Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/7052/2023
м. Київ Справа № 759/6751/22
22 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Олійника В.І.
- Сушко Л.П.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року та апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року, ухвалених під головуванням судді Горбенко Н.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, -
У червні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовною заявою до Державної фіскальної служби України, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 13.01.1998 року відбулась державна реєстрація Приватного підприємства «МЕДСЕРВІС-ПАРТНЕР», після чого 26.07.2004 року була здійснена державна реєстрація включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Єдиним засновником та керівником вказаного підприємства був позивач.
06 квітня 2012 року СУ ДПС в місті Києві було порушено кримінальну справу №70-554, потім порушено низку кримінальних справ, об'єднаних із першою.
03 липня 2012 року директора ПП «Медсервіс-Партнер» ОСОБА_2 було затримано.
06 липня 2012 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2610/16572/2012 (провадження №4/2610/2992/2012) було продовжено строк затримання ОСОБА_1 до восьми діб.
11 липня 2012 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2610/16572/2012 (провадження №4/2610/2992/2012) було обрано запобіжний захід у виді застави у розмірі 93 500 грн.
Позивач вказує, що потім його було звільнено із-під варти.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва (справа в апеляційній інстанції № 10/2690/1388/2012) від 12 липня 2012 року вищевказана постанова залишена без змін. Застава у розмірі 93 500 грн. була сплачена у повному обсязі.
16 липня 2012 року постановою начальника третього відділу Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС України позивача було відсторонено від займаної посади директора ПП «Медсервіс-Партнер».
20 липня 2012 року постановою Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2610/17908/2012 було накладено арешт на грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн., що належать ОСОБА_1 , які знаходилися на вкладному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в банківській установі - АТ «КБ «Експобанк».
3 моменту звільнення, відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2012 року, позивач не мав права залишати своє місце фактичного проживання. Дозвіл відлучатися із місця свого постійного проживання до міста Києва було надано позивачу лише 30 липня 2012 року постановою слідчого.
15 серпня 2012 року все майно позивача загальною вартістю 962 700,00 грн. було арештовано, внаслідок чого останній втратив можливість ним розпоряджатися. Даний арешт було скасовано лише після набрання законної сили рішенням апеляційного суду, ухваленим за результатами розгляду кримінального провадження по суті, щодо позивача. Таким чином, усе майно позивача перебувало під арештом сім років.
В подальшому, після набуття чинності нової редакції Кримінального процесуального кодексу України до реєстру досудових розслідувань було внесено кримінальне провадження за №32013000000000080 від 31.05.2013 року.
01 липня 2013 року до Голосіївського районного суду м. Києва передано обвинувальний акт по вищевказаному кримінальному провадженню.
05 грудня 2016 року Голосіївський районний суд міста Києва у справі №752/11426/13-к ухвалив виправдовувальний вирок та скасував арешти накладені в рамках кримінального провадження, в тому числі й на грошові кошти, які обліковуються на рахунках відкритих в банківській установі АТ «КБ «Експобанк», що належать ОСОБА_1 , ПП «Медсервіс Партнер».
08 липня 2019 року Київський апеляційний суд постановив ухвалу, якою вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року залишив без змін.
Загальний строк проведення попереднього, досудового та судового слідства, за переконанням позивача, склав 7 років і 7 днів або 84 місяців 7 днів. При цьому, позивач був затриманий 03 липня 2012 року по 12 липня 2012 року та відповідно перебував у спеціалізованій установі. Життя позивача внаслідок його кримінального переслідування було фактично зламане.
Всі вищезазначені обставини призвели до повного знищення бізнесу позивача, та заподіяння йому моральних страждань та завдання матеріальних втрат, що фактично зламало йому життя. Отже, остаточними судовими рішеннями у справі було встановлено, що кримінальне переслідування ОСОБА_2 було незаконним та безпідставним, що призвело до завданню останньому моральної та майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Посилаючись на наведене позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України через казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн. та відшкодування майнової шкоди у розмірі 40 500,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 092 000,00 грн.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди у розмірі 40 500,00 грн.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат у розмірі 3 525,28 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Представник ОСОБА_1 адвокат Браніцький О.М. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 68 250,00 грн.
На підтвердження понесених витрат представник позивача надав Акт №01 про надання правової допомоги до Договору про надання професійної правничої допомоги №01-1406/2022 від 14 червня 2022 року, відповідно до якого обсяг правничої допомоги наданий Бюро та отриманий Клієнтом у грошовому виразі становить 68 250,00, крім того, даний Акт містить детальний опис наданої професійної правничої допомоги у формі таблиці.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Браніцького О.М. про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду Державна казначейська служба України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що дана справа розглянута з порушенням правил підсудності, оскільки відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.Тому, вважає, що справу мав розглядати Голосіївський районний суд міста Києва. Вказувала, що судом необґрунтовано визначено розмір завданої моральної шкоди від незаконних дій органу державної влади - 1 092 000 грн., в рішенні суду не наведено обґрунтованих мотивів щодо відшкодування шкоди у зазначеному розмірі, а розмір моральної шкоди, обчислений на підставі ст.. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» із розрахунку одного розміру мінімальної заробітної плати за один місяць перебування під слідством і судом, повинен становити 546 000,00 грн. (6 500,00 х 112 міс. = 546 000,00 грн.)Вважає, що у разі залишення рішення суду без змін, стягнення коштів з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 1 092 000,00 грн. призведе до економічно-необгрунтованих збитків Державного бюджету України. Крім того вказувала, що стягнення матеріальних збитків є безпідставним та необґрунтованим, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на нормах закону, тому у суду були відсутні правові підстави для їх задоволення. Посилалася на те, що суд всупереч вимогам ст.. 133 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Державна казначейська служба України просила скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року, мотивуючи такі вимоги тим, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені, відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат. Крім того, зазначала, що розподіл витрат підлягає між сторонами, натомість суд без правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету.
Не погоджуючись з рішенням суду та з додатковим рішенням суду з апеляційною скаргою звернувся Офіс Генерального прокурора, в якій просив: змінити рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши розмір відшкодування; скасувати рішення в частині стягнення майнової шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні таких позовних вимог, скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні витрат на правову допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення та додаткове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 092 000,00 грн., суд першої інстанції не обґрунтував і не навів відповідних розрахунків, доказів та мотивів, з яких виходив, в частині саме такого розміру стягнення. Посилався на те, що суд першої інстанції не оцінив належним чином зібрані у справі докази на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди у сумі 1 092 000,00 грн. Вказував на те, що рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди не грунтується на вимогах закону, суд безпідставно послався на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким не передбачено компенсацію витрат, понесених у зв'язку із наданням медичної допомоги. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту наявності причинно-наслідкового зв'язку між кримінальним переслідуванням та його лікуванням в закладі охорони здоров'я ПрАТ «Медичний центр «Добробут». Також зазначав, що зміст та обсяг наданих адвокатом послуг, стягнення 15 000 грн. витрат на правову допомогу є явно завищеним, оскільки підготовка правової позиції представників позивача не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а тому розмір таких витрат підлягає зменшенню.
Позивач ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу у розмірі 5 000 000,00 грн. задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що незаконне кримінальне переслідування мало надзвичайні психотравмуючі наслідки для позивача, внаслідок чого йому було завдано значної моральної шкоди, тому вважає, що наявні обставини, які відповідно до правових норм дають позивачу право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної шкоди саме у розмірі 5 000 000,00 грн. Зазначав, що на такий розмір відшкодування завданої моральної шкоди також впливають і ті обставини, що внаслідок незаконного кримінального переслідування суттєво змінилася матеріальна складова життя позивача, доступ до грошових коштів та їх втрата.
Офіс Генерального прокурора подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому просив, залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що її доводи є безпідставними.
Представник ОСОБА_1 адвокат Браніцький О.М. подав відзиви на апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Державної казначейської служби України, в яких просив залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що їх доводи не спростовують висновків суду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, а апеляційній скарги відповідачів залишити без задоволення.
Представник відповідача Офісу Генерального прокурора - Васківнюк С.М. просив задовольнити апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, рішення та додаткове рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що 13 січня 1998 року за №1 072 120 0000 000089 було видано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - Приватне підприємство «МЕДСЕРВІС-ПАРТНЕР». Відповідно до Статуту ПП «МЕДСЕРВІС-ПАРТНЕР» засновником та власником підприємства є громадянин України ОСОБА_1 (а.с. 23-43 том 1).
03 липня 2012 року ОСОБА_1 був затриманий як підозрюваний у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України та направлений до ізолятора тимчасового утримання ГУМВС України в м. Києві (а.с. 44-45 том 1).
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2012 року у справі №2610/16572/2012 продовжено строк затримання відносно ОСОБА_1 до восьми діб (а.с. 46 том 1).
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2012 року у справі №2610/16569/2012 накладено арешт на грошові кошти, які обліковуються на рахунках, що належать ПП «Медсервіс-Партнер», які знаходяться та можуть надійти на рахунки № НОМЕР_2 (643, 978, 840, 980), № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , відкриті в банківській установі - АТ «КБ «ЕКСПОБАНК», в сумі, яка не перевищує 1 402 399 грн. 20 коп. Зупинено видаткові операції по рахункам ПП «Медсервіс-Партнер» № НОМЕР_2 (643, 978, 840, 980), № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , відкриті в банківській установі - АТ «КБ «ЕКСПОБАНК» до виконання арешту грошових коштів у розмірі 1 402 399 грн. 20 коп., крім операцій, пов?язаних із відрахуванням до державного бюджету та інших обов?язкових платежів (а.с. 183-184 том 1).
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2012 року у справі №2610/16572/2012 обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 5 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 93 500 грн. та покладено на нього ряд обов?язків (а.с. 47-49 том 1).
Відповідно до платіжного доручення від 12 липня 2012 року ОСОБА_1 здійснив платіж у розмірі 93500 грн. із призначенням «оплата застави згідно постанови від 11.01.12 р.». Крім того, копія платіжного документу містить надпис «Застава сплачена в повному обсязі 12.07.2012 р.» (а.с. 50 том 1).
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2012 року постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 11 липня 2012 року залишено без змін (а.с. 51-53 том 1).
Постановою Начальника Третього відділу Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС України Пасюкова В.В. від 12 липня 2012 року відсторонено обвинуваченого ОСОБА_1 від посади директора ПП «Медсервіс-Партнер» (а.с. 54-56 том 1).
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2012 року у справі №2610/17908/2012 накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходились на рахунку № НОМЕР_8 , відкриті в банківській установі - АТ «Комерційний банк «Експобанк» (а.с. 58-59 том 1).
Постановою Начальника Третього відділу УРОВС ГСУ ДПС України Пасюкова В.В. задоволено заяву ОСОБА_1 та надано йому дозвіл відлучатись із місця свого постійного проживання за адресою АДРЕСА_1 на роботу до міста Києва (а.с. 60 том 1).
Протоколом від 15сепня 2012 року накладено арешт на майно, що належало громадянину ОСОБА_1 (а.с. 61-62 том 1).
Адвокатом Плавана О.О. 15 березня 2013 року подане клопотання до Начальника Третього відділу Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС України Пасюкова В.В. про надання дозволу ОСОБА_1 на вільне пересування по території України (а.с. 63 том 1).
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року у справі №752/11426/13-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України, ч.1 ст. 32, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано в зв?язку із недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень. Скасовано арешт, накладений відповідно до постанови від 04липня 2012 року на майно, в т.ч. цінності, вклади та інше майно ОСОБА_1 (а.с.65-98 том 1).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2019 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року залишено без змін (а.с. 99-139 том 1).
Від Офісу Генерального прокурора на адвокатський запит адвоката Плаван О.О. надійшла відповідь від 23грудня 2019 року, відповідно до змісту якої вбачається, що Генеральною прокуратурою України касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 08липня 2019 року, якою залишено без змін вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 05грудня 2016 року у кримінальному провадженні №32013000000000080, до суду касаційної інстанції не подавалась (а.с. 140 том 1).
Суд також встановив, що 16 лютого 2015 року ОСОБА_1 звертався до Банку-агенту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» із заявою, в якій просив із метою отримання коштів, як вкладника АТ КБ «ЕКСПОБАНК» виплатити відповідні грошові кошти, що йому належали (а.с. 175 том 1).
16 лютого 2015 року адвокат Плаван О.О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із адвокатським запитом, в якому просив повідомити чи є ОСОБА_1 у Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та чи не має будь-яких перешкод цьому та яким чином фізична особа ОСОБА_1 може реалізувати свої право на повернення грошових коштів депозиту (а.с. 176 том 1).
Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 лютого 2015 року надійшла відповідь на адвокатський запит адвоката Плаван О.О., зі змісту якої вбачається, що в переліку вкладників, що був переданий до Фонду гарантування уповноваженою особою інформація про вкладника ОСОБА_1 відсутня (а.с. 177 том 1).
02 вересня 2015 року уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію АТ «КБ «ЕКСПОБАНК» надала роз?яснення ОСОБА_1, де вказала, що згідно постанови №2610/17908/2012 від 20 липня 2012 року був накладений арешт на грошові кошти, які знаходяться на вкладному рахунку № НОМЕР_8 , відкритий на ім?я ОСОБА_1 . На момент прийняття рішення «Про початок процедури ліквідації АТ «КБ ЕКСПОБАНК» та складання Переліку вкладників рішення про скасування вищевказаної Постанови не надавалось. Тому Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «КБ ЕКСПОБАНК» не має підстав включити ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (а.с. 178 том 1).
05 жовтня 2015 року адвокат Плаван О.О. в інтересах ОСОБА_1 подав клопотання до Голосіївського районного суду м. Києва, в якому просив зобов?язати сторону обвинувачення забезпечити повернення грошових коштів, які обліковувалися на рахунках, що належать ОСОБА_1 у АТ «Комерційний банк «Експобанк», на які постановою Шевченківського районного суду м. Києва накладено арешт (а.с. 179 том 1).
15 листопада 2015 року ОСОБА_1 направив вимогу до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «КБ «ЕКСПОБАНК», в якій вимагав повідомити чи списано або іншим чином знято грошові кошти на вкладному рахунку № НОМЕР_9 / НОМЕР_10 у АТ «КБ «ЕКСПОБАНК», і якщо так, за яких обставин було здійснено таке списання/зняття, зважаючи на накладений арешт на грошові кошти цього депозиту відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 20липня 2012 року та вимагав забезпечити повернення грошових коштів, які обліковувалися на рахунках та належать йому у АТ «КБ «ЕКСПОБАНК», на які постановою Шевченківського районного суду м. Києва накладено арешт (а.с. 180 том 1).
14 грудня 2015 року ОСОБА_1 від уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «КБ «ЕКСПОБАНК» надійшло роз?яснення, відповідно до якого кошти на вкладному рахунку № НОМЕР_9 / НОМЕР_10 у АТ «КБ «ЕКСПОБАНК» були списані у зв?язку із відкликанням банківської ліцензії та ліквідації Публічного Акціонерного Товариства «Комерційний банк «ЕКСПОБАНК». Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти відповідно до ст. 26 п.4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 181 том 1).
14 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування на здійснення ліквідації АТ «КБ «ЕКСПОБАНК» із заявою, в якій просив включити ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (а.с. 182 том 1).
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що мінімальний розмір відшкодування, визначений законом на час розгляду справи становить 546 000,00 грн., та врахувавши ступінь душевних страждань, їх тривалість, порушення звичайного режиму життя позивача та виникненням певних обмежень та незручностей в зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, вважав за необхідне стягнути у відшкодування моральної шкоди 1 092 000,00 грн. Суд вказав, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн., яку визначив позивач, є такою, що не відповідає дійсним моральним стражданням позивача та не відповідає принципам справедливості та розумності.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення таких вимог, оскільки позивачу було завдано матеріальну шкоду у розмірі 40 500,00 грн., пов'язаної із перебуванням на лікуванні у ПрАТ «Медичний центр «Добробут» у період з 11 липня 2012 року по 07 серпня 2012 року включно.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Щодо вирішення спору по суті
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободичи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 вказаного Закону).
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), у тому числі й моральна шкода.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо наведених ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності та справедливості.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Подібні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Встановлено, що позивач перебував під слідством з 06 липня 2012 року (дата пред?явлення позивачу обвинувачення у вчиненні злочинів) по 08 липня 2019 року (дата залишення апеляційним судом без змін вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року) та вказаний період складає 7 років 3 дні (84 повних місяці та 3 дні).
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року, яким позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.5 ст. 191 КК України, ч. 3 ст.15, ч.5 ст. 191 КК України, ч.1 ст.32, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано в зв?язку із недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2019 року залишений без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.
Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Разом з тим, визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції не в повній мірі врахував обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, обставини даної справи.
Позивач вказував, що на його моральний стан впливали наступні обставини, що вказують на рівень його душевних страждань, зокрема це те, що: сам ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства; меншій дитині на початок слідства було всього 1 рік і 9 місяців; старший син був студентом на час затримання і також перебував на утриманні позивача; дружина є інсулінозалежною, цукровий діабет з 1998 року; мати дружини (66 років) - була прооперована незадовго до подій; батько (77 років) за два тижні до обшуку і затримання у інституті ім. Амосова переніс складну операцію на серці. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 . У той час, коли ОСОБА_1 був затриманий та утримувався в ізоляторі. Позивач навіть був позбавлений можливості бути з батьком перед його смертю, позбавлений можливості надати шану померлому, зокрема, шляхом належної організації поховання. Окрім того, позивач вказує, що саме затримання сина (позивача) та утримання його під вартою стало тим ударом, яке не витримало серце батька; позивач внаслідок незаконного кримінального переслідування був позбавлений можливості реалізації своїх прав та обов'язків як батько, чоловік і син; ОСОБА_1 втратив робоче місце посадової особи як директора ПП «Медсервіс-партнер», підприємства, яке створив протягом багатьох років, яке здійснювало і зовнішьоекономічну діяльність, і благодійну та спонсорську, забезпечувало роботою працівників тa добросовісно сплачувало податки. Внаслідок безпідставного притягнення до відповідальності було припинено роботу ПП «Медсервіс-партнер» та зупинено всі банківські операції; під час обшуків було вилучено особисте майно та техніку, пошкоджено майно в приміщеннях, арешт на майно існував протягом 7 років; було заарештовані як особисті кошти, банківські вклади, майно ОСОБА_1 , так і арешт рахунків і майна ПП «Медсервіс-партнер»; кошти ПП «Медсервіс-партнер», які зароблялись зусиллями ОСОБА_1 , як керівника і єдиного засновника підприємства, були втрачені з вини і бездіяльності слідчих і прокурорів, оскільки не було забезпечено схоронність коштів у процесі ліквідації АТ КБ «Експобанк»; ОСОБА_1 був позбавлений можливості забезпечувати свою сім'ю; позивач був позбавлений права на вільне пересування і не мав права виїжджати за межі України; позивач переніс страх майбутньої кари, оскільки його залякували конфіскацією всього майна, позбавленням волі на 12 років та забороною займати керівні посади у майбутньому. Наголошував, що ПП «Медсервіс-партнер» займалося постачанням сучасного медичного обладнання, виконанням проектних робіт у галузі медицини, та, зокрема, було виконано:
- в 2010 році на базі Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України було спроектовано, побудовано, обладнано та введено в експлуатацію перший в Україні гамма-ніж (об?єкт ядерної медицини, V категорії складності);
- на базі Київського міського клінічного онкологічного центру було спроектовано, побудовано, обладнано та введено в експлуатацію перший в України озитронно-емісійний томограф (дозволяє швидко виявляти онкозахворювання і контролювати вплив ліків, що дозволяе вчасно змінювати курс лікування);
- в 2013 році на базі Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака НАМН України було спроектовано, побудовано, обладнано та введено в експлуатацію два центри операцій на серці (один - для дорослих, другий - для дітей);
- на базі клінічної лікарні «Феофанія» було здійснено повне оснащено 1 корпусу (150 ліжок палатного фонду, операційний блок, реанімаційне відділення;
- на базі Національного інституту раку України було добудовано, обладнано та введено в експлуатацію новий корпус загальною площею 20 тис кв.м., в якому розміщувалося 12 операційних, реанімаційне відділення, близько 200 ліжок палатного фонду.
Крім того, задля визначення наявності моральних страждань та визначення розміру їх грошової компенсації ОСОБА_1 надав суду Висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження Вінницького відділення Київського НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України від 15.10.2020 року №5509/20-21 (а.с. 142-172 том 1), відповідно до якого внаслідок психотравмуючої ситуації за безпідставного звинувачення, незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду 03.07.2012, у житті ОСОБА_4 з?явились надлишкові перешкоди у вигляді значного погіршення здоров?я, систематичного лікування, втрати професійного та особистісного авторитету, штучно заподіяного проблемного перебігу життєвих подій. Це наповнило його життя стресогенними факторами у вітальних (життєво значущих) сферах життєдіяльності, обумовило стійке внутрішнє напруження, стало зберігати тривали й психологічний дискомфорт через вимушену перебудову усталених стереотипів життєдіяльності, спричинило штучне обмеження у плануванні потенційних можливостей, втрати заробітку у зв?язку із тимчасовою непрацездатністю, оскільки стан здоров?я ОСОБА_1 значно погіршився, професійні зв?язки втратилися, що призвало до погіршення соціального благополуччя, нормального життєвого циклу та потягнуло за собою додаткові зусилля для організації життя, тобто порушило його загальнолюдські морально-етичні цінності, його сутність як особистості, ушкодило його особистість, завдало йому моральної шкоди (а.с. 168 том 1).
Розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) для ОСОБА_1 може становити від 0 до 288 МЗП, розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати в України, прийнятої на момент винесення рішення судом (а.с. 170 том 1).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд оцінює наданий Висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження Вінницького відділення Київського НДІ судових експертиз Міністерства юстиції України від 15.10.2020 року №5509/20-21 у сукупності із іншими доказами, наявними у справі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості.
Апеляційний суд, з урахуванням вищенаведеного, характеру і способу завдання позивачу втрат немайнового характеру, їх тривалості, керуючись принципами розумності та справедливості, конкретних обставин цієї справи, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення відшкодування моральної шкоди саме у розмірі 5 000 000,00 грн.
Судом встановлено, що 11.07.2012 року ОСОБА_1 разом із Приватним акціонерним товариством «Медичний центр «Добробут» уклав договір №445 про надання платних медичних послуг (а.с. 197-200 том 1).
У Медичному центрі «Добробут» ОСОБА_1 перебував у період із 11.07.2012 року по 24.07.2012 року, що підтверджується Медичною карткою №445 стаціонарного пацієнта (а.с. 201 том 1) та Довідкою Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут» від 25.02.2020 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 у період з 11.07.2012 року по 07.08.2012 року включно, на підставі укладеного Договору №445 про надання платних медичних послуг від 11.07.2012 року, перебував на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров?я Товариства. Загальна вартість перебування ОСОБА_1 в одномісній палаті стаціонару протягом вказаного періоду склала 40 500, 00 грн. (а.с.21 том 2).
Відповідно до частин 1, 2, 6, 7 ст. 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтею 3 цього Закону визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Відповідно до ст.4 зазначеного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення майнової шкоди у розмірі 40 500,00 грн., пов?язаної із перебуванням позивача на лікуванні у ПрАТ «Медичний центр «Добробут» у період з 11.07.2012 року по 07.08.2012 року включно.
Доводи апеляційних скарг відповідачів, вказаних висновків не спростовують та ґрунтуються на невірному тлумачення норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України щодо розгляду справи з порушенням правил підсудності, є безпідставними, оскільки позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. ОСОБА_1 використав своє право, встановлене нормами ЦПК, та подав позовну заяву за своїм зареєстрованим місцем проживання, що відноситься по територіальній підсудності до Святошинського районного суду м. Києва.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про безпідставне стягнення судом витрат на правничу допомогу саме з Державного бюджету України, а не з органів, якими позивачу завдано шкоду, також не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать практиці Верховного Суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).
Таким чином, відповідачем у цій категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 135/90/21 (провадження № 61-19170св21), від 09 листопада 2022 року у справі № 459/1070/17 (провадження № 61-5575св21).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 135/90/21(провадження № 61-19170св21), де відповідачами є Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницька обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду цивільної справи, стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України.
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 459/1070/17 (провадження № 61-5575св21), де відповідачами є Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державне казначейство України, витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду цивільної справи, стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги Державної казначейської службиУкраїни та Офісу Генерального прокурора не знайшли свого підтвердження під час апеляційногоперегляду справи.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи.
Задовольняючи частково заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що при ухваленні рішення судом не було вирішено питання про судові витрати, а саме стосовно витрат на професійну правничу допомогу. Визначаючи розмір витрат, що підлягають стягненню на користь позивача, суд врахував заяву Офісу Генерального прокурора про зменшення судових витрат, та вважав, що пропорційно даній категорії справ та обсягу здійсненої адвокатом роботи буде відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді регламентовано в пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).
Крім того, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Позивач звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення просив стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 68 250,00 грн., на підтвердження чого надав Акт №01 про надання правової допомоги до Договору про надання професійної правничої допомоги №01-1406/2022 від 14 червня 2022 року, відповідно до якого обсяг правничої допомоги наданий Бюро та отриманий Клієнтом у грошовому виразі становить 68 250,00, крім того, даний Акт містить детальний опис наданої професійної правничої допомоги у формі таблиці.
У матеріалах справи також міститься: належним чином засвідчена копія Договору №01-1406/2022 про надання професійної правничої допомоги від 14 червня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Наталії Василенко», Додаткова угода №01 до Договору від 14 червня 2022 року та Ордер №1242762 на надання правничої (правової) допомоги від 21 червня 2022 року.
Представник відповідача Офісу Генерального прокурора подав до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та доводи щодо їх неспівмірності, які суд врахував при ухваленні додаткового рішення.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу, зважаючи на складність справи, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, є співмірним.
З огляду на наведене, доводи апеляційних скарг Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора про те, що зміст та обсяг наданих адвокатом послуг, стягнення 15 000 грн. витрат на правову допомогу є явно завищеним, оскільки підготовка правової позиції представників позивача не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду додаткового рішення в апеляційному порядку.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Офіс Генерального прокурора на рішення та додаткове рішення суду підлягають залишенню без задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року в частині стягнення моральної шкоди необхідно змінити, стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн., в іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року залишити без змін. Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року в частині стягнення моральної шкоди змінити, стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року залишити без змін.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 серпня 2023 року.
Головуючий: Судді: