Справа № 420/12808/23
29 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_1 , місце реєстрації (перебування): АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 року по 28.05.2023 року включно;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 року по 28.05.2023 року включно в сумі 131025 гривень 80 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Відповідно до наказу від 03.10.2019 року №226 позивача з 06.10.2019 року було звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати належних сум при звільненні з військової служби.
22 жовтня 2021 відповідачем на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року у справі №540/2335/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням в якості базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 84229,03 грн.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі №540/6742/21, яке постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2022 року залишено без змін, стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 84 208 (вісімдесят чотири тисячі двісті вісім) грн. 94 (дев'яносто чотири) коп.
Разом з цим відповідачем при виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 28.02.2018 року не було виплачено фіксовану індексацію за період з 01.03.2018 року по 06.10.2019 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 року у справі №420/13504/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 06.10.2019, включно, у загальній сумі 85663,67 грн., відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
29 травня 2023 відповідачем на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 року у справі №420/13504/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 06.10.2019 року у фіксованому розмірі 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 84378,71 грн., що підтверджується банківською випискою.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 22.10.2021 по день фактичного розрахунку 28.05.2023.
Позивач з посиланням на ст.ст.116,117 КЗпПУ, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р №100 (далі - Порядок №100) просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 09.06.2023 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо індексації грошового забезпечення, спір з приводу чого вирішений судом.
Крім того, відповідач не погодився із заявленою позивачем сумою середнього заробітку, яка належить стягненню та вказав, що її розмір має бути 22 615 грн.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 та наказом командира в/ч НОМЕР_4 від 17.07.2019 року №162 був виключений зі списків особового складу.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року у справі №540/2335/21 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням в якості базового місяця січень 2008 року.
22 жовтня 2021 відповідачем на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року у справі №540/2335/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням в якості базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 84229,03 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі №540/6742/21, яке постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2022 року залишено без змін, стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 84 208 (вісімдесят чотири тисячі двісті вісім) грн. 94 (дев'яносто чотири) коп.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року у справі №420/13504/22 позивачу відмовлено у задоволенні позовної заяви.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 року у справі №420/13504/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 06.10.2019, включно, у загальній сумі 85663,67 грн., відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
29 травня 2023 відповідачем на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 року у справі №420/13504/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 06.10.2019 року у фіксованому розмірі 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 84378,71 грн., що підтверджується банківською випискою.
Враховуючи, що після звільнення відповідач з ним розраховувався лише 29.05.2023 року, позивач вважаючи порушеними його права звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З матеріалів справи вбачається, що Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 року у справі №420/13504/22, встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Зокрема, позивачу не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 06.10.2019.
Кошти за вказаним судовим рішенням у загальній сумі 84378,71 грн. були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 29.05.2023, що підтверджено матеріалами справи.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.
Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19, від 29.01.2020 р. у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020 р. у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 р. у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020 р. у справі № 812/639/18, від 20.12.2019 р. у справі № 832/1490/17, від 22.06.2018 р. у справі № 810/1092/17, від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а, від 25.04.2019 р. у справі № 524/3937/15-а, від 11.06.2019 р. у справі № 524/8023/16-а, від 06.08.2019 р. у справі № 826/9793/18, від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, а також Верховним Суд України у постановах від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15, від 29.01.2014 р. у справі № 6-144ц13.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу військової частини НОМЕР_2 НГУ з 03.10.2019 р., остаточний розрахунок з позивачем виплат, які мали були виплачені позивачу, а саме: індексації грошового забезпечення проведено 29.05.2023 р.
Судом встановлено, що відповідачем виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 22.10.2021, то датою виникнення права на отримання середнього заробітку вважається 22.10.2021.
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.
Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 по 28.05.2023 є обґрунтованими.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (28.05.2023.), суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 22.10.2021 проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарних дня (з 22.10.2021 по 22.04.2022).
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КзпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, тобто застосувавши принцип співмірності.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі статті 117 КЗпП України.
Згідно ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Тому, подією, з якою пов'язане вчинення відповідачем дій щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, є звільнення позивача 06.10.2019 року.
Відтак, при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують його звільненню - серпень та вересень 2021 року.
Відповідачем надано до суду належним чином завірену копію довідки-розрахунку про розмір грошового забезпечення, виплаченого позивачу за останні два місяці перед звільненням.
З вказаної довідки вбачається, що середньомісячний заробіток позивача склав 12217,47 грн., а середньоденний - 400,57 грн.( 12217,47 *2/61).
За період з 22.10.2021 по 22.04.2022 було 182 календарних дня, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 182 дня*400,57 грн = 72903,74 грн.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню 72903,74 грн.
Враховуючи викладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 по 22.04.2022 включно; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 по 22.04.2022 включно у розмірі 72903,74 грн.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_1 , місце реєстрації (перебування): АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 по 22.04.2022 включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2021 по 22.04.2022 включно у розмірі 72903,74 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса