29 серпня 2023 р. Справа № 400/2262/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ,
до відповідача:1. Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , 2. Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, Військова частина НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ,
про:визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1) та Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії командира Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у незаконному зарахуванні ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в не прийнятті рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п. 2 «б» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з подальшим виключенням з військового обліку;
- зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, на підставі п. 2 «б» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з подальшим виключенням з військового обліку.
Ухвалою від 17.03.2023 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
Ухвалою від 13.06.2023 року суд ухвалив проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в особливий період воєнного стану був зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Позивачем зазначено, що відповідно до свідоцтва про хворобу № 14, затвердженого позаштатною постійно діючою ВЛК Військової частини, 14.09.2022 року був проведений його медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби, та встановлено, що на підставі статті 81, графи П Розладу хвороб, позивача визнано «Непридатним до військової служби з переоглядом через 6 місяців». На підставі зазначеного висновку про непридатність Позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я. Таке звільнення є протиправним, на думку позивача, оскільки для звільнення з військової служби за станом здоров'я ВЛК мала визнати його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідач 1 надав відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач 01.03.2022 року добровільно прибув для забезпечення оборони України та заявив про своє бажання добровільно бути призваним по мобілізації. Просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не має ніяких вимог до нього, ніяких облікових даних на військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 у відповідача немає, розгляд даної справи на права та обов'язки відповідача не впливає. У зв'язку з викладеним, просив визнати Командування Десантно-штурмових військ Збройних сил України не належним відповідачем по справі.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 року № 53 (по стройовій частині) позивач, на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», 01.03.2022 року прибув для забезпечення оборони України та з 01.03.2022 року зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Станом на дату подання даної позовної заяви позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком позивача.
13.03.2022 року, внаслідок ворожого обстрілу, позивач отримав поранення.
Відповідно до Свідоцтва про хворобу № 1090, військово-лікарська комісія в/ч НОМЕР_3 провела медичний огляд позивача з метою визначення ступеня придатності до військової служби. За результатами огляду встановлено, що поранення позивача пов'язане з проходження військової служби, та на підставі ст. 81 графи 11 Розкладу хворою він непридатний до військової служби з періодом 6 місяців.
Як зазначає позивач, у листопаді 2022 року він подав рапорт до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його від подальшого проходження військової служби на підставі пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак, письмової відповіді не було надано.
Не погоджуючи з вказаними діями та бездіяльністю відповідача 1, позивач звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Згідно ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, на підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 з 5:30 год. 24.02.2022 року введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України № 7168 від 16.03.2022 року воєнний стан продовжений до 25.04.2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'від 18.04.2022 року № 259/2022, затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 року № 341/2022, затвердженого Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 року № 573/2022, затвердженого Законом України № 2500-IX від 15.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 року № 757/2022, затвердженого Законом України № 2738-IX від 16.11.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2023 року № 58/2023, затвердженого Законом України № 2915-IX від 07.02.2023 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01.05.2023 року № 254/2023, затвердженого Законом України № 3057-IX від 02.05.2023 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 року строком на 90 діб.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон № 2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч. 2 ст. 1 Закону № 2232).
Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону № 2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно ч. 3 ст. 1 Закону № 2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У відповідності до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232 щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
За нормами ч. 2 ст. 2 Закону № 2232 проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно ч. 6 ст. 2 Закону № 2232 видами військової служби є:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом п. 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Згідно п. 12 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі позивач оскаржує протиправні дії, як на його думку, командира Військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття наказу про незаконе зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
За наведених обставин, суд робить висновок про відсутність підстав для визнання дій командира Військової частини НОМЕР_1 протиправними.
При цьому судом враховано, що ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18.09.2019 року у справі № 9901/801/18.
Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховний Суд від 18.10.2019 року у справі № 813/38/16 та від 27.02.2020 року у справі № 440/569/19.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, в абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 зазначено, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 року № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
У контексті спірних відносин суд зауважує, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 року № 53 (по стройовій частині), яким позивача зараховано до списків особового складу з 01.03.2022 року є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу.
Крім того, згідно положень п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Як наслідок, скасування оскаржуваного наказу який є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію, не призведе до відновлення попереднього становища позивача, оскільки, як зазначено вище, порядок звільнення з військової служби чітко визначений законом.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20.09.2012 року, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п. 29).
Крім того, відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Щодо пропуску строків звернення до суду, то суд зауважує, що позивач є військовослужбовцем та призваний на військову службу по мобілізації, тому строки звернення до суду у даному випадку суд уважає не пропущеними.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій командира Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у незаконному зарахуванні ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності командира Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в не прийнятті рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п. 2 «б» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з подальшим виключенням з військового обліку та зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, на підставі п. 2 «б» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з подальшим виключенням з військового обліку, суд зазначає наступне:
ОСОБА_1 проходить службу у Збройних Силах України, а саме у Військовій частині НОМЕР_1 .
Зі змісту ч. 7 ст. 26 Закону № 2232 вбачається, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 2 Положення № 1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Зважаючи на те, що Положенням № 1153/2008 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано питання дострокового звільнення з військової служби військовослужбовців призваних під час мобілізації, до даних правовідносин має бути застосовано п. 213 Положення за аналогією права.
Так, відповідно до п. 213 Положення № 1153/2008 у разі надходження рапорту від військовослужбовця або заяви від його родичів про дострокове звільнення в запас за сімейними обставинами командир військової частини зобов'язаний надіслати у триденний строк до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім'ї військовослужбовця запит для перевірки його сімейного стану.
Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини або заяву безпосередньо від родичів військовослужбовця про дострокове звільнення в запас, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження, який надсилається для розгляду керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний у триденний строк розглянути документи про дострокове звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби і за наявності законних підстав надіслати їх командиру військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
У разі відсутності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби за сімейними обставинами керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надає заявнику відповідь про причини відмови і повідомляє про це командира військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
Військовий рапорт це документ, за допомогою якого військовослужбовець може звернутися до командування щодо тих чи інших питань.
Крім того, відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються зокрема підстави звільнення з військової служби.
Доказів звернення позивача із рапортом до командування військової частини, матеріали справи не містять. Відсутні і докази направлення такого рапорту військовослужбовцем до командира військової частини засобами поштового зв'язку.
Згідно наявних у справі доказів, старший солдат за призивом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання бойового завдання, отримав поранення внаслідок артилерійського обстрілу. Відповідно до отриманого позивачем свідоцтва про хворобу № 1090, виданого Військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_3 , встановлено, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби з переглядом через 6 місяців (ст. 81 графи 11 Розкладу хвороб).
З огляду на зміст пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 вбачається, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призивом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
Тобто, даної нормою Закону чітко встановлено, що звільненню з військової служби підлягають ті військовослужбовці, які за рішенням ВЛК визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. Надане позивачем свідоцтво про хворобу № 1090, видане Військово-лікарсько комісією Військової частини НОМЕР_3 не містить вказівки про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ГУ ДСНС задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) та Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (Військова частина НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ 26605350) про: визнання протиправними дій командира Військової частини НОМЕР_1 , що полягають у незаконному зарахуванні ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; визнання протиправною бездіяльності командира Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в не прийнятті рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п. 2 «б» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з подальшим виключенням з військового обліку; зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, на підставі п. 2 «б» ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з подальшим виключенням з військового обліку - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 29.08.2023 року.
Суддя О.В. Малих