Справа № 420/14817/23
28 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021 року по 2023 рік та грошової компенсації щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021 року по 2023 рік та грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив дійсну військову службу в Херсонському зональному відділі Військової служби правопорядку, звідки був звільнений наказом Міністра оборони України №585 від 17.05.2023 року у зв'язку з подальшим проходженням служби в лавах СБУ.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №167 від 17.06.2023 року позивача визнано таким, що здав посаду і вибув до нового місця служби, виключено зі списків особового складу з 17.06.2023 та проведено розрахунок при звільненні. В період проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 13.10.2021 року, однак додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував. Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2021 по 2023 рік, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, не виплачена.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення зі списку особового складу відповідача, останнім не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2021 по 2023 роки та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки .
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 28.06.2023 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 проходив військову службу в Херсонському зональному відділі Військової служби правопорядку.
Наказом Міністра оборони України №585 від 17.05.2023 року капітана ОСОБА_1 звільнено від займаних посад, припинено дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, виключено зі списків особового складу Збройних Силах України та направлено до подальшого проходження військової служби до Служби Безпеки України.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №167 від 17.06.2023 року капітана ОСОБА_1 , офіцера відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень, увільненого від займаної посади наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 17 травня 2023 року №585 та направленого для подальшого проходження військової служби у розпорядження голови Служби безпеки України, визначено таким, що посаду і справи здав і вибув до нового місця служби м. Херсон. З 17 червня 2023 року позивача виключено із списків особового складу зонального відділу та всіх видів забезпечення. Щорічна основна відпустка за 2022 рік використана тривалістю 3 доби з 21 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 10 діб з 20 лютого 2023 року по 29 лютого 2023 року. Грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не отримав.
Позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 13.10.2021 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці (; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
За змістом пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 №1932-XII "Про оборону України".
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надане визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняє надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18.
Суд вважає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень та на якого відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладений обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду доказів правомірності вчинених дій.
Частиною 4 ст.159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З урахуванням доводів позову, тієї обставини, що наданий строк для відзиву сплинув, та станом на час розгляду справи відзив на позов до суду не надійшов, згідно автоматизованої системи діловодства суду по справі не зареєстровано будь-яких клопотань, заяв відповідача, суд кваліфікує неподання відповідачем - суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання позову
З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби у запас мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій за період 2021 року по 2023 рік, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік. З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтями 72-76 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, Код ЄДРПОУ НОМЕР_3) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021 року по 2023 рік та грошової компенсації щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2021року по 2023 рік та грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.