Справа № 204/8294/22
Провадження № 2/204/589/23
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
21 серпня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника позивача ОСОБА_2
за участю відповідача ОСОБА_1
за участю представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, зобов'язання вчинити дії та встановлення порядку користування майном, -
6 жовтня 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні квартирою та надати ключі від квартири; встановити порядок користування квартирою шляхом виділення в користування ОСОБА_1 окремої житлової кімнати, площею 12,2 кв.м., а всі підсобні приміщення: кухню, коридор, ванну, вбиральню, вбудовану шафу, лоджію - залишити у спільному користуванні сторін; стягнути моральну шкоду та судові витрати.
В обґрунтування вимог зазначає, що позивач є співвласником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Інші 2/3 частини вказаної квартири належить його сестрі, відповідачу ОСОБА_1 . За час життя батька сторін, позивач часто навідувався до нього та мав ключі від квартири та від дверей тамбуру. Після його смерті та після оформлення своєї частки на квартиру, позивач мав намір врегулювати квартирне питання мирним шляхом, та запропонував відповідачу придбати його частку за ціною 500 000 грн., на що відповідач висунула зустрічну пропозицію придбання частки позивача за 5 000 доларів США. Згодом позивач вирішив вселитись у спірну квартиру для проживання, однак не зміг попасти до квартири у зв'язку із тим, що відповідач змінила замки вхідних дверей до тамбуру та до вхідних дверей самої квартири. У зв'язку з чим, позивач викликав наряд поліції, який прибув за викликом. Однак, офіцером поліції йому було роз'яснення, що між позивачем та відповідачем виникли цивільно-правові відносини, а з приводу нанесення позивачу тілесних ушкоджень, йому було рекомендовано звернутися до органів поліції з відповідною заявою. Після вказаної події, позивач звернувся до лікувального закладу Амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 12 «Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги № 7 ДМР, де йому був поставлений діагноз - забиття грудної клітини. З метою мирного врегулювання спору, представником позивача було направлено на адресу відповідача звернення щодо мирного врегулювання спору, щодо користування спірною квартирою та запропоновано в добровільному порядку надати ключі від всіх дверей, які надають доступ до квартири. Відповідь на вказане звернення від відповідача не надходила. Вважає, що вказані обставини є свідченням того, що йому чиняться перешкоди в користуванні його власністю. Такі неправомірні дії відповідача спричинили йому моральну шкоду, а тому позивач змушений звертатись за захистом своїх прав до суду.
26.01.2023 до суду надійшов відзив відповідачки, в якому зазначено, що 2/3 частин зазначеної квартири належать їй на праві власності, і вона вже 39 років постійно проживаю в цій квартирі. Разом зі з нею в квартирі проживають її чоловік та двоє дітей. Іншого житла вона не має. Постійно проживаючи в квартирі вони зробили ремонт, встановили міжкімнатні та вхідні двері, утеплили стіни, балкон та підлогу, замінили вікна, сантехніку, електрику встановили лічильники води та електроенергії, встановили котел електричного опалення, радіатори, утеплили фасад та ін. Вона не заперечує того факту, що позивач має законне право на володіння, користування та розпорядження власністю. Але за тривалий час між ними склалися вкрай неприязні стосунки, і вони не можуть дійти компромісу, щодо спільного майна і сумісне проживання в одній квартирі є неможливе, оскільки в подальшому призведе до поглиблення конфлікту. З цієї причини, щоб уникнути подальших сварок і непорозумінь, відповідач запропонувала три варіанти мирного врегулювання спору, які у разі їх схвалення позивачем, готова викласти в Мировій угоді і просити суд її затвердити, а саме: придбати 1/3 частку квартири, належну позивачу, за ціною 10 000 доларів США (нотаріальні витрати сторони несуть в рівних частках); продати спірну квартиру, і 500 000 гривень передати позивачу, в якості компенсації належної йому частки; придбати для позивача на його ім'я квартиру площею 27 кв.м. (місце розташування - АДРЕСА_3 , при цьому позивач дарує відповідачу належну йому 1/3 частину в спірній квартирі. Щодо зазначеного в позовній заяві, про те, що відповідач не отримала направлений стороною позивача поштою лист - пропозицію щодо досудового врегулювання спору: у системі за трек - номером 4900102334472 зазначено однакові номери телефону відправника і одержувача. Відправлення 4900102334472 27.09.2022 року повернуто та вручено відправнику за закінченням терміну зберігання.
01.02.2023 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив, згідно якого він підтримав позовні вимоги позивача та просив їх задовольнити. Крім того зазначив, що позивач бажає запропонувати відповідачу викупити у відповідачки 2/3 частки від квартири за подвійну суму, яку запропонувала відповідачка з огляду на те, що відповідачу належить 2/3 частки, а саме за 20 000 доларів США. Позивач вважає, що така сума повинна влаштувати відповідача, оскільки остання пропонувала викупити в позивача його 1/3 частку за 10 000 доларів США, а тому відповідач повинна бути задоволеною та прийняти пропозицію про викуп її 2/3 частки за 20 000 доларів США.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Забара А.В. позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Моськіна С.М. заперечували проти задоволення позовних вимог.
Вислухавши сторони, свідка, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 386 ЦК України, встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, є право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.11.2021 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області за № 1158 (а.с. 14).
Інші 2/3 частини спірної квартири АДРЕСА_2 , належить його сестрі відповідачу - ОСОБА_1 , яка постійно проживає у цій квартирі, що не заперечується сторонами.
У судовому засіданні позивач зазначив, що відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні власністю, а саме: замінено вхідні замки на дверях у тамбурі та квартирі, добровільно відповідач його у квартиру не впускає, що унеможливлює доступ позивача до спірної квартири. У зв'язку з чим, позивач 09.02.2022 року викликав наряд поліції з проханням посприяти у вирішенні конфлікту, на підтвердження чого позивачем було подано заяву до органів поліції про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 126 КК України, з якої вбачається, що заявник мав намір вселитися до квартири, однак сестра змінила замки від вхідних дверей до тамбуру (а.с. 31).
У судовому засіданні відповідачка зазначила, що дійсно відповідач мав вільний доступ до квартири під час проживання у ній батька, але після смерті батька у них виник конфлікт, та у зв'язку з цим нею були змінені замки у вхідних дверях. Станом на теперішній час у інший спосіб вирішити проблему користування спільним майном не вдається.
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що між позивачем та відповідачем дійсно виник конфлікт з приводу користування майна, яке належить їм на праві спільної часткової власності, оскільки відповідачка не надає доступу до квартири, частку якої отримав позивач у власність в порядку спадкування за законом, тим самим чинить перешкоди позивачу у користуванні його частиною власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Згідно частин 1, 3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є у спільній частковій власності. За відсутністю згоди порядок володіння та користування майном визначається судом за позовом одного або декількох співвласників.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб.
Відповідно до правил ст. 155 ЖК України власника квартири не може бути позбавлено права користування квартирою.
Згідно з правовою позицією ВСУ яка, викладена у Постанові, від 16.11.2016 року по справі № 6- 709цс16 ВСУ, в якій зазначено, що у відповідності до положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Отже, наведені вище норми цивільного законодавства України та встановлені в ході судового розгляду обставини дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.
Безпідставними є доводи викладені у відзиві відповідача, щодо не знаходження компромісу, щодо спільного майна між сторонами, так і не можливе сумісне проживання в одній квартирі, що в подальшому призведе до поглиблення конфлікту та проведенням ремонтних робіт, облаштуванням квартири тощо. Зважаючи на норми ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян тощо.
Тобто, та обставина, що позивач не сплачував витрати на утримання та облаштування квартири, зважаючи на те, що він не користувався та не проживав у квартирі, не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Натомість, зі змісту наданих суду документів та пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що між позивачем та відповідачем склалися неприязні відносини, а факт перешкоджання відповідачем позивачу у проживанні у квартирі знайшов своє підтвердження в ході розгляду справи.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та зобов'язання надати дублікат ключів від всіх вхідних дверей для входу до спірної квартири, підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою, то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач фактично ставить вимогу «на майбутнє», тобто просить зобов'язати відповідача в майбутньому не чинити таких перешкод. В свою чергу, суд може захистити конкретно порушене, невизнане або оспорюване право, свободу чи законний інтерес. Захист на майбутнє можливо порушеного в майбутньому права не передбачений діючим законодавством.
Що стосується позовних вимог про визначення порядку користування квартирою, то дані вимоги також не підлягають задоволенню по наступним підставам.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Виходячи із вищезазначеного, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України, з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок» від 14.10.1991 року № 7 роз'яснив, що у разі виділу частки будинку неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленим приміщенням (квартири, кімнати) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (коридор, кухня тощо) можуть бути залишені у загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування житловими приміщеннями може бути встановлений і між учасниками спільної сумісної власності.
Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Однак, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на неможливість виділення частки в натурі. Крім того, суд не є експертною установою, яка уповноважена перевіряти питання технічної можливості, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, визначення порядку користування об'єкту нерухомого майна відповідно до часток співвласників, що позбавляє суд можливості вирішити питання про можливість виділу в натурі частки в спільній частковій власності, та у разі неможливості встановити порядок користування майном відповідно до наявних часток у власності.
При цьому суд звертає увагу, що позивач не скористувався правом на подання суду відповідного експертного дослідження, в ході судового розгляду відповідного клопотання про призначення судової експертизи не заявив.
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд вважає, що вони також задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
У відповідності до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості
Згідно положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п.п. 2 п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У судовому засіданні позивач зазначив, що діями відповідачки йому була спричинена моральна шкода здоров'ю, на підтвердження чого їм до позову надано докази, а саме: карточка огляду лікаря з діагнозом - гіпертензивна енцелопатія, та довідку про огляд хірурга з діагнозом - забій грудної клітини.
Однак, позивачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача - відповідачки ОСОБА_1 , та спричиненою шкодою здоров'ю, на яку посилається позивач.
Крім того, взагалі позивачем у судовому засіданні не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди чи втрат немайнового характеру, не обгрунтовано її розмір та в чому вона полягає, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за дві немайнові вимоги у розмірі 1 984 грн. 80 коп. (992,40 + 992,40 = 1 984,80).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 317-319, 321, 356, 358, 1167 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 76-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про усунення перешкод у користуванні квартирою, зобов'язання вчинити дії та встановлення порядку користування майном - задовольнити частково.
Усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_2 .
Зобов'язати ОСОБА_1 надати ОСОБА_1 дублікат ключів від всіх вхідних дверей для входу до квартири АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 984 грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська