29 серпня 2023 року справа №200/935/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - Дяченко Олексія Володимировича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 р. у справі № 200/935/23 (головуючий І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені,-
06 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2021 по 20.02.2023 включно. зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2021 по 20.02.2023 включно відповідно до вимог Постанови КМУ “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року № 100.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.05.2019 його було звільнено з військової служби. Проте при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тому він звернувся до суду для вирішення спору.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 200/8037/20-а військовою частиною НОМЕР_1 21.02.2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за період з 01.03.2018 по 30.05.2019 відповідно до абзацу 4 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 у сумі 59633,54 грн.
У зв'язку з затримкою в розрахунку позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 р. у справі № 200/935/23 в задоволенні позову - відмовлено.
Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що сума розміру майнових втрат позивача не компенсує втрат понесених позивачем з вини відповідача, в цьому випадку ст. 117 КЗпП не виконує свого призначення щодо захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захисту права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника та його сім'ї, необхідним для забезпечення життя.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2019 №156 молодшого сержанта ОСОБА_1 з 30.05.2019 виключено із списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 31.05.2019.
В зв'язку з невиплатою усіх належних сум грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2020 в справі №200/8037/20-а позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено:
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 31 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року та щодо виплати йому не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 30 травня 2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 31 липня 2016 року по 30 травня 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 31 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 30 травня 2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2020 в справі №200/8038/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено:
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 травня 2019 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 травня 2019 року.
На виконання вказаних рішень суду відповідачем було перераховано на рахунок суму індексації грошового забезпечення в розмірі 65051,10 грн., та перераховано 10.06.2021 суму компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 14981,10 грн перераховано 15.11.2021.
У зв'язку з тим, що повний розрахунок при звільненні був проведений з порушенням строків, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2022 в справі №200/17573/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено: Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.05.2019 по 14.11.2021 включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.05.2019 по 14.11.2021 включно. Також на виконання рішень суду ВЧ НОМЕР_1 21.02.2023 року виплачено на користь позивача грошове забезпечення у сумі 59633,54 грн.
Зважаючи, що повний розрахунок при звільненні був проведений з порушенням строків, позивач з урахуванням судового рішення у справі №200/17573/21 звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2021 по 20.02.2023 включно
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1-1 даного Закону визначено, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно статті 1-2 Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В даному випадку наведеним законом врегульовані питання грошового забезпечення військовослужбовців, питання відповідальності за затримку виплати грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню Кодекс законів про працю України, яким врегульовані гарантії захисту конституційного права особи на оплату праці.
Згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 статті 116, 117 КЗпП України викладені в наступній редакції:
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже даними нормами в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено відшкодування в разі затримки в розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/17573/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.05.2019 по 14.11.2021 включно.
Відтак суд вважає безпідставними вимоги позивача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2021 по 20.02.2023, оскільки вищевказаними нормами встановлено обмеження періоду, за який може бути стягнуто середній заробіток, шістьома місяцями, які вже увійшли в період відшкодування у справі №200/17573/21.
Решта доводів сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29). Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача - Дяченко Олексія Володимировича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 р. у справі № 200/935/23 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2023 р. у справі № 200/935/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 29 серпня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв