Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" серпня 2023 р. м. ХарківСправа № 922/1792/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.,
розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/1792/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" (ідентифікаційний код 39790801, юридична адреса: 07101, Київська обл., місто Славутич, Центральна площа, будинок 2)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "СВ" (ідентифікаційний код 25470089, юридична адреса: 62332, Харківська обл., Дергачівський район, село Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11)
про стягнення 58235,05 грн,
ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 1792/23 від 04.05.2023) до відповідача - ТОВ Фірми "СВ", в якій, посилаючись на порушення відповідачем умов договору поставки № 06/11/0019 від 06.11.2019 та додатку № 14 від 07.02.2022 до зазначеного договору, просив суд: стягнути з відповідача на користь позивача «ціну позову, що складається з суми 58235,05 грн» та витрати на оплату судового збору в сумі 2684,00 грн; «зобов'язати орган державної влади, що має форму ВДВС, в тому числі особу приватного виконавця, який проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного Боргу (позики), що складається з суми грошових коштів 28526,40 грн».
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.05.2023 у справі № 922/1792/23 позовну заяву ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" залишено без руху на підставі ч. 1, 2 ст. 174 ГПК України та надано заявнику 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду: 1) уточненої позовної заяви з вказаною чітко сумою, що заявляється позивачем до стягнення, за кожною позовною вимогою окремо, та наведеними обґрунтуваннями по кожній з позовних вимог, з посиланням на відповідні норми чинного законодавства та відповідні пункти умов договору (або додатку до договору), якими позивач керується при нарахуванні заявлених позовних вимог; 2) належних доказів на підтвердження надсилання відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами.
22.05.2023 за вх. № 12837 від позивача - ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява від 18.05.2023 за вих. № 012, в якій заявник, зокрема:
1. наводить «Процесуальні пояснення, що уточнюють позовну заяву», згідно з якими позивач - ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" уточнює заявлені ним позовні вимоги, а саме просить:
1) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА “СВ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ХІМ ТОРГ":
- суму процентів = 231 (Двісті тридцять одна) гривня 06 копійок; суму 25% річних (компенсація) = 8 108 (Вісім тисяч сто вісім) гривень 34 копійки; суму інфляційних (компенсація) = 6 846 (Шість тисяч вісімсот сорок шість) гривень 41 копійка; суму Пені (неустойка) = 14 522 (Чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві) гривень 84 копійки; Борг (позика) = 28 526 (Двадцять вісім тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 40 копійок, що разом складають Ціну позову, а саме: 58 235 (П'ятдесят вісім тисяч двісті тридцять п'ять) гривень 05 копійок;
- витрати на оплату судового збору в сумі 2684,00 грн;
2) Зобов'язати Орган державної влади, що має форму ВДВС, в тому числі особу приватного виконавця, який проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного Боргу (позики), що складається з суми грошових коштів 28 526 (Двадцять вісім тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 40 копійок, згідно з процесуальною нормою, передбаченою ч. 10 ст. 238 ГПК України.
2. наводить «Процесуальну заяву про відвід судді», в якій заявляє відвід судді Новіковій Н.А. від розгляду справи № 922/1792/23.
Також позивач до заяви від 18.05.2023 за вих. № 0123 (вх. № 12837 від 22.05.2023) надає оригінали поштового фіскального чеку від 19.05.2023, поштової накладної від 19.05.2023 та опису вкладення до листа № 0207202614659, які свідчать про надсилання копії позовної заяви з доданими до неї документами на належну юридичну адресу відповідача - ТОВ Фірми "СВ".
Ухвалою суду від 24.05.2023 визнано необґрунтованим заявлений позивачем - ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" в заяві від 18.05.2023 за вих. № 012 (вх. № 12837 від 22.05.2023) відвід судді Новіковій Н.А. від розгляду справи № 922/1792/23 та, з метою уникнення сумнівів у неупередженості судді Новікової Н.А., для розгляду вказаної заяви позивача про відвід судді передано справу № 922/1792/23 для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПУ України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023, для розгляду заяви про відвід судді Новікової Н.А., визначено суддю Аюпову Р.М.
Ухвалою суду від 26.05.2023 (суддя Аюпова Р.М.) відмовлено в задоволенні заяви ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" про відвід судді Новікової Н.А. від розгляду справи № 922/1792/23 (вх. № 12837 від 22.05.2023).
Ухвалою суду від 29.05.2023 у справі № 922/1792/23, враховуючи, що позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" (вх. № 1792/23 від 04.05.2023), з урахуванням уточнень, викладених у заяві від 18.05.2023 за вих. № 012 (вх. № 12837 від 22.05.2023), відкрито провадження у справі № 922/1792/23 за вказаною позовною заявою, вирішено розгляду справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в справі матеріалами, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а позивачу встановлено 5-денний строк для подання відповіді на відзив з дня отримання відзиву.
Зазначену ухвалу відповідно до вимог ст. 122 ГПК України вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 3, 4 ст. 120, ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено позивачу і відповідачу в паперовому вигляді листами з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також направлено представнику відповідача в електронному вигляді до його Електронного кабінету в системі “Електронний Суд”.
Позивачем - ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" копію ухвали суду від 29.05.2023 про відкриття провадження у справі № 922/1792/23 отримано 13.06.2023, що підтверджується наявним у матеріалах справи зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6102272052580, та представником відповідача - ТОВ Фірми "СВ" отримано 19.06.2023 (з урахуванням положень п. 2 ч. 6 та абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК), що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа.
Відповідачем - ТОВ Фірми "СВ" в установлений судом строк не подано відзиву на позовну заяву та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 29.05.2023 про відкриття провадження у справі № 922/1792/23, направлена на адресу відповідача, яка вказана в позові та значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (62332, Харківська обл., Дергачівський р-, с. Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11), адресату не вручена та повернута за зворотною адресою до суду 14.06.2023 з довідкою працівника оператора поштового зв'язку про причину повернення поштового відправлення: “адресат відсутній за вказаною адресою”, що у відповідності до ч. 6 ст. 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Водночас, як вже зазначалося вище копію ухвали суду від 29.05.2023 про відкриття провадження у справі № 922/1792/23 отримано 19.06.2023 представником відповідача адвокатом Романенком С.В., що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа.
Таким чином, позивач та відповідач були належно повідомлені про розгляд даної справи, а отже відповідач не був позбавлений можливості подати до суду відзив на позовну заяву та висловити свою позицію щодо заявлених до нього позовних вимог, а також звернутись до суду з іншими заявами по суті справи чи клопотаннями з процесуальних питань. Однак, станом на день винесення судом даного рішення від відповідача відзиву на позовну заяву, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження на адресу суду не надходило.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є правом, а не обов'язком відповідача, а отже не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.
Згідно з ч. 7 ст. 46 ГПК України, сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ст. 192 ГПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
22.06.2023 за вх. № 16132/23 від представника відповідача - ТОВ Фірми "СВ" до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про затвердження мирової угоди, в якій викладено проект мирової угоди у справі № 922/1792/23 з метою позасудового врегулювання спору, що виник між позивачем та відповідачем щодо заборгованості за поставлений товар у розмірі 58235,05 грн, та до якої додано докази на підтвердження направлення вказаного проекту мирової угоди на адресу позивача.
Втім, станом на день винесення судом даного рішення до суду не надходило підписаної обома сторонами мирової угоди у справі № 922/1792/23 та спільної письмової заяви сторін про затвердження такої мирової угоди, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для затвердження мирової угоди та закриття провадження у даній справі.
За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
На підставі зазначеного, зважаючи на те, що станом на день винесення судом даного рішення сторони не подали до суду спільну заяву про затвердження мирової угоди з метою позасудового врегулювання спору, що виник між ними в межах даної справи, з огляду на закінчення встановленого ст. 248 ГПК України строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що позивач та відповідач належно повідомлені про розгляд даної справи, подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов'язком) відповідача, а суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позиція позивача по суті заявлених ним позовних вимог висловлена в позовній заяві, з урахуванням уточнень, викладених у заяві від 18.05.2023 за вих. № 012 (вх. № 12837 від 22.05.2023), та в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем до позовної заяви докази, суд встановив таке.
Із матеріалів справи вбачається, що 06.11.2019 між ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" (Постачальником) та ТОВ Фірми "СВ" (Покупцем) укладено договір поставки № 06/11/0019 (далі по тексту - Договір), згідно з умовами якого Постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю, а Покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати й оплачувати продукцію (Товар).
Згідно з п. 1.2 Договору, поставка Товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити Постачальник, визначається в погодженому між Сторонами Додатку до Договору, що є невід'ємною частиною Договору. На основі погодженого сторонами Додатку до Договору постачальник складає видаткову накладну, яка підписується сторонами при прийманні-передачі товару та після її підписання стає невід'ємною частиною Договору.
Строк та умови поставки партії Товару визначаються Сторонами в Додатку до Договору (п. 3.1 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору, загальна ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого Товару Покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається Сторонами в Додатку до Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору, крім вартості кожної окремої партії Товару в Додатку до Договору, що підписується Сторонами, повинні також бути визначені: кількість Товару; ціна за одиницю Товару, строк і умови розрахунку за партію Товару.
Підставою для проведення взаємних розрахунків є видаткова накладна, підписана представниками Сторін з відповідними повноваженнями (п. 4.3 Договору).
Оплата партії товару здійснюється в порядку, встановленому у відповідному Додатку до Договору (пункт 4.4 Договору).
За умовами п. 9.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2022.
Якщо жодна зі Сторін протягом 30 днів до закінчення строку дії Договору, на який він був укладений, не виявить бажання припинити Договір, строк дії Договору вважається продовженим на наступний календарний рік. Зміни та доповнення до Договору можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін, що оформляється письмовою додатковою угодою до цього Договору (п. 9.2, 9.3 Договору).
Відповідно до умов п. 9.5 Договору, закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, договір поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019 підписаний обома сторонами та скріплений відтисками печаток сторін. У матеріалах справи відсутні докази повідомлення жодної зі сторін про намір припинити (розірвати) Договір за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, а отже у відповідності до умов п. 9.2 Договору, цей Договір був автоматично продовжений на наступний календарний рік - до 31 грудня 2023 року та є чинним на момент прийняття судом даного рішення.
Додатком № 14 від 07.02.2022 до Договору Сторони погодили строк, місце та умови поставки окремої партії Товару по даному Договору, зокрема погодили, що Постачальник має передати Покупцю Товар - Поліпропілен РР Н030 GP/3 арт. 2218 у кількості 0,500 т на загальну суму 28526,40 грн, в т.ч. ПДВ 4754,40 грн.
Пунктом 5 Додатку № 14 від 07.02.2022 до Договору Сторони узгодили умови оплати за Товар, згідно з якими: Покупець зобов'язаний здійснити розрахунок за Товар протягом 30 календарних днів з дати поставки Товару.
На виконання умов Договору та Додатку № 14 від 07.02.2022 до зазначеного Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 28526,40 грн, в т.ч. ПДВ 4754,40 грн, що підтверджується видатковою накладною від 07.02.2022 № РН-0000117, яка підписана повноваженими представниками Сторін та скріплена печатками Сторін.
Також позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних було зареєстровано податкову накладну від 07.02.2022 № 20, що підтверджується відповідною квитанцією від 17.02.2022.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем - ТОВ Фірми "СВ" свого обов'язку щодо оплати за поставлений по Договору Товар не виконано, у зв'язку з чим у відповідача залишилась заборгованість за Договором у розмірі 28526,40 грн.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 28526,40 грн та 231,06 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, а також нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання: 25% річних в розмірі 8108,34 грн; інфляційних у розмірі 6846,41 грн; пені в розмірі 14522,84 грн. Також позивач просить суд зобов'язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду по даній справі, здійснити нарахування 3% річних на суму основного боргу в розмірі 28526,40 грн згідно з вимогами ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
За приписами положень ч. 1 ст. 265 ГК України, ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
За приписами ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між ТОВ "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" (позивачем) та ТОВ Фірми "СВ" (відповідачем) на підставі укладеного між ними договору поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки та відповідає вимогам чинного законодавства, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, у зв'язку з чим зазначений договір, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 07.02.2022 позивач на виконання умов поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019 поставив відповідачу Товар, визначений в Додатку № 14 від 07.02.2022 до зазначеного Договору, на загальну суму 28526,40 грн, в т.ч. ПДВ 4754,40 грн.
Факт здійснення поставки Товару відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної від 07.02.2022 № РН-0000117, яка підписана уповноваженим представником відповідача (Покупця) та засвідчена печаткою Покупця, а також податковою накладною від 07.02.2022 № 20, яка була зареєстрована позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить відповідна квитанція від 17.02.2022. Товар прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень.
За умовами п. 5 Додатку № 14 від 07.02.2022 до Договору, Покупець зобов'язаний здійснити розрахунок за Товар протягом 30 календарних днів з дати поставки Товару.
Отже, враховуючи, що Товар по видатковій накладній від 07.02.2022 № РН-0000117 був поставлений 07.02.2022, кінцевий термін оплати відповідачем - ТОВ Фірми "СВ" за цей Товар сплинув 09.03.2022.
Станом на день прийняття судом даного рішення в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем оплати за Товар, отриманий ним по видатковій накладній від 07.02.2022 № РН-0000117 на загальну суму 28526,40 грн.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем - ТОВ Фірмою "СВ", в порушення ст. 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б спростовували наявність у нього заборгованості перед позивачем по договору поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019, а також доказів, які б свідчили про погашення відповідачем заборгованості з оплати Товару, поставленого на підставі зазначеного Договору, в розмірі 28526,40 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 28526,40 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 14522,84 грн, нарахованої у зв'язку порушенням відповідачем виконання грошового зобов'язання за період прострочення з 10.03.2022 по квітень 2023 року, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За приписами ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
Кінцем відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов'язання, оскільки з урахуванням п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою - тобто день погашення визначає термін припинення відповідного зобов'язання у розумінні ч. 2 ст. 251 ЦК України. Тобто день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
За приписами п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 1-3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з до п. 6.1 договору поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019, Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором у відповідності до вимог чинного законодавства України.
За умовами п. 6.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати (не оплати) Товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати), за кожен день прострочення.
Пунктом 6.5 Договору Сторони відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.
Матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем права позивача внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань щодо внесення оплати за отриманий Товар у строки та в розмірі, які визначені умовами Договору.
Враховуючи викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивачем у вказаному розрахунку застосовано невірні розміри подвійної облікової ставки НБУ, які діяли в період прострочення грошового зобов'язання, а саме: за період з 10 березня 2022 року по травень 2022 року застосовано подвійну облікову ставку НБУ в розмірі 0,05, та за період з червня 2022 року по квітень 2023 року - в розмірі 0,14, тоді як відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті НБУ, в період з 10.03.2022 по 02.06.2022 розмір подвійної облікової ставки НБУ на день становив - 0.055, а в період з 03.06.2022 по 30.04.2023 - 0.137. Тому, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача пені частково на суму 14302,28 грн. Позовні вимоги в частині стягнення пені на суму 220,56 грн задоволенню не підлягають.
Крім того, у зв'язку порушенням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати заборгованості за поставлений Товар позивач просить стягнути з відповідача 25% річних у сумі 8108,34 грн, нарахованих на прострочену заборгованість в розмірі 28526,40 грн за період прострочення з 10.03.2022 до 01.05.2023 включно, та інфляційні в сумі 6846,41 грн, нараховані на прострочену заборгованість в розмірі 28526,40 грн за період прострочення з 10.03.2022 по квітень 2023 року.
Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, право на стягнення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За змістом рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", сукупний коефіцієнт інфляції за певний період визначається шляхом перемноження місячних індексів інфляції цього періоду.
Кількість місячних індексів інфляційної індексації в межах визначеного з урахуванням пп. а) та б) проміжку часу (перемноження яких між собою утворюють сукупний коефіцієнт - другий множник), визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашеним відповідна сума грошового зобов'язання тобто починаючи з наступного, за місяцем дати початку відліку періоду, і завершуючи місяцем, що передує місяцю, в якому відбулося погашення. При цьому, принциповим є врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п. 6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 265 від 27.07.2007, однозначно випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідний коефіцієнт індексу за частину такого місяця.
Означений висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові № 910/9938/17 від 10.10.2018.
Пунктом 6.3 договору поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019 сторони передбачили обов'язок відповідача у випадку порушення строків оплати Товару, встановлених у Додатках до Договору, окрім штрафних санкцій (сплати пені по п. 6.2 Договору) також сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25 процентів річних від простроченої суми згідно зі ст. 625 ЦК України.
Зважаючи на викладене, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок 25% річних, з огляду на умови п. 6.3 Договору та положення ст. 625 ЦК України, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення 25% річних в розмірі 8108,34 грн у повному обсязі.
Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних в сумі 6846,41 грн, нарахованих на прострочену заборгованість в розмірі 28526,40 грн за період прострочення з 10.03.2022 по квітень 2023 року, суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних позивачем не враховано вимоги п. 6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 265 від 27.07.2007 щодо здійснення інфляційних нарахувань на заборгованість, прострочення якої тривало не менше повного місяця із застосуванням індексу інфляції такого місяця, а відтак, здійснивши власний перерахунок сум інфляційних, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних частково на суму 6138,99 грн, нарахованих за період з квітня 2022 року по квітень 2023 року. Вимоги в частині стягнення інфляційних на суму 707,42 грн задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 231,06 грн, нарахованих за період з 08.02.2022 по 09.03.2022 включно, суд зазначає таке.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, ні договором поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019, ні Додатком № 14 від 07.02.2022 до зазначеного Договору, які були укладені між позивачем та відповідачем, не передбачено обов'язку Покупця (відповідача у даній справі) сплачувати Постачальнику (позивачу) проценти за користування чужими грошовими коштами, як не встановлено і розміру цих процентів, а відтак, з огляду на положення ст. 536 ЦК України, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 231,06 грн.
Крім того, як зазначає позивач в уточненнях, викладених у заяві від 18.05.2023 за вих. № 012 (вх. № 12837 від 22.05.2023), проценти за користування чужими грошовими коштами були нараховані ним за 30 днів за період з 08.02.2022 по 09.03.2022 включно, тобто за період, коли зобов'язання ще не було прострочене, адже, як зазначалося вище, 09.03.2022 - кінцева дата сплати відповідачем за Товар, поставлений по видатковій накладній від 07.02.2022 № РН-0000117 (30-й календарний день з дати поставки Товару), що суперечить вимогам ч. 3 ст. 692 ЦК України.
Суд відхиляє як безпідставне посилання позивача на положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України (щодо розміру процентів на рівні облікової ставки Національного Банку України), оскільки до правовідносин, що склалися між позивачем на відповідачем на підставі договору поставки від 06.11.2019 № 06/11/0019, не можуть бути застосовані положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України, які стосуються лише правовідносин, що виникають за договорами позики.
Підстави застосування аналогії закону в порядку ст. 8 ЦК України в даному випадку відсутні, адже аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договорів позики, ренти, банківського вкладу та правовідносин, які склалися між сторонами за договором поставки в результаті безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст. 8 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 902/753/17).
Стосовно клопотання позивача про зобов'язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду по даній справі, здійснити нарахування 3% річних на суму основного боргу в розмірі 28526,40 грн згідно з вимогами ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд зазначає таке.
Як вбачається зі ст. 238 ГПК України, зазначена стаття визначає зміст судового рішення та встановлює, що саме повинно/може бути зазначено в судовому рішенні.
Частиною 10 статті 238 ГПК України встановлено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними в рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Тобто, частиною 10 статті 238 ГПК України передбачена можливість зазначення судом у рішенні про стягнення боргу та нарахованих на нього відсотків (пені) вказівки щодо нарахування цих відсотків або пені до моменту виконання рішення суду.
Таким чином, застосування вказаної норми є правом, а не обов'язком суду. При цьому, у відповідності ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд лише використовує своє право на вчинення дій щодо зазначення в тексті судового рішення про нарахування стягнутих у зазначеному рішенні відсотків або пені також і за період прострочення зобов'язання після ухвалення судом рішення до моменту його виконання.
Застосування судом норми, встановленої ч. 10 ст. 238 ГПК України, має сприяти найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу та убезпечити позивача від необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих відсотків або пені за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення. Такі відсотки або пеню розрахує та стягне з відповідача виконавець, що також передбачається в ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, відповідно до ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Отже, як вбачається з аналізу вищезазначених норм, вимога позивача про зобов'язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду по даній справі, здійснити нарахування 3% річних на суму основного боргу згідно з вимогами ч. 10 ст. 238 ГПК України, є за своєю правовою природою клопотанням позивача про використання судом відповідного права, передбаченого ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача: 28526,40 грн основного боргу; 231,06 грн процентів за користування чужими грошовими коштами; 8108,34 грн 25% річних; 6846,41 грн інфляційних та 14522,84 грн пені. Вимоги про стягнення з відповідача 3% річних ні в позовній заяві, ні в уточненнях, викладених у заяві від 18.05.2023 за вих. № 012 (вх. № 12837 від 22.05.2023) позивачем не були заявлені, у зв'язку з чим у даній справі не підлягають застосуванню положення ч. 10 ст. 238 ГПК України, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про зобов'язання органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду по даній справі, здійснити нарахування 3% річних на суму основного боргу згідно з вимогами ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 складає 2684,00 грн.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені частково на загальну суму 57076,01 грн (28526,40 грн основного боргу + 14302,28 грн пені + 6138,99 грн інфляційних + 8108,34 грн 25% річних), у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2630,58 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "СВ" (ідентифікаційний код 25470089, юридична адреса: 62332, Харківська обл., Дергачівський район, село Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ХІМ ТОРГ" (ідентифікаційний код 39790801, юридична адреса: 07101, Київська обл., місто Славутич, Центральна площа, будинок 2) основний борг в розмірі 28526,40 грн, пеню в розмірі 14302,28 грн, інфляційні в розмірі 6138,99 грн, 25% річних в розмірі 8108,34 грн, а також судовий збір в розмірі 2630,58 грн.
3. Відмовити у стягненні 231,06 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 707,42 грн інфляційних та 220,56 грн пені.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
У зв'язку з відпусткою судді повний текст рішення складено і підписано 28.08.2023.
Суддя Н.А. Новікова