г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/2695/23
Номер провадження 2/213/1243/23
29 серпня 2023 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Попова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу № 213/2695/23 за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Яводчак Олександр Васильович, до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої заробітної плати у виді одноразової допомоги при звільненні,
Короткий зміст позовної заяви.
Позивач понад 20 років працював на Південному ГЗК. Звільнений з роботи 29.04.2003 у за власним бажанням зв'язку із виходом на пенсію. Станом на момент звільнення ніяких виплат допомоги підприємством йому не здійснювалося, але у березні 2023 року він дізнався, що при звільненні роботодавець зобов'язаний був виплатити йому одноразову допомогу у розмірі 3-х місячних середніх заробітних плат. Оскільки його середній заробіток на момент звільнення становив 710,00 грн., то позивач вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому одноразову допомогу в розмірі 2130,00 грн. (710,00 Х 3), і тому просить стягнути цю суму з відповідача на свою користь.
Стислий виклад відзиву відповідача на позов.
Відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, Посилається на те, що позивач свої вимоги обґрунтовує умовами Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2001-2002 роки, але оскільки АТ «ПІВДГЗК» не є стороною цієї Угоди і, відповідно не є її підписантом, то умови цього документу не розповсюджуються на підприємство. Зазначив, що п.6.18 Колективного договору по підприємству, який діяв на момент звільнення позивача, було передбачено виплату одноразової матеріальної працівникові, що виходить на пенсію, в залежності від стажу безперервної роботи, зокрема до 30 років - у розімрі 3-х місячних окладів, понад 30 років - у розмірі 4-х місячних окладів. Позивач пропрацював безперервно 29 років 29 днів, і йому було виплачено у квітні 2003 року 1214,30 грн., що навіть більше, ніж передбачено умовами Колективного договору.
Вважає, що оскільки за своїм змістом, підставами і порядком отримання, правовою природою є тією ж виплатою, що передбачена Галузевою угодою на 2001-2002 роки, то позивач намагається повторно отримати грошові кошти, які вже отримав безпосередньо при звільненні. До того ж просить суд врахувати, що позивач безпідставно у своєму розрахунку вказує, що розмір його заротіної плати на момент завльння був 710 грн., тоді як він становив 415,80 грн., і відповідна інформація надавалася представнику позивача на його адвокатський запит. .
Окрім того, оскільки одноразова вихідна допомогапри виході на пенсію не є заробітною платою в розумінні Закону України «Про заробітну плату» і не належать до фонду оплати праці, тому на неї не розповсюджується положення ч.2 ст.233 КЗпП України стосовно відсутності обмежень строків звернення до суду за захистом порушеного права. За таких обставин відповідач вважає, що позивач звільнився 29.04.2003 року, а тому пропустив строк звернення з позовом до суду, який відповідно до ст.233 КЗпП України становить три місяці, що також є підставою для відмови в задоволенні позову. В задоволенні позову просить відмовити.
Процесуальні дії у справі.
03.07.2023 позовна заява надійшла до суду.
Ухвалою від 10.07.2023 позовна заява залишена без руху.
13.07.2023 надійшла уточнена позовна заява.
18.07.2023 позовна заява прийнята до розгляду; провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 21.08.2023 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Заяви, клопотання.
28.07.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, а також подано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, у задоволенні якого ухвалою суду від 21.08.2023 було відмовлено.
29.08.2023 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи з наявними документами та доказами.
Інших заяв (клопотань) від сторін не надходило.
Фактичні обставини, встановлені судом.
ОСОБА_1 з 01.09.1971 по 02.11.1971, з 08.04.1974 по 29.04.2003 працював на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті. Звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію Його загальний стаж роботи на підприємстві відповідача становить 29 років 02 місяці 23 дні.
Згідно з наданою відповідачем на виконання ухвали суду довідкою № 387 від 25.07.2023, при середньоденній заробітній платі 27,72 грн. та кількості відпрацьованих робочих годин, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за січень - лютий 2003 року становить 415,80 грн.
Із наданої Позивачем копії розрахункової відомості видно, що у квітні 2003 року позивачу була виплачена одноразова допомога при виході на пенсію у розмірі 1214,30 грн.
