29 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 160/4703/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розгялнувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Софіївської селищної ради Софіївського (Криворізького) району Дніпропетровської області в особі селищного голови Сегедій Петра Юрійовича, Керівника східної окружної прокуратури Шелест Романа Миколайовича, Уповноваженого прокурора Софіївського відділу Криворізької східної окружної прокуратури, Слідчої Національної поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Криворізького районного управління поліції ВП №9 Фандій Лесі Василівни про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
01 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про оскарження протиправних ухвал слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області та суду апеляційної інстанції, дій слідчої та прокурорів, бездіяльності Софіївської селищної ради, якими порушені права, свободи та законні інтереси ОСОБА_1 та відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, у якому просила суд:
-відкрити провадження за Адміністративним позовом від 01 березня 2023 року про оскарження протиправних ухвал слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області та суду апеляційної інстанції, дій слідчої та прокурорів, бездіяльності Софіївської селищної ради, якими порушені права, свободи та законні інтереси ОСОБА_1 та відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди;
-забезпечити витребуванням з Софіївського районного суду Дніпропетровської області копії Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 04.11.2014 р.; рішення від 07 квітня 2015 р. Софіївського районного суду Дніпропетровської області; рішення від 19 травня 2015 р. Апеляційного суду Дніпропетровської області ; рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року; постанову Верховного суду України від 13 листопада 2019 року;
-забезпечити витребуванням з національної поліції України ГУНП в Дніпропетровській області Криворізького районного управління поліції ВП № 9, адреса: смт. Софіївка, Софіївського району, Дніпропетровської області вул. Карпенка, 10 пошт. інд. 53100 докази, які є у матеріалах кримінального провадження № 42015040580000006 і які додатково доводять викладені обставини в даному позові: акт від 06.07.2018 р. позапланової виїзної ревізії; -висновок експерта від 07.09.2018 р.; висновок експерта Дніпровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 09.09.2021 р.; ухвалу слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року по справі № 193/147/19 Провадження № 1-кс/193/51/19 ; ухвалу слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2020 року по справі № 193/929/15-к, провадження 1-кс/193/18/20; процесуальні документи (між слідчим та прокурором наведених у тексті даної заяви);
-залучити до участі у адміністративному проваджені Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області за адресою: вулиця Челюскіна. 1. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000 з метою забезпечення ефективного захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 та держави, шляхом фактичного та у повному обсязі виконання судового рішення щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої протиправними ухвалами слідчого судді та суду апеляційної інстанції, протиправними діями слідчої, прокурорів та бездіяльністю селищної ради;
-з метою унеможливлення подальшого невиконання зобов'язань покладених Рішенням від 22 січня 2020 року № 2886-57/VII на Софіївську селищну раду, забезпечити гарантоване державою обов'язкове виконання рішень суду що набрали законної сили у повному обсязі (наведених у тексті даного позову) цим, зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області накласти арешт на всі кошти Софіївської селищної ради Софіївського (Криворізького) району Дніпропетровської області, у сукупному розмірі матеріальної та моральної шкоди завданої позивачу та державі, у сумі- 1 161 353,19 грн., до дня постановлення судового рішення ;
-визнати протиправними: ухвалу від 24 червня 2022 року слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської О.В. та ухвалу від 12 липня 2022 року Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області по справі № 193/232/22 ; ухвалу від 10 жовтня 2022 року слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Томинець О.В. та ухвалу від 19 грудня 2022 року Дніпровський апеляційний суд Дніпропетровської області по справі № 193/929/15-к ; лист від 26.12.2022 р. № 04,8-21/1123/2022 Дніпровський апеляційний суд по справі № 193/929/15-к ; ухвалу від 10 листопада 2022 року слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Кравченко Н.О. та ухвалу від 29 грудня 2022 року Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області по справі № 193/1410/20 ; постановленими не у відповідності до статті 19 Конституції України, та скасувати їх;
-визнати протиправними дії керівника Криворізьської східної окружної прокуратури Шелест Романа Миколайовича, уповноваженого. прокурора Софіївського відділу Криворізьської східної окружної прокуратури Чумак Вікторії Анатолівни, слідчої Національної поліції України ГУНП в Дніпропетровській області Криворізького районного управління поліції ВП № 9 Фандій Лесі Василівни під час досудового розслідування кримінального провадження №42015040580000006, які вчинялися шляхом не виконання обов'язку статті 19 Конституції України (не забезпечено гарантії держави вчасного, обов'язкового виконання судових рішень);
-визнати протиправною бездіяльність Софіївської селищної ради Софіївського (Криворізького) району Дніпропетровської області в особі селищного голови Сегедій Петра Юровича, яка полягає у невиконанні обов'язку Новоюлівської сільської ради, покладеного Рішенням від 22 січня 2020 року № 2886-57/VII, та статтею 19 Конституції України ;
-зобов'язати Софіївську селищну раду Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка, Софіївського району, пош. інд.53100 Дніпропетровської області вул. Шкільна, для встановлення всього розміру матеріальної шкоди надати відомість з нарахування повного, остаточного розрахунку з ОСОБА_1 - суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 липня 2013 р. по день фактичного звільнення з роботи з посади директора КП «Відродження плюс» та видачі належно оформленої трудової книжки № НОМЕР_1 , вказавши суму відрахованих податків, зборів та суму до сплати (у відповідності до нарахування середнього заробітку визначеного судом);
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка, Софіївського району, пош. АДРЕСА_1 шляхом списання грошових коштів на користь ОСОБА_1 інд. код. НОМЕР_2 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок відшкодування матеріальної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю, яка впинялася шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України, - кошти у сумі залишеного боргу за судовими рішеннями що набрали законної сили за період з 09 липня 2013 р. по 25 червня 2015 р. , у розмірі - 24536.59 грн., після відрахованих (за розрахунком ОСОБА_1 ) з неї передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка. Софіївського району, пош. інд.53100 Дніпропетровської області вул. Шкільна. 19 шляхом списання грошових коштів на користь ОСОБА_1 інд. код. НОМЕР_2 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок відшкодування матеріальної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України (не виконано закон - ст. 47, п.2 ст.82, ч.4 ст. 235. ч. 1 .ст.116 Кодексу законів про працю України; п.171.1 ст.171, ст. ст.64. 176 Податкового кодексу України; Положення Міністерства фінансів України від 23.04.2015 № 460/26905). у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу після відрахованих з неї податків, зборів, за період з 26 червня 2015 р., включаючи нарахування до дня постановлення рішення суду;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка, Софіївського району, пош. інд. АДРЕСА_1 шляхом списання грошових коштів на користь ОСОБА_1 інд. код. НОМЕР_2 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок відшкодування матеріальної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України - тривалим, безпідставним невиконанням рішень суду що набрали законної сили у повному обсязі, компенсація прострочених зобов'язань та інфляційних втрат за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2022 р. у розмірі 3 % складає - 38944 гривен, 26 коп.;
-обов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка.Софіївського району, пош. інд. АДРЕСА_1 шляхом списання грошових коштів на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке зареєстроване за адресою: Україна. 49094, Дніпропетровська обл.,місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України - не сплачено пенсійного податку з нарахованого заробітку ОСОБА_1 за період з 09 липня 2013 р., включаючи відрахування з нарахування до дня постановлення рішення суду;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка.Софіївського району, пош. інд. АДРЕСА_1 шляхом списання грошових коштів на користь Головного управління державної податкової служби України у Дніпропетровська обл.. адреса: Україна, 49005, місто Дніпро, Сімферопольська. 17А, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України - не сплачено прибуткового податку з нарахованого заробітку ОСОБА_1 за період з 09 липня 2013 р., включаючи відрахування з нарахування до дня постановлення рішення суду;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка,Софіївського району, пош. інд. АДРЕСА_1 шляхом списання грошових коштів на користь державного бюджету матеріальну шкоду спричиненої протиправною бездіяльністю, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України - не сплачено Військового збору 1,5%, з усієї нарахованої ОСОБА_1 суми середнього заробітку за період з 26.06.2015 р., включаючи відрахування з нарахування до дня постановлення рішення суду;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софїївка, Софіївського району, пош. інд. АДРЕСА_1 шляхом списання грошових коштів на користь ОСОБА_1 інд. код. НОМЕР_2 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України - несплати вже встановленої судовими рішеннями і не відшкодованої раніше, у розмірі - 1420,02 грн;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області смт.Софіївка, Софіївського району, пош. інд.53100 Дніпропетровської області вул. Шкільна, 19 шляхом списання грошових коштів на користь ОСОБА_1 інд. код. НОМЕР_2 . яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої протиправною бездіяльністю, яка вчинялася протягом значного часу шляхом не виконання обов'язків Новоюлівської сільської ради, статті 19 Конституції України- не проведено фактичного звільнення з роботи ОСОБА_1 , не проведено повного, остаточного розрахунку при звільнені та видачі належно оформленої трудової книжки № НОМЕР_1 з унесеними записами повного трудового (страхового) стажу роботи в КП «Відродження плюс»), що стало наслідком заниженого рівня життя із-за не достатків; нервових переживань, яку мінімально оцінено в розмірі - 200 000,00 (двісті тисяч) гривень;
-визнати Розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради № 8 -к від 26.05.2015 р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 - недійсним та зобов'язати Софіївську селищну раду Софіївського району Дніпропетровської області видати нове розпорядження і вказати день фактичного звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади директора КП «Відродження плюс» - день постановлення рішення суду та внести запис до трудової книжки № НОМЕР_1 вказавши день фактичного звільнення ;
-зобов'язати Софіївську селищну раду Софіївського району Дніпропетровської області виконати обов'язок Новоюлівської сільської ради , статті 19 Конституції України - подати відомості по ОСОБА_1 до Пенсійного фонду та податкової для підтвердження повного трудового (страхового ) стажу роботи в КП «Відродження плюс» вказавши у звітностях суми нарахування середнього заробітку, утриманих податків, зборів за період з 09 липня 2013 року, до дня постановлення рішення суду.
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інд. код. 2501520208 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої протиправними діями, які вчинялися слідчою, прокурорами Жовтоводської місцевої прокуратури та їх правонаступниками (після реорганізації) Криворізьською східною окружною прокуратурою, шляхом не вчинення жодних процесуальних дій на виконання обов'язку відповідно до статтей 19. 121.124 Конституції України, чим порушено права,свободи та законні інтереси ОСОБА_1 , що мінімально оцінено у розмірі -. 200 000,00 (двісті тисяч) гривень;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інд. код. 2501520208 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої протиправними ухвалами слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської О.В.. ОСОБА_2 , Кравченко Н.О. та судів Дніпровського апеляційного суду, за якими невиконанні обов'язки покладених на суди статтями 19, 55,124,129і Конституції України, статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що спричиняло порушення ОСОБА_1 прав, свобод та законних інтересів на доступ до правосуддя та на справедливий суд, що мінімально оцінено у розмірі - 200 000,00 (двісті тисяч)гривень;
-звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 1,6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», статті 56 Конституції України, п. 13 ч. 2 статті 3 Закону про судовий збір, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (забезпечення доступу до правосуддя), а судові витрати які належать оплаті покласти на відповідачів за даним позовом ;
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Софіївської селищної ради Софіївського (Криворізького) району Дніпропетровської області в особі селищного голови Сегедій Петра Юрійовича, керівника східної окружної прокуратури Шелеста Романа Миколайовича, уповноваженого прокурора Софіївського відділу Криворізької східної окружної прокуратури, слідчої Національної поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Криворізького районного управління поліції ВП №9 Фандій Лесі Василівни про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив визнати протиправною та скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду у суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачкою в порядку статей 8, 19, 55, 64, 124, 129-1 Конституції України; ст.. 2, 3, 5, 6, 19, 21, 44, 46, 80, 122, 150, 151, 160, 91, 115, ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України; статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ч.1 ст. 2 , ч. 1 ст. 8, ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», подано адміністративний позов від 01 березня 2023 року.
Позивач звернулася до адміністративного суду із позовом, для захисту права, свободи та законних інтересів від протиправних ухвал (рішень), дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Вищезазначеними сукупними позовними вимогами (що є предметом спору) визначено спосіб захисту шляхом: стягнення з відповідачів коштів на відшкодування шкоди, заподіяної їхніми протиправними ухвалами (рішеннями), дією та бездіяльністю .
Вказано на те, що з огляду на вищезазначене та доведене доказами та нормами права у адміністративному позові від 01 березня 2023 року про оскарження протиправних ухвал слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області та суду апеляційної інстанції, дій слідчої та прокурорів , бездіяльності Софіївської селищної ради, якими порушені права, свободи та законні інтереси ОСОБА_1 та відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, видно, що висновок судді першої інстанції при постановлені ухвали від 20 березня 2023 року по справі № 160/4703/23, є хибним оскільки справа пов'язана між собою одними і тими ж обставинами - безпідставним, довготривалим, умисним не виконанням гарантії держави щодо обов'язкового виконання одних і тих же рішень суду що набрали законної сили, об'єднаними до суб'єктів відповідальності за їх виконання. Отже, оскарженням їх протиправних ухвал ( рішень), дій та бездіяльності , якими порушені права, свободи та законні інтереси ОСОБА_1 , повинен бути здійснений ефективний захист позивачки шляхом: стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди визначеної у адміністративному позові.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Суд першої інстанції повертаючи позов, виходив з того, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії керівника Криворізьської східної окружної прокуратури Шелест Романа Миколайовича, уповноваженого прокурора Софіївського відділу Криворізьської східної окружної прокуратури Чумак Вікторії Анатолівни, слідчої Національної поліції України ГУНП в Дніпропетровській області Криворізького районного управління поліції ВП №9 Фандій Лесі Василівни під час досудового розслідування кримінального провадження № 42015040580000006. які вчинялися шляхом не виконання обов'язку ст. 19 Конституції України (не забезпечено гарантії держави вчасного, обов'язкового виконання судових рішень) повинні розглядатися в порядку кримінального судочинства та відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції, а тому вказані вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Також суд зазначив, що позивачка у своїй позовній заяві об'єднала вимоги, що належить розглядати в порядку КПК України із вимогами, що належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Проте, всі ці вимоги вмотивовані таким чином, що є неможливим їх роз'єднання, оскільки з мотивів позовної заяви не вбачається, які аргументи та доводи стосуються кожної з вимог. Отже, оскільки позивачка об'єднала в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і немає законних підстав для їх роз'єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз'єднання суд міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до заявлених відповідачів, які цьому суду не підсудні, позовна заява підлягає поверненню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог в частині: визнання протиправними та скасування: ухвалу від 24 червня 2022 року слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської О.В. та ухвалу від 12 липня 2022 року Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області по справі № 193/232/22 ; ухвалу від 10 жовтня 2022 року слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Томинець О.В. та ухвалу від 19 грудня 2022 року Дніпровський апеляційний суд Дніпропетровської області по справі № 193/929/15-к ; ухвалу від 10 листопада 2022 року слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Кравченко Н.О. та ухвалу від 29 грудня 2022 року Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області по справі № 193/1410/20, постановленими не у відповідності до статті 19 Конституції України; та похідних від них.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Позивач оскаржує, зокрема, судові рішення слідчого судді та суду апеляційної інстанції прийняті у відповідності до положень КПК України.
Згідно із частиною 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, яка міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 640/13808/21, від 06 липня 2021 року у справі № 240/533/21, від 26 травня 2021 року у справі № 460/9271/20, від 27 листопада 2019 року у справі № 320/3328/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 460/9271/20 вказується, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.
Водночас, дії суду, вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються виключно в порядку, визначеному процесуальними законами.
Відтак, суд дійшов висновку, що прийняття (неприйняття) процесуальних рішень, а також дії (бездіяльність) суду під час розгляду справи, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України в межах провадження відповідної справи.
Вказані позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, відтак такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом, у даному випадку КПК України
Щодо позовних вимог в частині: визнання протиправними та скасування листа від 26.12.2022 р. № 04,8-21/1123/2022 Дніпровський апеляційний суд по справі № 193/929/15-к; зобов'язання Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області стягти із Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інд. код. 2501520208 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої протиправними ухвалами слідчого судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської О.В.. Томинець О.В., Кравченко Н.О. та судів Дніпровського апеляційного суду, за якими невиконанні обов'язки покладених на суди статтями 19, 55,124,129-1 Конституції України, статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що спричиняло порушення ОСОБА_1 прав, свобод та законних інтересів на доступ до правосуддя та на справедливий суд, що мінімально оцінюю у розмірі - 200 000,00 (двісті тисяч)гривень; та похідних від них.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (апеляційної скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19).
При цьому, у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 380/1854/20 Верховний Суд зазначив, що вжите в пункті 1 частини 1 статті 238 КАС України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.
Крім того, суд вважає за необхідне вказати, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Подібну за змістом правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 та від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18.
Щодо позовних вимог в частині: визнання протиправними та скасування: визнання протиправними дії керівника Криворізьської східної окружної прокуратури Шелест Романа Миколайовича, уповноваженого. прокурора Софіївського відділу Криворізьської східної окружної прокуратури Чумак Вікторії Анатолівни, слідчої Національної поліції України ГУНП в Дніпропетровській області Криворізького районного управління поліції ВП № 9 Фандій Лесі Василівни під час досудового розслідування кримінального провадження №42015040580000006, які вчинялися шляхом не виконання обов'язку статті 19 Конституції України (не забезпечено гарантії держави вчасного, обов'язкового виконання судових рішень); та похідних від них.
Як зазначалось , Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини 2 статті 19 КАС).
Отже законодавцем передбачено публічно-правові спори, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
Розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у Рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Аналогічний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Приписами частин 1 - 3 статті 38 КПК передбачено, що органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.
Досудове слідство здійснюють: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
Дізнання здійснюють підрозділи дізнання або уповноважені особи інших підрозділів: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; ґ) Національного антикорупційного бюро України.
З урахуванням викладеного, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Разом з тим, частиною 2 цієї ж статті обумовлено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.
Завданням кримінального провадження відповідно до частини 1 статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина 1 статті 1 КПК України).
Пунктом 5 частини 1 статі 3 КПК України досудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За правилами статті 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність. Спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує Генеральний прокурор або його заступник.
Тобто, орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року в справа № 826/2004/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 808/390/18 та від 28 серпня 2019 року в справі № 1540/5031/18, від 03 травня 2023 року у справі № 420/18970/22, від 20 липня 2023 року у справі № 420/12151/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 сформувала правовий висновок, згідно з яким спір щодо правомірності дій органу при розгляді скарги на дії працівників цього органу, які здійснюють досудове розслідування в кримінальних провадженнях, у яких скаржник є стороною, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
Таким чином, спір у цій частині виник фактично та як зазначає позивач, у межах кримінального провадження під час досудового розслідування, отже перевірка дій відповідачів, з огляду на положення пункту 2 частини 2 статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їхнє оскарження має здійснюватися у порядку, установленому КПК України.
Щодо позовних вимог до Софіївської селищної ради Софіївського (Криворізького) району Дніпропетровської області, та похідні від них, суд зазначає наступне.
Як зазначалось, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Частина 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно із пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною 1 статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Матеріали справи свідчать, що у позові позивач оскаржує, зокрема, дії відповідача щодо неналежного виконання судових рішень за результатами розгляду трудового спору, який не відносився до публічно-правового спору, розглядався в порядку цивільного судочинства відповідно до норм КЗпП України, та просить вчинити дії на їх виконання.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частинами 1, 2, 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори з приводу прийняття на публічну службу, її проходження чи звільнення, на відміну від спорів щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи здійснює орган, з яким виник спір, у конкретних правовідносинах з позивачем владні управлінські функції. Для визначення юрисдикції спору з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв'язку із чим - прийняттям, проходженням або звільненням виник спір.
У постанові від 05 червня 2019 року у справі № 697/23445/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманого щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі. Спір, який виник між сторонами, стосується проходження позивачем публічної служби, до якої включається і виплата щомісячного грошового утримання, тому він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 742/532/18 (провадження № 61-14339св20) дійшов висновку, що спір, який виник у зв'язку із звільненням працівника з посади, трудова діяльність якого не пов'язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, спір, що виник у зв'язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов'язана з проходженням публічної служби, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Зазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 320/2654/19, Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 620/5041/20.
Враховуючи суть спору та обґрунтування позивача щодо порушення спірним рішенням її прав на працю, яка не пов'язана з проходженням особою публічної служби, суд апеляційної інстанції зазначає, що за загальним правилом, передбаченим у пункті 1 частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто, саме в порядку цивільного судочинства підлягає розгляду спір, що виник у трудових правовідносинах з підстав порушення права особи на працю та похідних від нього.
Також, у відповідності до ч.3 ст. 19 КАС України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, спір в цій частині вимог не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною першою статті 172 КАС України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні вимоги.
Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Отже, у своїй позовній заяві позивач об'єднала в одне провадження кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
За таких обставин висновок суду першої інстанції є правильним.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров