Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
17.08.2023м. ХарківСправа № 922/1225/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ-ГРУП АТГ», м.Харків
до 3- я особа, яка не Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків , заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІПЛОК", м. Харків
прозобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
позивача - Голубцова В.А.
відповідача - не з'явився
третьої особи - Бєлокриницького А.О.
В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/1225/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ-ГРУП АТГ» (Позивач) про визнання недійсним рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (Відповідач) оформлене у вигляді листа від 23.01.2023 №70-02/4-268 про відмову у розгляді справи.
Суд своєю ухвалою від 13.07.2023 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03 серпня 2023 року о 12:15. Також, суд визнав явку сторін (уповноважених представників) обов'язковою. У разі неможливості з'явитися, суд зазначає про обов'язок сторін повідомити суд про причини неявки з належними а обґрунтованими доказами.
Ухвалою суду від 03.08.2023 повідомлено учасників справи про наступне: засідання у справі відбудеться 17 серпня 2023 року о(б) 11:15 год. у приміщенні господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, майдан Свободи, 5, 8-й під'їзд, 1-й поверх, зал № 105.
Представник Позивача в судове засідання позовні вимоги підтримує у повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та доведеними, а отже такими що підлягають задоволенню.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, у наданій заяві (вх. №21936 від 16.08.2023) просить суд розглядати справу без участі представника за наявними матеріалами. Також у заяві висловлена позиція, де просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ-ГРУП АТГ».
За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Радою суддів України (РСУ) 24 лютого 2022 року прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією збоку рф», 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, 04 березня 2022 видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи, а також з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи та рекомендовано в усіх судових справах, у яких на дату початку збройної агресії були відкладені судові засідання, відкладати до часу нормалізації ситуації.
Цими рішеннями було звернути увагу усіх судів України, виходячи з поточної ситуації, у воєнний час, судам необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалися в регіоні, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, у випадку загрози здоров'ю, життю та безпеці відвідувачів та працівників суду здійснення судочинства певним судом може бути припинено до усунення обставин, які зумовили небезпеку. Громадянам роз'яснюється можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із воєнними діями та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції. Якщо за об'єктивних обставин учасник провадження не може прибути в судове засідання суд може допустити участь такого учасника в режимі відеоконференції за допомогою будь-яких інших технічних засобів, в тому числі і власних.
У разі загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно прийматимуться рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.120, 242 ГПК України.
Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач 10.01.2022 року звернувся до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (Відповідач) з заявою №1/291221 (вх. від 10.01.22 № 70-1/2-АМ) про порушення ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЗІПЛОК" (третя особа) законодавства про недобросовісну конкуренцію. Так, в заяві Позивач посилається на порушення ТОВ "ЗІПЛОК" законодавства про недобросовісну конкуренцію, а саме, вчинення дій які підпадають під ознаки встановлені ст.ст. 4 (Неправомірне використання позначень), 6 (Копіювання зовнішнього вигляду виробу) та 15-1 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції».
03.02.2023 Позивачем разом з супровідним листом від 23.01.2023 року № 70-02/3-252 отримано рішення про відмову у розгляді справи оформлене у вигляді листа від 23.01.2023 р. №70-02/268. Позивач зазначає, що зі змісту рішення вбачається про відсутність виявлених ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбачених ст.ст. 4, 6 та 15-1 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» та на підставі пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції затверджених розпорядженням АМКУ від 19.04.1994 р. №5 (у редакції розпорядження АМКУ від 29.06.1998 р. №169-р (із змінами) з боку ТОВ "ЗІПЛОК", а отже Позивачу відмовлено в розгляді справи. (т. 1 а.с. 23-30).
Позивач не погодившись з таким рішенням Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України оформлене у вигляді листа від 23.01.2023 №70-02/4-268 про відмову у розгляді справи, вважає його протиправним та таким що не припиняє обов'язку Відповідача розпочати розслідування та прийняти за заявою Позивача рішення передбачене ст.30 ЗУ №236/96-ВР, посилаючись на наступне.
Так, на думку Позивача з боку Відповідача не здійснюється заходи щодо розгляду справи, хоча останнім встановлено, що існує два суб'єкта господарської діяльності які випускають однакову продукцію марковану схожими позначеннями (фіолетова смуга) що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання, при цьому один з суб'єктів зареєстрований та здійснює свою діяльність більш ніж на 10 років раніше іншого, що само по собі свідчить про наявність конкурентних відносин між цими суб'єктами.
Крім того Позивач не погоджується з твердженням Відповідача, де останній посилаючись у своєму рішення на відсутність наданих Позивачем фактичних даних що підтверджують його ділову репутацію.
Позивач вважає не заперечним та, що існує два суб'єкта господарської діяльності, які виробляють однакову продукцію та маркують її тотожними позначеннями: фіолетова смуга нанесена на продукцію. При цьому один з суб'єктів господарювання звернувся до Відповідача із заявою про недобросовісну конкуренцію з боку іншого суб'єкта господарювання (третьої особи), що однозначно свідчить про наявність ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, не зважаючи на це Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України безпідставно відмовляє у розгляді справи за заявою про захист від недобросовісної конкуренції.
Обґрунтовуючи позовні вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем наступних правових норм.
Статтею 27 ЗУ № 236/96-ВР встановлено: «Процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.»
Законом України «Про захист економічної конкуренції» (ЗУ № 2210-III), зокрема Розділом VII врегульовано розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції порядок, отже ним же врегульовано і процесуальні засади що до розгляду справ про недобросовісну конкуренцію.
Статтею 36 ЗУ № 2210-III встановлено: «1. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;..»
Відповідно до ст. 37 ЗУ № 2210-III «1. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.»
Єдиним органом що уповноважений здійснювати офіційне тлумачення Конституції та законів України є Конституційний Суд України, відмова відповідача у розгляді справи ґрунтується виключно на вільному, на свій розсуд норм закону, зокрема ст.ст. 4, 6 та 15-1
До того ж, в супереч вимогам ст. 41 ЗУ № 2210-III, Відповідач стверджує що підтвердження/пояснення покупців продукції Позивача та раніше подана угода з ФОП Корнатовським О.М не є доказами факта позначення продукції фіолетовою смугою, у той час як відповідно до ст. 41 ЗУ № 2210-III встановлено: «1. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. 2. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів. 3. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об'єктивність).»
Заперечуючи проти позовних вимог Відповідачем було надано до суду відзив, у якому викладено, що органи АМКУ мають виключні повноваження щодо встановлення наявності/відсутності в діях суб'єктів господарювання ознак порушення законодавства про захист економічної/недобросовісної конкуренції, а отже, й надавати оцінку та кваліфікувати такі дії/бездіяльність, як порушення конкуренційного законодавства; проводити розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної/недобросовісної конкуренції та приймати відповідні розпорядження та рішення.
При цьому, міра, до якої АМКУ має виконати обов'язок щодо надання мотивованої відповіді про відмову в розгляді справи, може бути різною залежно від характеру рішення і, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/11453/21).
Так, Відповідач посилається на висновок Верховного Суду викладеного у постанові від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, перевіряючи дії Антимонопольного комітету України на відповідність законодавству України, суд не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМКУ, з'ясовує і визнає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання недійсним рішення Комітету.
Отже, господарські суди при розгляді справ про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України не повинні перебирати непритаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМКУ, але зобов'язані перевіряти правильність застосування відповідних правових норм (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Відповідач не погоджується з твердженнями Позивача, які викладені у позовній заяві, оскільки такі твердження зводяться до простого цитування конкурентного законодавства з боку ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ», та які не спростовують висновку Відділення зазначеного у Листі про відмову в розгляді справи.
Так, ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ», вважає, що в діях ТОВ «ЗІПЛОК» містяться ознаки порушення, передбаченого статтями 4 та 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді використання без дозволу (згоди) Заявника фіолетової смуги, нанесеної на пакувальні пакети оснащені замком zір-lok, яке Заявник раніше за Товариство почав використовувати в господарській діяльності, що може призвести до змішування з діяльністю Заявника, а також інформації розміщеної на сайті ТОВ «ЗІПЛОК» такої, що вводить в оману.
Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду Заяви встановило, що у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ» та ТОВ «ЗІПЛОК» є суб'єктами господарювання та перебувають у конкурентних відносинах, оскільки здійснюють господарську діяльність на одному ринку, а саме на ринку виробництва пластмас у первинних формах.
Як зазначає Відповідач відсутність однієї зі складових частин порушення за статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» унеможливлює притягнення до відповідальності суб'єктів господарювання за нею.
ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ» зазначає факт позначення продукції фіолетовою смугою, виходячи не з засвідчення документа, який підтверджує факт використання позначення у господарській діяльності, а з підтвердження за поданою угодою з ФОП КОРНАТОВСЬКИМ O.M., проте ним не надано належного документу, який підтверджує факт використання позначення смуги фіолетового кольору на пакувальних пакетах оснащених замком zip-lok.
З підстав зазначено Відділенням не виявлено ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», в наведених в Заяві діях ТОВ «ЗІПЛОК».
Також, у відповідності до статті 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Відповідач вказує, що відсутність однієї зі складових частин порушення унеможливлює притягнення до відповідальності суб'єкта господарювання за нею, а отже, Відділенням не виявлено ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого статтею 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», в наведених в Заяві діях ТОВ «ЗІПЛОК».
ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ» не довело, що інформація викладена у Заяві стосовно року реалізації Товариством підприємницької діяльності вплинула або може вплинути на наміри щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання. З підстав зазначеного Відділенням не виявлено ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого статтею 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», в наведених в Заяві діях ТОВ «ЗІПЛОК».
Відповідачем ототожнено щодо наявності в діях суб'єкта господарювання порушення законодавства про захист економічної/недобросовісної конкуренції залежить, окрім інформації отриманої Відповідачем під час розгляду заяви, ще й від наявності документального підтвердження обставин та фактів, викладених безпосередньо Заявником у заяві.
Також Відповідач посилається на пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Водночас, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
У Заяві ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ» зазначає, що виробляє та реалізує пакувальні пакети оснащені замком zip-lok зі смугою фіолетового кольору з 2009 року.
На підтвердження отримання ТОВ «ЗІПЛОК» переваг у конкуренції, шляхом використання ділової репутації Позивача, Заявником листом від 11.02.2022 № 1411-2-22 була надана Відділенню відповідь, з якого вбачається, що обсяг продукції Заявника: пакувальні пакети, які оснащені замком zip-lok та марковані смугою фіолетового кольору з моменту початку виробництва (2009 рік) і до теперішнього часу, зростають навіть в умовах пандемії та наявності конкуренції. Зазначене також, підтверджують обсяги податків, що сплатив Заявник за час виробництва та реалізації пакувальних пакетів, які оснащені замком zip-lok та марковані смугою фіолетового кольору.
Таким чином, ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ» не надав фактичних даних, які можуть підтвердити відповідну ділову репутацію Заявника та використання ТОВ «ЗІПЛОК» його ділової репутації через позначення власної продукції фіолетовою смугою.
Щодо доброї репутації Позивача, варто зазначити, що останній у Заяві, не надав Відділенню підтвердження, що продукт, який він виробляє може стати фактором, що спонукає клієнтів купувати саме у ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ», тобто, що при наявності альтернативного вибору, його обирають першим з поміж інших суб'єктів господарювання, що надає Заявнику конкурентну перевагу на відповідному ринку, а також, що його добра репутація захищає Заявника від конкурентів і зміцнює позиції щодо вибору споживачами з поміж товарів-замінників, що існують на ринку.
У відповідності до пункту 20 Правил, у разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.
Враховуючи наведене, на підставі пункту 20 Правил, ТОВ «ПОЛІ-ГРУП АТГ» було відмовлено в розгляді справи.
Уникаючи викладення повторюваних тез та зайвого об'єму, суд зазначає, що з наданих пояснень третьої особи вбачається, що Відповідач правомірно не виявив ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого ст. 15-1 Закону України «Про захист недобросовісної конкуренції», в наведених в Заяві діях ТОВ «ЗІПЛОК» та те, що Позивачем не була доведена ані наявність ділової репутації, ані те, що таку начебто існуючу ділову репутацію ТОВ «ЗІПЛОК» використав через позначення власної продукції фіолетовою смугою.
Отже, ТОВ «ЗІПЛОК» вважає, що Відповідач прийняв правомірне рішення, викладене в листі від 23.01.2023 № 70-02/4-268, відмовивши у задоволенні заяви Позивача від 10.01.2022 № 1/291221, оскільки така заява Позивача є необґрунтованою та безпідставною, в ній відсутні доказово підтверджені відомості про наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що, згідно з п. 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994, є підставою для відмови в її задоволенні.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії. Згідно із ст. 5 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій. У ч. 1 ст. 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначено, що антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. За приписами пункту 4 частини другої статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (частина четверта статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції”). За порушення, передбачені пунктом 1 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” накладаються штрафи у розмірі, визначеному згідно з абзацом другим частини другої статті 52 Закону.
За приписами статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"). До повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів (стаття 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України") належать, зокрема: - розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення розслідувань за цими заявами і справами; - прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами, надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольного комітету України.
Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, не перебираючи при цьому на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами згаданого Комітету. Підставами для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону).
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Антимонопольний комітет України, згідно з приписами ч.1 ст.5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб'єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
У відповідності до положень ст.3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом (ч.1 та ч.2 ст. 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Частиною 5 ст.14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження); надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють; здійснює інші повноваження відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
Положеннями ст. 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що цим Законом регулюються відносини, зокрема, органів місцевого самоврядування із суб'єктами господарювання у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
Таким чином, сфера застосування Закону України "Про захист економічної конкуренції" поширюється на відносини між суб'єктами господарювання, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію.
Частиною 2 ст.4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Суд не погоджується з доводами Позивача, виходячи з наступного.
Матеріалами справі підтверджується відсутність доводів Позивача, щодо наявності конкурентних відносин між суб'єктами господарювання, - ТОВ "ПОЛІ-ГРУП АТГ" та ТОВ «ЗІПЛОК»; наявності факту схожості спірних позначень, оскільки, як зазначає Відповідач, Позивач не надав будь-яких доказів того, що ТОВ «ЗІПЛОК» використовує начебто таку ж саму фіолетову смужку на своїй продукції, як і Позивач; першість використання позначення господарського обігу Позивачем. Окрім заявлених в позовній заяві слів Позивача про те, що він начебто з 2009 року використовує фіолетову смужку на zip-lock, в матеріалах справи не містяться жодні належні та достатні докази цього: ані засвідчувальні документи, ані зразки такої продукції; наявність асоціативного зв'язку позначення з діяльністю Позивача, також не підтверджується відповідними та допустимими доказами, стосовно використання фіолетової смужки при виробництві власної продукції Позивачем та ТОВ «ЗІПЛОК», наявність асоціативного зв'язку між їх продукцією, що підтверджується відповідними висновками експертів.
Посилання Позивача стовно існування можливості змішування його діяльності та ТОВ «ЗІПЛОК» не знайшло свого підтвердження у вигляді наданих доказів щодо, а отже суд не вбачає такі доводи Позивача обґрунтованими та доказово доведеними.
Суд зазначає, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України “Про захист економічної конкуренції”, Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, Законом України “Про Антимонопольний комітет України”.
Частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Згідно зі статтею 7 Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки.
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Наведене визначення дозволяє зробити висновок, що конкуренцією є таке змагання суб'єктів господарювання, яке призводить або може призвести до отримання такими суб'єктами певних економічних переваг. При цьому такі переваги забезпечуються завдяки їх власним досягненням. Наслідком такого змагання є те, що споживачі отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання (учасники конкурентного змагання) не визначають та не диктують умов реалізації товару чи послуг на ринку.
Положеннями ст. 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має зокрема наступні повноваження: 1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; 2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Згідно зі ст. ст. 35, 37 Закону України “Про захист економічної конкуренції” розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Відповідно до ст. 48 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Суд вважає за доцільне послатися на Постанову ВС від 10.05.2021 у справі № 910/15222/18, де зазначено у п. 8.15. З огляду на наведене як місцевому, так і апеляційному господарським судам належало не перебирати на себе не притаманні судам функції органів АМК, а лише перевірити наявність чи відсутність передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
Так, досліджуючи наведені доводи Позивача, враховуючи заперечення Відповідача, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено порушень з боку Відповідача, як компетентному органу на вчинення відповідних дій щодо правильність застосування органами АМК відповідного законодавства. Обставини на які посилається Позивача та які мають значення для справи з урахуванням їх доведеності, відповідності висновків, викладених у рішенні (у листі) АМК, спростовуються доводами та запереченнями Відповідача.
Суд повинен встановити саме правильність застосування органами АМК відповідного законодавства, така позиції викладена у правових висновках Верховним Судом у постановах від 13.02.2018 зі справи № 914/456/17, від 06.08.2019 зі справи № 910/10604/18 та від 11.06.2020 зі справи № 922/1966/18.
Крім того, суд вважає за доцільне послатися на встановлений у п. 8.13. Постанови ВС від 10.05.2021 у справі № 910/15222/18, де зазначено, що наявність на ринку України й товарів (продукції) інших виробників, на думку позивача, схожих за оформленням упаковки (пакування) з товарами Товариства, за відсутності втрати оформленням товарів Товариства розрізняльної здатності не можуть бути підставою для задоволення вимог НВП «Нива».
Органи Комітету самостійно визначають джерела та засоби, які є необхідними для повного й об'єктивного з'ясування обставин справи та які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.
Розроблені суб'єктом господарювання власні технічні умови продукції повинні відповідати вимогам закону, у тому числі законодавству про захист від недобросовісної конкуренції, а не використовуватися як підстава для його порушення. (Постанова ВС від 13.10.2020 у справі № 908/3340/19, Постанова ВС від 18.02.2021 у справі № 910/450/20)
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання за статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» органам Комітету необхідно дослідити та з'ясувати: - вчинення суб'єктом господарювання дій, що можуть призвести до змішування діяльності одного суб'єкта господарювання з діяльністю іншого; - кому належить першість у використанні спірного позначення в господарській діяльності (безвідносно до того, чи було зареєстроване таке позначення як знак для товарів і послуг); - яким саме чином дії суб'єкта господарювання суперечать торговим та іншим чесним звичаям (яким) у господарській діяльності; - використання суб'єктами господарювання спірного позначення та спосіб (способи) такого використання. (Постанова ВС від 18.06.2019 у справі № 922/1966/18, Постанова ВС від 17.03.2020 у справі № 922/1967/18, Постанова ВС від 10.03.2021 у справі №910/15222/18, Постанова ВС від 18.03.2021 у справі № 910/2075/20).
Враховуючи всі обставини справи, наявність відповідних доказів вищевикладеної практики, суд дійшов до висновку у відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 129, 165, 202, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити в позові повністю.
Повне рішення складено "28" серпня 2023 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду згідно положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін