24 серпня 2023 р.Справа № 520/23588/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2023, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 11.04.23 по справі № 520/23588/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України , Головного управління ДПС у Харківській області третя особа Державна податкова служба України
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 22 вересня 2021 року № 207-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити на державній службі ОСОБА_1 , на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області з дати звільнення;
- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення;
- визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Харківській області у звільненні в порядку переведення із Головного управління ДПС у Харківській області до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України прийняти на роботу ОСОБА_1 на рівнозначну посаду державної служби в порядку переведення із Головного управління ДПС у Харківській області у відповідності до вимог ст. 87 Закону України "Про державну службу".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 р адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 22.09.2021 року № 207-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління ДПС у Харківській області, з 01.10.2021 року. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.10.2021 року по 04.04.2023 року у розмірі 160 736 (сто шістдесят тисяч сімсот тридцять шість) грн. 76 коп., з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління ДПС у Харківській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, підлягає негайному виконанню.
Головне управління ДПС у Харківській області, утворенне на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу , вважає, що судом при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оцінка всім аргументам учасників справи не надана, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі , просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі
ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з урахуванням всіх обставин справи та вірним застосуванням норм як матеріального так і процесуального права, вважає доводи апеляційної скарги неприйнятними, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги , рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 залишити без змін.
Сторони належним чином повідомленні про час та дату судового засідання.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи у їх сукупності , колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 працювала в Головному управлінні ДПС у Харківській області на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області.
У зв'язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Харківській області відповідно постанови КМУ від 30.09.2020 року №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", наказу ДПС України від 08.10.2020 року №556 "Про ліквідацію територіальних органів ДПС", згідно пункту 1-1 частини 1 та 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" Головним управлінням ДПС України попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області.
З попередженням про наступне звільнення позивач ознайомився під особистий підпис 25.11.2020 року, про що зазначено позивачем у позовній заяві (а.с. 2).
Наказом Головного управління ДПС у Харківській області від 22 вересня 2021 року № 207-0 "Про звільнення ОСОБА_1 " припинено державну службу та звільнено 01 жовтня 2021 р. ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, у зв'язку з ліквідацією державного органу - Головного управління ДПС у Харківській області (т 1 а.с. 30).
У періоди з 01.10.2021 по 05.10.2021, з 05.10.2021 по 08.10.2021, з 12.10.2021 по 13.10.2021 позивач перебувала на лікарняних, що підтверджується відповідними медичними висновками (№ 3АС6-СЛ2А-2Р3Р-5СМ7 від 01.10.2021, № В85Е-М7СМ-СВХ8-365Т від 05.10.2021, № МХ7М-С87В-3М22-8558 від 12.10.2021) (т. 1 а.с. 26).
Позивачем залучено до матеріалів справи заяву - повідомлення від 01.10.2021 року, адресовану Голові комісії з ліквідації ГУ ДПС у Харківській області, в якій ОСОБА_1 повідомила про перебування на лікарняному з 01.10.2021 року та просила повідомити про місцезнаходження робочого місця станом на 01.10.2021.
07.10.2021 позивач звернулась до в.о. начальника Голови комісії з ліквідації ГУ ДПС у Харківській області із заявою, в якій просила звільнити її із займаної посади у порядку переведення на рівнозначну посаду до ГУ ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (т.1 а.с. 21).
Листом від 13.10.2021 № 82/М/20-40-11-23 ГУ ДПС у Харківській області на вказану заяву позивача надано відповідь, де повідомлено, що 01.10.2021 припинено трудові відносини з ОСОБА_1 та виплачена грошова компенсація за невикористані 55 календарних днів щорічної відпустки. Також заявника поставлено до відома, що згідно п. 2 ч.1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець може бути переведений на рівнозначну або нижчу вакантну посаду за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення бо керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець (т.1 а.с. 23).
07.10.2021 ОСОБА_1 звернулась до начальника ГУ ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України із заявою, в якій просила призначити її на посаду головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування ГУ ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України у порядку переведення з ГУ ДПС у Харківській області (т.1 а.с. 22).
Листом від 19.10.2021 № 5888/М/20-40-11-23 ГУ ДПС у Харківській області надано відповідь на вказану заяву та повідомлено заявника, що заява ОСОБА_1 від 07.10.2021 надійшла без відповідного візування, а в управлінні кадрового забезпечення та розвитку персоналу ГУ ДПС у Харківській області станом на дату надходження заяви ОСОБА_1 відсутні вакантні посади (т.1 а.с. 24).
18.10.2021 ОСОБА_1 скерувала до ГУ ДПС у Харківській області заяву № 1, в якій повідомила про обставини перебування на лікарняному з 01.10.2021 по 13.10.2021 з додаванням відповідних довідок, а також зазначила, що з 18.10.2021 прибула на робоче місце та встала до роботи (т.1 а.с. 25).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, після виходу з лікарняного, 18.10.2021 (перший робочий день, враховуючи світкові та вихідні дні) позивач була ознайомлена зі змістом наказу від 22 вересня 2021 року № 207-0 "Про звільнення ОСОБА_1 " (дата звільнення - 01.10.2021 року).
20.10.2021 року ОСОБА_1 направила до начальника ГУ ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС та до заступника начальника - голови комісії з ліквідації ГУ ДПС у Харківській області запит на публічну інформацію № 1, в якому просила надати інформацію та належне законодавче обґрунтування про підстави не переведення до ГУ ДПС у Харківській області (відокремленого підрозділу ГУ ДПС у Харківській області) встановленим законом порядком (т.1 а.с. 31).
Листом від 22.10.2021№ 6013/М/20-40-01-06 ГУ ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України надано відповідь на запит ОСОБА_1 від 20.10.2021 № 1, в якому зазначено, що питання викладені у запиті, по суті не підпадають під дію ст.. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відтак запит заявника буде розглянуто у терміни та в порядку, передбаченими діючим законодавством (т 1а.с.33).
Листом від 25.10.2021 № 91/М/20-40-01-50 ГУ ДПС у Харківській області надано відповідь на вказаний запит ОСОБА_1 та поставлено до відома заявника, що питання викладені у запиті, по суті не підпадають під дію ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відтак запит заявника буде розглянуто у терміни та в порядку, передбаченими діючим законодавством (т.1 а.с. 32).
Відтак, не погоджуючись з наказом Головного управління ДПС у Харківській області від 22 вересня 2021 року № 207-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що позивача протиправно звільнено з посади головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області з 01.10.2021 року згідно пункту 1-1 частини 1, 4, 5 статті 87 Закону України "Про державну службу" з підстав ліквідації державного органу, оскільки в даному випадку відбулася не ліквідація, а реорганізація ГУ ДПС в Харківській області, правонаступником майна, прав та обов'язків якого є інший орган - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, при попередженні про звільнення протиправно не запропоновано інших рівнозначних посад державної служби/нижчих посад державної служби, тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 22.09.2021 року № 207-О «Про звільнення ОСОБА_1 », а також поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, з 01.10.2021 року.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскажується.
З матеріалів справи вбачається , що позивач стверджує, що відбулась не ліквідація Головного управління ДПС у Харківській області, а його реорганізація з переходом майна, прав та обов'язків до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України.
Відповідачі наполягають, що в даному випадку відбулась саме ліквідація вказаного територіального органу ДПС, а не його реорганізація, про що свідчать відповідні нормативні положення.
В даному випадку необхідно встановити чи дійсно відбулася ліквідація територіального органу ДПС - Головного управління ДПС у Харківській області, та чи було дотримано відповідачем порядок звільнення позивача з займаної посади.
Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Так, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» (далі Закон № 889-VІІІ) визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
В свою чергу, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі. Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.
Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постановах від 14.02.2023 року (справа № 200/6515/21), від 22 квітня 2021 року (справа №440/395/20), а також від 16 вересня 2021 року (справа № 440/413/20) дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема, на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" від 30 вересня 2020 року № 893 вирішено ліквідувати, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної податкової служби України за переліком згідно з додатком, до якого, у тому числі, включено Головне управління ДПС у Харківській області.
Пунктом 2 вказаної вище постанови КМУ № 893 встановлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Згідно абз. 4 п. 2 постанови КМУ № 893, права та обов'язки територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 цієї постанови, переходять до ДПС України та її територіальним органам.
Наказом ДПС України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 30.09.2020 року № 529 утворено як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Харківській області.
30.09.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України (адреса: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ ВП 43983495).
Наказом ДПС України від 12.11.2020 року № 643 затверджено Положення про Головне управління ДПС у Харківській області, пунктом 1 якого закріплено, що Головне управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС) є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - ДПС). ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Харківської області. ГУ ДПС є правонаступником майна, прав та обов'язків Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704).
Наказом ДПС України від 24.12.2020 року № 755 розпочато з 01.01.2021 року здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893.
Крім того, згідно п.п.1 п.3 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227, основними завданнями ДПС є: 1) реалізація державної податкової політики, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.
ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення) (п.7 Положення № 227).
Пунктом 3 Положення, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 року №643, визначено, що основними завданнями ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, є забезпечення реалізації державної податкової політики, здійснення у межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.
У Постанові №893, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів ДПС або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість права та обов'язки територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови передано ДПС та її територіальним органам.
Отже, зважаючи на висловлену Верховним Судом у постанові від 14.02.2023 по справі № 200/6515/21 правову позицію щодо вирішення питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи, суд у вимірі встановлених обставин цієї справи констатує, що внаслідок реалізації приписів Постанови №893 фактично відбулася реорганізація ДПС України шляхом ліквідації її територіальних органів як юридичних осіб публічного права, із створенням нової структури територіальних органів, а не ліквідація юридичної особи публічного права, якою у спірних правовідносинах виступає ГУ ДПС України.
Враховуючи наведене суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги посилання відповідача 1 у відзиві на позов (т.1 зворотній бік а.с.55 ) положення статті 104 Цивільного кодексу України, оскільки на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіального органу ДПС України ГУ ДПС у Харківській області як юридичної особи публічного права.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 09.06.2022 по справі № 400/1781/21.
Тобто, Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, має аналогічний правовий статус, що й Головне управління ДПС у Харківській області, продовжило виконання його функцій та є його правонаступником. При цьому завдання та функції, які виконує новостворений орган, та які виконувало Головне управління ДПС у Харківській області, за своєю суттю та змістом є аналогічними.
Доводи апелянта з посиланням на обставини саме ліквідації Головного управління ДПС у Харківській області, та як наслідок відсутність об'єктивної можливості поновлення позивача на раніше займані посаді, оскільки пунктом 1 наказу ДПС України від 12.11.2020 року № 643, яким затверджено Положення про Головне управління ДПС у Харківській області, визначено, що ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, є правонаступником майна, прав та обов'язків Головного управління ДПС у Харківській області також є безпідставними та не приймаються до уваги з огляду на наведене вище.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що в даному випадку фактично мала місце саме реорганізація ГУ ДПС у Харківській області, а не ліквідація юридичної особи публічного права, та ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, є правонаступником вказаного органу, що спростовує висновки відповідача в цій частині.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд і в інших справах щодо вирішення аналогічних правовідносин, зокрема, у справі № 813/3412/17 (постанова від 06.02.2020 року), №240/455/20 (постанова від 17 червня 2021 року), № 260/261/20 (постанова від 26 травня 2021 року), № 140/90/20 (постанова від 26 травня 2021 року), № 400/144/20 (постанова від 28 травня 2021 року), № 440/413/20 (постанова від 16 вересня 2021 року).
Вказані позиції Верховного Суду також враховуються при вирішенні даного спору та розгляді справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Згідно з ч.1ст.21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, можуть утворюватися в межах граничної чисельності державних службовців та працівників відповідного центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на утримання центрального органу виконавчої влади, ліквідовуватися, реорганізовуватися керівником відповідного центрального органу виконавчої влади як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади
Отже, що при ліквідації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, зокрема, обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
Так, Верховний Суд України в постановах від 14.02.2023 року (справа № 200/6515/21), від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.
У відповідності до ч.5 ст. 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, територіальні органи як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, створюються і припиняються в порядку, визначеному законодавством.
Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, від 16 вересня 2021 у справі № 440/413/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18), що також враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
При цьому, такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція також міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16, що також враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Також, Верховний Суд в постанові від 16 вересня 2021 року по справі № 440/413/20 зазначив, за змістом частини п?ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону України "Про державну службу", працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
В згаданій вище постанові Верховний Суд також відмітив, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи. організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Щодо посилання відповідача на набрання чинності змін, внесених до Закону № 889-VIIІ Законами № 117-IX та №440-IX, то суд зазначає, що процедура припинення державної служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ); ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ) зазнала значних змін та стала ідентичною.
Водночас особливість спірних правовідносин, що склалися у даній справі, полягає у тому, що після попередження позивача про можливе наступне звільнення (25.11.2020 року) і винесення відповідачем-1 наказу від 22 вересня 2021 року № 207-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відбулася законодавча зміна норм, що регулюють спірні правовідносини.
06 березня 2021 року набув чинності Закон № 1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми Закон № 889-VІІІ після внесення у березні 2021 року до нього змін Законом № 1285-ІХ, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідача 1 у поясненнях (т.2 зворотній бік а.с. 1) на доцільність обрання суб'єктом владних повноважень редакції Закону № 889-VІІІ станом на момент ознайомлення позивача з попередженням про майбутнє звільнення - 25.11.2020.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 14.02.2023 по справі № 200/6515/21.
Враховуючи наведене не приймається до уваги доводи апелянта з посиланням на те, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються, оскільки законодавцем вказане словосполучення було замінено у березні 2021 року в редакції Закону № 1285-ІХ.
Тобто, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов'язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов'язання роботодавця (держави) в особі суб'єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Отже, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" ( в редакції на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача), суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Харківській області відповідно постанови КМУ від 30.09.2020 року №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", наказу ДПС України від 08.10.2020 року №556 "Про ліквідацію територіальних органів ДПС", згідно пункту 1-1 частини 1 та 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" Головним управлінням ДПС України попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області.
З попередженням про наступне звільнення позивач ознайомився під особистий підпис 25.11.2020 року, що не заперечується сторонами по справі.
Відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не лише права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За правилами частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України власник вважається таким, що належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.
Водночас, як вказано позивачем, роботодавцем при попередженні про звільнення не було запропоновано позивачу всіх наявних інших рівнозначних посад державної служби/нижчих посад державної служби в державному органі, якому передаються повноваження та функції (в даному випадку, Головному управлінню ДПС у Харківській області, утвореному на правах відокремленого підрозділу ДПС України), відповідно до його кваліфікації, професійної підготовки та професійної компетентності, як на час попередження про наступне звільнення, так і на час звільнення.
При цьому, відповідачами по справі не заперечується, що внаслідок реорганізації ГУ ДПС у Харківській області скорочення чисельності державних службовців не відбулося.
Так, як вбачається зі штатного розпису ГУ ДПС у Харківській області на 2020 рік (затверджено керівництвом 26.08.2020 року - до моменту попередження позивача про звільнення 25.11.2020) у відділі Управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу налічувалось 18 посад головного державного інспектора (т.1 а.с. 160).
За штатним розписом ГУ ДПС у Харківській області на 2020 рік (затверджено керівництвом 15.12.2020 року - після попередження позивача про звільнення 25.11.2020) кількість посад головного державного інспектора у відділі Управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу не скоротилась, та нараховувала 18 одиниць (т.1 а.с. 203), тобто скорочення чисельності державних службовців у відділі, де працювала позивач, не відбулося.
При цьому, відповідачами не аргументовано у чому полягала необхідність звільнення позивачки у зв'язку з реорганізацією ГУ ДПС у Харківській області на підставі Постанови №893, якщо скорочення чисельності посад державних службовців у даному органі та у даному відділі не відбулось.
Колегія суддів зазначає, що ГУ ДПС у Харківській області, звільняючи позивача із посади, не надало оцінку її роботі, не зазначило причини звільнення саме позивача, порівняно із іншими службовцями, переведеними до утвореного органу, відтак, обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню відповідач діяв неправомірно, тобто без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення.
При цьому на державні органи покладений обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020р. (набуло статусу остаточного 24.02.2020р.) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивачки з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка її роботи на посаді державного службовця, їй не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивачку протиправно звільнено з посади головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області з 01.10.2021 року згідно пункту 1-1 частини 1, 4, 5 статті 87 Закону України "Про державну службу" з підстав ліквідації державного органу, оскільки в даному випадку відбулася не ліквідація, а реорганізація ГУ ДПС в Харківській області, правонаступником майна, прав та обов'язків якого є інший орган - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, при попередженні про звільнення протиправно не запропоновано інших рівнозначних посад державної служби/нижчих посад державної служби, тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 22.09.2021 року № 207-О «Про звільнення ОСОБА_1 », а також поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, з 01.10.2021 року є правомірними та такими , що підлягають задоволенню.
Також, суд першої інстанції вірно надав оцінку дотримання роботодавцем позивача вимог Закону № 889-VIII в частині звільнення працівника під час його перебування на лікарняному.
Так, відповідач 1 відзиві на позов (т.1 зворотній бік а.с. 57) вказує на те, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 - 01.10.2021 нею не було подано документів, що засвідчують непрацездатність на зазначену дату.
За приписами ч. 5 ст. 87 Закону № 889-VIII наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Тобто, законодавцем передбачена можливість звільнення державних службовців у період тимчасової непрацездатності у випадках, передбачених частиною першою ст. 87 Закону № 889-VIII, однак датою звільнення є саме перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
Матеріалами справи підтверджено, що у періоди з 01.10.2021 по 05.10.2021, з 05.10.2021 по 08.10.2021, з 12.10.2021 по 13.10.2021 позивач перебувала на лікарняних, що підтверджується відповідними медичними висновками (№ 3АС6-СЛ2А-2Р3Р-5СМ7 від 01.10.2021, № В85Е-М7СМ-СВХ8-365Т від 05.10.2021, № МХ7М-С87В-3М22-8558 від 12.10.2021) (т. 1 а.с. 26).
Вказані документи були скеровані позивачем до роботодавця разом із заявою про вихід на роботу 18.10.2021 року - у перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності.
Таким чином, ГУ ДПС у Харківській області протиправно зазначено в оскаржуваному наказі № 207-О від 22.09.2021 дату звільнення позивача із займаної посади - 01.10.2021 року, оскільки в цей період позивач перебувала на лікарняному, що є додатковим свідченням неправомірності видання оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.
У контексті вищезазначеного, судом також не приймається до уваги посилання відповідача 1 (т.1 зворотній бік а.с. 57) на неподання позивачем заяви до ГУ ДПС з питання звільнення у порядку переведення до ГУС ДПС ВП саме під проходження служби, оскільки такі заяви ОСОБА_1 були скеровані 07.10.2021 року, тобто у період тимчасової непрацездатності, враховуючи незаконне звільнення позивача із займаної посади з 01.10.2021 року.
Положеннями частини 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 “Про судове рішення в адміністративній справі” задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абзац пункту 4 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 5 цього Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Спірним наказом Головного управління ДПС у Харківській області від 22.09.2021 року №207-о «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено державну служба та звільнено 01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Головного управління ДПС у Харківській області.
В матеріалах справи міститься довідка Головного управління ДПС у Харківській області про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 станом на 01.10.2021 року, яка свідчить, що у період червень - вересень 2021 року позивач працювала один день, заробітна плата склала - 414, 27 грн.
Середньоденна заробітна плата станом на 01.10.2021 складала 414,27 грн. (т.1 а.с. 59).
Як встановлено судом, позивача звільнено з займаної посади з 01 жовтня 2021 року. Отже з 01 жовтня 2021 року підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Харківській області заробітна плата за час вимушеного прогулу.
Тривалість днів вимушеного прогулу складає 370 робочих днів (з 01.10.2021 року по 09.03.2023 року).
Отже, стягненню з Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.10.2021 (день звільнення) по 09.03.2023 (день постановлення рішення суду про поновлення позивача на посаді) у розмірі 153279,90 грн. (414,27 грн. х 370 робочих днів (з 01.10.2021 по 09.03.2023) = 153279,90 грн.), з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Відповідно до пункту 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище.
Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.
Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду, то колегія суддів зауважує, що в межах спірних правовідносин по даній справі підлягають врахуванню наведені вище судом апеляційної інстанції рішення Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 по справі № 520/23588/21 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 29.08.2023 року