справа№380/10938/23
28 серпня 2023 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області (далі - відповідач-2), в якій позивачка просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №134450016545 від 25.01.2023 щодо відмови позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту «з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 24.03.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказує, що досягнувши 45-річного віку звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Позивачка посилається на те, що набуття нею права на призначення пенсії підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким зміни до п. «з» ст.13 Закону №1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VIII, були визнані неконституційними. Проте відповідач-2 протиправно, на переконання позивачки, відмовив їй у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-VI у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій», яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 23.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що позивачка не досягла пенсійного віку, передбаченого положеннями Закону №1058-VI. Стверджує, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 не відновлює дію Закону №1788-ХІІ і не змінює правове регулювання спірних у цій справі відносин.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, про що вказує у поданому відзиві на позовну заяву. Наводить норму «Прикінцевих положень» Закону №1058-VI, згідно з якою до приведення законодавства у відповідність із Законом №1058-VI закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, що свідчить про відсутність підстав про застосування положень Закону №1788-ХІІ. Зазначає, що питання щодо призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах може розглядатись після досягнення нею 55 років за наявності необхідного страхового стажу та стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.
Позивачка подала відповідь на відзив відповідача-1, у якій навела доводи, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
24.04.2023 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області рішенням від 25.01.2023 №134450016545 (дата та номер на штампі 01.05.2023 №4788/03-16) відмовило позивачці у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
П. «з» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII)) передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений п. « 3» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років, а також загальний страховий стаж з 20 років до 25 років.
Відтак після внесення змін Законом №213-VIII, п. «з» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ викладено у такій редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:
для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років».
Пунктом 1 рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII. Стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 вказаного рішення).
Пунктом 3 Рішення №1-р/2020 закріплено порядок його виконання, зокрема: «Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років».
Водночас, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі - Закон №1058-VI) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-VI, на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-VI в частині пенсійного віку та загального страхового стажу. Перший з цих законів встановлює для жінок вік для набуття права на пенсію на пільгових умовах у 50 років та загальний страховий стаж 20 років, тоді як другий - у 50 років та стаж 25 років.
Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права позивачки.
У разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-VI.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.
Відтак, при вирішенні питання щодо призначення позивачці пенсії на пільгових умовах відповідач повинен був керуватись п. «з» ч.1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII, в якій однією з умов для призначення пільгової пенсії було досягнення жінками 50-річного віку. Натомість відповідач у оскаржуваному рішенні посилався на положення п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-VI (у редакції Закону №2148-VIII), яким пенсійний вік для жінок закріплений на рівні 55 років.
Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Суд також не погоджується з посиланням відповідача-2 на абз. 2 п.16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Ураховуючи вищенаведене, суд констатує, що відповідач-2 безпідставно відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням нею на час звернення необхідного пенсійного віку. Таким чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Вирішуючи щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 24.03.2023, суд виходить з такого.
Зважаючи на вищенаведені висновки, при вирішенні питання щодо наявності у позивачки права на призначення пенсії, слід керуватись пунктом «з» статті 13 Закону №1788-ХІІ у наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років» (редакція до внесення змін Законом №213-VIII ).
З оскаржуваного рішення встановлено, що страховий стаж позивачки становить 27 років 02 місяці 08 днів, а пільговий - 17 років 26 днів, що відповідає вимогам вищенаведеної норми. На момент звернення позивачка досягла 50 років.
Оскільки судом встановлено дотримання позивачкою усіх умов, встановлених п. «а» ст. 13 Закону №1788-ХІІ, а саме досягнення пенсійного віку та наявність необхідного пільгового та загального страхового стажу, позовні вимоги позивачки про зобов'язання відповідача-1 призначити пенсію підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо дати призначення пенсії суд зазначає наступне.
Статтею 45 Закону №1058-VI передбачено призначення (перерахунку) та виплати пенсії.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-VI, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка досягла пенсійного віку 23.03.2023, а до відповідача-1 звернулась з заявою про призначення пенсії 24.04.2023.
З огляду на те, що звернення за пенсією відбулось не пізніше трьох місяців з дня досягнення позивачкою пенсійного віку, то пенсію слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 24.03.2023.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів слід стягнути на користь позивачки сплачений нею судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області №134450016545 від 25.01.2023 (дата та номер на штампі 01.05.2023 №4788/03-16) щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту «з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 24.03.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення..
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Соборна, 7А; код ЄДРПОУ 20632802).
Суддя Сидор Н.Т.