилового не денатурованого №990117202100011, терміном дії з 28.07.2021 до 28.07.2026. Оскаржуване розпорядження винесене не зважаючи на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21.12.2022 у справі №120/10662/22, якою зупинено дію Розпорядження ДПС від 15.12.2022 №329-р/л про анулювання ліцензії на виробництво спирту етилового дененатурованого №990117202100011.
Зазначає, що прийняття відповідачем протиправного Розпорядження №24-р/п від 17.01.2023 «Про виключення місць зберігання» фактично зобов'язує підприємство зупинити господарську діяльність у сфері виробництва та оптової торгівлі спиртом у зв'язку відсутністю належним чином зареєстрованих місць зберігання та відсутністю передбаченого законодавством контролю за відпуском спирту.
Також, неможливість здійснення діяльності у сфері виробництва алкогольних напоїв впливає на права та інтереси третіх осіб, які відповідно до штатного розпису задіяні у такій діяльності заявника, які фактично позбавляються гарантованого Конституцією України права на працю.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 заяву про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію Розпорядження Державної податкової служби України від 17.01.2023 №24-р/п про виключення місць зберігання ТОВ «Бершадь Люкс» з Єдиного державного реєстру місць зберігання (ідентифікаційний код:44128980, місцезнаходження: 24400, Вінницька обл., Бершадський р-н, м. Бершадь, вул. Зборовського Іполита, буд. 1; реєстраційний номер довідки 02010101826, бланк серія АП 198077; адреса місця зберігання: 24400, Вінницька обл., Бершадський р-н, м. Бершадь, вул. Зборовського Іполита, буд. 1; місткість 90946,2 дал (спирт етиловий неденатурований); дата реєстрації МЗ 29.06.2021; реєстраційний номер довідки 02120101827, бланк серія АП 198078; адреса місця зберігання: 24400, Вінницька обл., Бершадський р-н, м. Бершадь, вул. Зборовського Іполита, буд. 1; місткість 5513,2 дал (фракція головна спирту етилового), дата реєстрації МЗ 29.06.2021) до набрання судовим рішенням у справі №120/1001/23 законної сили.
Задовольняючи вказану заяву суди дійшли висновку про наявність підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки виключення позивача з Єдиного державного реєстру місць зберігання може призвести до розриву відповідних господарських зв'язків, вивільнення працівників, до ухвалення судом рішення по суті спору, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 залишено без змін.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова служба України звернулося із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2023, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У доводах касаційної скарги Державна податкова служба України зазначає, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «Бершадь Люкс» є юридичною особою, основним видом господарської діяльності якої є дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напої.
15.12.2022 Державною податковою службою України прийнято Розпорядження №329-р/л про анулювання ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого №990117202100011, терміном дії з 28.07.2021 до 28.07.2026 ТОВ «Бершадь Люкс».
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.12.2022 у справі №120/10662/22 задоволено заяву ТОВ «Бершадь Люкс» про вжиття заходів забезпечення позову та зупинено дію Розпорядження №329-р/л від 15.12.2022 до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
17.01.2023 Державною податковою службою України винесено Розпорядження від 17.01.2023 №24-р/п про виключення місць зберігання ТОВ «Бершадь Люкс» з Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Також встановлено та не спростовано відповідачем, що оскаржуване у даній справі Розпорядження винесене у зв'язку з анулюванням ліцензії на виробництво спирту етилового неденатурованого №990117202100011, терміном дії з 28.07.2021 до 28.07.2026.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав щодо забезпечення позову судами враховано, що Розпорядження від 17.01.2023 №24-р/п фактично зобов'язує підприємство зупинити технологічний цикл виробництва та продажу продукції, оскільки статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» визначено відповідальність суб'єкта господарювання у разі зберігання спирту у місцях зберігання не внесених до Єдиного реєстру.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанцій обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки виключення позивача з Єдиного державного реєстру місць зберігання може призвести до розриву відповідних господарських зв'язків, вивільнення працівників, до ухвалення судом рішення по суті спору, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду.
Обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
При цьому, колегія суддів зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, на що помилково вказує скаржник, і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, встановлено, що постановою Верховного Суду від 22.08.2023 у справі №120/10662/22 ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 21.12.2022 про забезпечення позову та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі №120/10662/22 залишено без змін.
Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів (анулювання ліцензії) вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 14.12.2021 (справа №240/16920/21), від 15.04.2022 (справа №440/6755/21), 13.07.2022 (справа №240/26736/21), від 11.01.2023 (справа № 640/10679/22) дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у даній справі.
Відповідачем на наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про неправильну чи неповну оцінку відповідних доказів судами першої та апеляційної інстанцій, а судом касаційної інстанції таких обставин не встановлено.
Отже, аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а доводи про порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження під час судового розгляду.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 у справі №120/1001/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова