28 серпня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/4229/23
Кіровоградський окружний адміністративний суду у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Головне управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ 43142606)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (надалі - ГУ ДПС у Кіровоградській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Позов мотивовано тим, що ГУ ДПС у Кіровоградській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-153189-52 від 25.10.2019 року на суму 23785,08 грн., яку було направлено для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. Позивачка не погоджується з цією вимогою та стверджує, що вона винесена безпідставно, без проведення перевірки. Зазначає, що вона не має статусу фізичної особи-підприємця та підприємницькою діяльністю не займається, натомість працевлаштована як найманий працівник і єдиний внесок за неї сплачував роботодавець при нарахуванні заробітної плати. Тож нарахування їй недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю вважає незаконним. З цих підстав просить суд визнати протиправною та скасувати спірну вимогу.
Ухвалою судді від 29.06.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивачка, яка з 1998 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на загальній системі оподаткування, була зобов'язана нараховувати та сплачувати єдиний внесок до припинення нею підприємницької діяльності у листопаді 2019 року. Оскільки позивачка як платник єдиного внеску не дотрималася обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у 2017 році, щоквартально у 2018, 2019 роках, ГУ ДПС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нарахувало їй недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало вимогу №Ф-153189-52 від 25.10.2019 року про сплату боргу (недоїмки). Вказує, що позивачка отримала цю вимогу ще 07.11.2019 року, тож пропустила шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом.
Позивачка подала відповідь на відзив, у якій стверджувала, що оскаржувану вимогу вона у 2019 році не отримувала, про її існування та про порушення своїх прав дізналася лише у червні 2023 року.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 з 19.05.1998 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 24.01.2014 року взята на облік як страхувальник та платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Державна реєстрація припинення її підприємницької діяльності за її рішенням відбулася 13.11.2019 року.
ГУ ДПС у Кіровоградській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сформувало вимогу №Ф-153189-52 від 25.10.2019 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомило ОСОБА_1 , що станом на 31.07.2019 року за даними інформаційної системи органу доходів і зборів її заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 23785,08 грн. недоїмки.
Вказана вимога була направлена позивачці поштою за адресою: АДРЕСА_2 рекомендованим листом, який згідно з рекомендованим повідомленням вручений адресату 07.11.2019 року.
Між тим, за цією адресою позивачка не проживає, а її зареєстрованим місцем проживання з 2002 року є інша адреса: АДРЕСА_3 .
ГУ ДПС у Кіровоградській області у травні 2023 року надіслало вимогу №Ф-153189-52-У від 25.10.2019 року до Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) як таку, що узгоджена 09.12.2019 року, а державним виконавцем 24.05.2023 року відкрито виконавче провадження №71878563 з її примусового виконання.
Позивачка стверджує, що про винесення спірної вимоги та про нарахування їй недоїмки зі сплати єдиного внеску вона дізналася лише у травні 2023 року після відкриття виконавчого провадження, а копію оскаржуваної вимоги отримала 13.06.2023 року разом з листом ГУ ДПС у Кіровоградській області від 07.06.2023 року, наданим у відповідь на адвокатський запит її представника.
Не погоджуючись з цієї вимогою, позивачка 19.06.2023 року звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року (надалі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.
Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
3ідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.
Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI:
- мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн.
Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов'язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, а у 2018 та 2019 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Статтею 25 Закону №2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення.
Згідно з частиною 1 цієї статті рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до частини 5 статті 25 Закону №2464-VI вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Частиною 16 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Суд установив, що спірна вимога сформована відповідачем, який вважає, що позивачка у 2017 - 2019 роках (до 13.11.2019 року) належала до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, як фізична особа-підприємець, що перебувала на загальній системі оподаткування. За позицією контролюючого органу, всупереч обов'язків платника єдиного внеску позивачка не нарахувала та не сплатила у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.
Як свідчить інтегрована картка платника єдиного внеску (фізичної особи-підприємця), заведена в ГУ ДПС у Кіровоградській області щодо позивачки, 09.02.2018 року у ній відображено нарахування недоїмки за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.), 19.04.2018 року - за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), 19.07.2018 року - за ІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), 19.10.2018 року - за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 року - за ІV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), 19.04.2019 року - за І квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), 19.07.2019 року - за ІІ квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.). Таким чином станом на 31.07.2019 року недоїмка сягнула 23785,08 грн.
Позивачка заперечує свій обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що підприємницькою діяльністю вона не займалася, доходу від неї не отримувала, натомість вона була найманим працівником, а єдиний соціальний внесок за неї як за застраховану особу сплачував роботодавець.
Суд установив, що позивачка 19.05.1998 року була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 року №276.
Норми цього Положення передбачали внесення фізичних осіб-підприємців до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
Між тим, з 01.07.2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003 року, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб підприємців та запровадив ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивачка у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" №2390-VI від 01.07.2010 року, не ініціювала включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та заміну свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.
У зв'язку з цим, за наслідками звірення даних відомчих реєстрів та на підставі відомостей інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором 23.01.2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включені відомості про позивачку як про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19 сформулювала правову позицію, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Крім того, матеріали справи свідчать, що позивачка у 2017 - 2019 роках працювала в комунальному некомерційному підприємстві "Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради".
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як вбачається з наданих суду індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, щомісяця у 2017- 2018 роках та упродовж січня - липня 2019 роках роботодавцем - страхувальником - КНП "Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради" за позивачку як за застраховану особу нараховувався та сплачувався єдиний внесок.
Відтак, суд вважає, що оскільки позивачка у 2017-2019 роках була найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за неї у період її працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення нею підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, вона не мала обов'язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.
Відповідач, обчислюючи та нараховуючи в ІКП позивачці за ці періоди недоїмку зі сплати єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, діяв протиправно, оскільки у вказані періоди позивачка не належала до кола платників єдиного внеску, передбачених статтею 4 Закону №2464-VI, натомість була застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї був її роботодавець.
Воднораз, в абзаці 2 частини 1 статті 25 Закону №2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення, вказано, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З огляду на відсутність у позивачки обов'язку по сплаті єдиного внеску, нарахування їй недоїмки шляхом винесення спірної вимоги є незаконним.
Відповідачем правомірність спірної вимоги не довів, тому позов про визнання її протиправною та скасування слід задовольнити.
Доводи відповідача про пропущення позивачкою шестимісячного строку звернення до суду, установленого частиною 2 статті 122 КАС України, суд відхиляє, оскільки у ході судового розгляду справи відповідач не довів факт надіслання позивачці у 2019 році вимоги №Ф-153189-52 від 25.10.2019 року про сплату боргу (недоїмки) на правильну адресу її проживання/реєстрації та не надав доказів того, що позивачці було відомо про існуванні спірної вимоги раніше, зокрема під час попереднього пред'явлення цієї вимоги на примусове виконання до органів ДВС.
У позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати за сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 10000 грн.
Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При зверненні до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1073, 60 грн., які з огляду на задоволення позову слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Воднораз, позивачка не надала суду будь-яких доказів, які підтверджують її витрати на професійну правничу допомогу. Тому підстави для присудження їй таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-153189-52 від 25.10.2019 року про сплату боргу (недоїмки), надіслану ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1073, 60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. ЧЕРНИШ