01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Клопот С.Л.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
29 серпня 2023 року Справа № 620/4239/23
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Федотова І.В.,
за участю секретаря Горегляд Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби
у Чернігівській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - Відповідач), в якому просив суд:
1) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102-52/У від 20.10.2021;
2) зобов'язати Головне управління ДПС у Чернігівській області скасувати недоїмку з ЄСВ у сумі 37 788,74 грн, про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) з ЄСВ.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач стверджував про протиправність нарахування йому спірної недоїмки, оскільки в період 2017 - 2020 роки він підприємницьку діяльність не здійснював та мав статус найманого працівника і його роботодавець сплачував ЄСВ.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок.
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позов повністю, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені в його позові, зазначаючи, що в період, за який йому нарахована спірна недоїмка, він працював за трудовим наймом, що роботодавець сплачував за нього відповідний єдиний соціальний внесок і що в такий період він не здійснював підприємницької діяльності як ФОП.
Також Апелянт вказав, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини справи та не перевірив його доводи і надані ним докази.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 та від 26.07.2023 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
5. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.
Також у своєму відзиві Відповідач заперечує проти заявлених Позивачем витрат на правничу допомогу.
6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
7. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 05.11.1996 Позивач зареєстрований як фізична особи-підприємець на загальній системі оподаткування.
ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі було нараховано зобов'язання зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 на загальну суму 37 778,34 грн.
У зв'язку з наявністю в інтегрованій картці платника заборгованості з ЄСВ ФОП ОСОБА_2 в автоматичному режимі було сформовано та надіслано за податковою адресою вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102-52/У від 20.10.2021 на суму 37778,38 грн.
Вказана вимога направлена Пзозивачу засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення за податковою адресою та були повернуті поштою у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
8. Позивач, вважаючи зазначену вимогу податкового органу протиправною, а свої права порушеними, звернувся до суду з цим позовом.
9. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469 (далі - Інструкція № 449).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом № 2464-VI.
У статті 1 Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
У відповідності до частини першої статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 Інструкції № 449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Висновки суду апеляційної інстанції.
10. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
11. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
12. Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічні правові висновки викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 та від 02.02.2023 у справі № 340/10342/21 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, є обов'язковими для врахування апеляційним судом при розгляді цієї справи.
13. Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з'ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів установила, що в період з 06.09.2016 по 31.07.2018 Позивач працював за наймом на посаді лікаря-хірурга хірургічного відділення КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня», а з 01.08.2018 по 30.06.2021 - на посаді лікаря-проктолога в медичному центрі «ДОКТОРПРО» і у вказані періоди єдиний внесок за нього як за найманого працівника сплачувався роботодавцями.
14. Отже, у період, за який йому було нараховано спірну заборгованість зі сплати єдиного внеску, Позивач не отримував доходу від здійснення підприємницької діяльності як ФОП та працював за договором трудового найму і роботодавцями регулярно за нього сплачувався єдиний внесок, що виключає обов'язок Позивача додатково сплачувати за себе єдиний внесок як за ФОП. Зворотного Відповідачем не доведено.
15. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102-52/У від 20.10.2021 та необхідності її скасування, а позов у цій частині позовних вимог - задовольнити.
16. При цьому, колегія суддів приймає до уваги висновки Європейського Суду з прав людини про те, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
17. Разом з тим, перевіряючи наявність правових підстав для задоволення позову в іншій частині вимог, суд вважає, що такі вимоги на стій виниклих між сторонами спірних правовідносин є передчасними, оскільки визнання судом протиправною та скасування означеної вище податкової вимоги зумовлює виникнення у Відповідача дискреційних повноважень щодо корегування відповідної інформації в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) з ЄСВ шляхом анулювання відповідної заборгованості.
Тому, згідно із завданнями адміністративного судочинства, регламентованими статтею 2 КАС України, заявлені ОСОБА_1 у цій справі позовні вимоги щодо зобов'язання вчинити дії задоволенню не підлягають.
18. Аналізуючи всі доводи обох сторін, апеляційний суд також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
19. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушення норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
20. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування
21. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року - скасуванню, позов - задоволенню частково.
22. Розподіл судових витрат.
Щодо судового збору.
Відповідно частин першої, шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, понесені Позивачем витрати на сплату судового збору в цій справі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача та становлять 1073,60 грн (судовий збір, сплачений за подання позову) + 1610,40 грн (судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги) = 2684,00 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п'ятою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Перевіряючи вищенаведені доводи Апелянта колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачем при розгляді цієї справи в суді першої інстанції були заявлені витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн, понесені на підставі договору про надання правової допомоги № 4/03/2023 від 15.03.2023, детального опису наданих робіт № 4/03/2023 від 15.03.2023 та сплачені згідно з квитанцією №1 від 04.04.2023.
Тобто, заявлені Позивачем у цій справі витрати на правничу допомогу підтверджуються документально та є пропорційними зі складністю цієї справи і обсягом робіт, виконаним адвокатом.
Тому, заперечення Відповідача, викладені в його відзиві, щодо стягнення вказаних витрат судова колегія відхиляє як необґрунтовані.
Керуючись ст.ст. 134, 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року - скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу, винесену Головним управлінням Державної податкової служби в Чернігівській області, про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102-52/У від 20.10.2021.
У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 44094124) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00 (три тисячі п'ятсот) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 29 серпня 2023 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
І.В. Федотов