Справа № 640/5328/21 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
29 серпня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Кузьменко В.В. та Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 з 09.09.2020 року пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 різниці між виплаченою та перерахованою пенсією за минулий час починаючи з 09.09.2020 року без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування і виплачувати ОСОБА_1 з 09.09.2020 року пенсію без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про його виконання.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо проведення виплат пенсії ОСОБА_1 з обмеженням її максимального розміру з 09.09.2020 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та фактично виплаченою пенсією з 09.09.2020 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити, в частині задоволених позовних вимог змінити резолютивну частину, виклавши її в редакції згідно позовної заяви позивача, а саме: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 різниці між виплаченою та розрахованою пенсією за минулий час починаючи з 09.09.2020 без обмеження її максимальним розміром.
Апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу з 10.09.2020 призначена пенсія у сумі 25861,30 грн, проте виплачується із застосуванням обмеження максимальним розміром.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою провести перерахунок та виплату у належному повному обсязі без застосування обмеження максимальним розміром.
Листом від 18.02.2021 року №2600-0310-8/27016 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що пенсія призначена та виплачується у розмірі, визначеному чинним законодавством, крім цього відсутні підстави для обрахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, звернувся з відповідним позовом до суду.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині виходив з того, що пенсія повинна виплачуватись позивачу без обмеження максимальним розміром пенсії.
Відтак, суд дійшов до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення виплат пенсії позивачу з обмеженням її максимального розміру з 09.09.2020 року.
Як наслідок, суд також вказує про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити позивачу різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та фактично виплаченою пенсією з 09.09.2020 року.
У той же час, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати в майбутньому позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром задоволенню не підлягає, оскільки положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено захист прав та охоронюваних законом інтересів на майбутнє, тобто прав та інтересів порушення яких наразі не відбулось.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, однак не може погодитись з висновками суду щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром з мотивів передчасності такої вимоги.
Колегія суддів при ухваленні даної постанови виходить з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон України №2262-ХІІ).
Обмеження щодо максимального розміру пенсії з'явилось у статті 43 Закону України №2262-ХІІ з 01 січня 2008 року. Так, пунктом 29 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» статтю 43 Закону України 2262-ХІІ доповнено частиною 5, якою закріплено, що максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Наведені зміни рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними.
01 жовтня 2011 року набув чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі- Закон України №3668-VI).
Стаття 2 цього закону передбачає, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 2 розділу «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №3668-VI закріплено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Підпунктом 8 пункту 6 цього розділу частину 5 статті 43 Закону України №2262-ХІІ викладено у новій редакції, а саме: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.»
З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей" порядковий номер вказаної норми права було змінено з частини п'ятої на частину сьому.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIІІ цю норму доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення цієї правової норми визнано неконституційними.
Отже, з 20 грудня 2016 року відповідна частина статті 43 Закону України №2262-ХІІ, яка обмежувала максимальний розмір пенсії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, відсутня як правова норма.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 чітко вказано: « обмеження максимального розміру пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України».
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України (пункт 3 цього рішення).
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 цієї правової норми закріплено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Таким чином, застосування відповідачем положень ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" по відношенню до військовослужбовців в умовах визнання неконституційними змін, що запроваджені п. 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього ж Закону, фактично суперечить висновкам, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, згідно з якими обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст. 17 Конституції України.
Підсумовуючи наведе, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправними. А тому висновок суду першої інстанції в цій частині є вірним.
На неправомірності обмеження максимального розміру пенсії наголошував також і Верховний Суд у постановах від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17.
Водночас, колегія суддів зауважує, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром не заявлена передчасно, позаяк саме виплата позивачу пенсії з обмеженням максимальним розміром і є предметом даного позову. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою виплачувати пенсію в повному розмірі, однак відповідачем було відмовлено.
Враховуючи, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру, то логічним буде зобов'язання відповідача вчинити вказані дії, а саме здійснювати нарахування та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром, з дати коли позивачу така пенсія була призначена.
Відтак вказана вимога підлягає задоволенню.
Водночас, враховуючи, що згідно матеріалів справи пенсія була призначена позивачу саме з 10.09.2020, то колегія суддів вважає за необхідне замінити в резолютивній частині рішення суду першої інстанції дату з якої позивачу необхідно проводити належні виплати, з 09.09.2020 на 10.09.2020.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, підстави для зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення в іншій частині відсутні, виходячи з того, що позивач вказує на зазначення судом різних прізвищ, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернення до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки, якщо така на його переконання існує.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
При цьому, у постановах від 15.08.2019 року у справі № 826/15466/16 та від 11.02.2020 року у справі №200/3958/19-а Верховний Суд зауважив, що встановлення судового контролю є правом, а не обов'язком суду.
Колегія суддів звертає увагу, що факт невиконання суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі судового рішення входить до предмету доказування та повинен підтверджуватися відповідними належними і допустимими в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України доказами.
В контексті наведеного, колегія суддів зауважує, що на даному етапі стверджувати про те, що відповідачем не буде виконуватись рішення суду неможливо. Відтак, виходячи з того, що доказів невиконання чи свідомого ухилення відповідача від виконання судового рішення у даній справі немає, то на переконання колегії суддів вказана вимога є передчасною.
За наведених обставин, виходячи з доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового її задоволення, скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування і виплачувати ОСОБА_1 з 10.09.2020 року пенсію без обмеження її максимальним розміром, та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, шляхом зазначення дати з якого має відбуватись перерахунок та виплата пенсії позивачу, а саме з 09.09.2020 на 10.09.2020.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати в частині, з прийняттям у цій частині нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -
-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року в частині задоволених позовних вимог змінити, шляхом зазначення дати з якої має відбуватись перерахунок та виплата пенсії ОСОБА_1 - 10.09.2020.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 з 10.09.2020 року пенсію без обмеження її максимальним розміром, скасувати, та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов у цій частині задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 з 10.09.2020 року пенсії без обмеження її максимальним розміром.
В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя: І.В. Федотов
Судді: В.В. Кузьменко
О.О. Беспалов