Галузева угода між Державним комітетом промислової політики України, Фондом державного майна України, виробничими об'єднаннями, Українською асоцівцією підприємств чорної металургії та ЦК профспілки трудящих мателургійної і гірничодобувної промисловості України на 2001-2002 роки поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, - на пенсіонерів, які оформили пенсію на підприємствах гірничо-металургійного комплексу, інвалідів праці та сім'ї загиблих на виробництві працівників (п.1.1).
Відповідно до п.1.5 Угоди, вона набуває чинності з 01.01.2001 і діє до укладенні нової або перегляду цієї угоди. Угода зберігає чинність у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого вона укладена (п.1.4).
Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальні гарантії» зазначеної Угоди на 2001-2002 роки, передбачено виплачувати за рахунок прибутку працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи в галузі, але не менше тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 і більше років.
Пунктом 6.18 Колективного договору на 2003 рік передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги робітникам, які виходять на пенсію, з урахуванням безперервного стажу роботи на підприємстві, зокрема від 20 до 30 років - у розмірі 3-х місячного тарифу (окладу).
Зміст спірних правовідносин.
Встановленим у судовому засіданні обставинам відповідають правовідносини, які регулюють трудові відносини.
Норми права, які застосовує суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці», госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Положеннями ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно зі ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Нормами ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.3 цієї статті).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновок суду.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом встановлено наступне.
З тексту Галузевої угоди на 2001 - 2002 роки вбачається, що її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств (установ, організацій) галузі в особі Міністерства промислової політики України, Фондом державного майна України, Федерацією металургів України, господарських об'єднань (сторона власників) та профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі Центрального комітету ПМГУ (сторона профспілки).
Однім із підписантів Галузевої угоди є Голова правління державної акціонерної компанії «Укррудпром», до складу якого входив ПГЗК, тому суд не приймає заперечення відповідача в тій частині, що АТ «ПІВДГЗК» керується в своїй роботі Колективним договором, у зв'язку з чим дія зазначеної Галузевої угоди, начебто, не розповсюджується на АТ «ПІВДГЗК».
Також суд враховує судову практику у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Верховний Суд України визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов'язком відповідача.
Водночас, оскільки безперервний стаж роботи Позивача на підприємстві Відповідача складає від 20 до 30 років, йому у квітні 2003 року, тобто при звільненні, була виплачена така допомога у розмірі 1214,30 грн. згідно з пунктом 6.18 Колективного договору на 2003 рік.
До того ж, суд не погоджується з наведеним в позові розрахунком суми невиплаченої допомоги при виході на пенсію у розмірі 2130,00 грн., яку позивач вирахував, виходячи із середньомісячного заробітку - 710,00 грн. (710,00 Х 3 = 2130,00 грн.), оскільки, як вбачається з довідки, наданої відповідачем, середньомісячний заробіток за січень-лютий 2003 року становить 415,80 грн. і саме цей показник слід враховувати при обчисленні одноразової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні (415,80 грн. Х 3 = 1247,40 грн.).
Суд згоден з відповідачем, що виплата одноразової матеріальної допомоги, яка передбачена Колективним договором, укладеним між Правлінням ВАТ «ПівдГЗК» та Профспілковим комітетом, на 2003 рік за своїм змістом, підставами, правовою природою є тією ж виплатою, що передбачена й Галузевою угодою на 2001-2002 роки стосовно виплат одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію, і беручі до уваги той факт, що відповідачем підтверджена виплата такої допомоги у розмірі 1214,30 грн., що відповідає розміру тримісячної середньої заробітної плати, приходить до висновку, що підстави для стягнення позивачу одноразової допомоги при виході на пенсію відсутні.
Отже, оцінивши надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позовних вимог позивача, який звільнений від сплати судового збору, відмовляється, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 19, 23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої заробітної плати у виді одноразової допомоги при звільненні відмовити.
Витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача: адвокат Яводчак Олександр Васильович, свідоцтво ДП № 5349, 50076, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ярослава Мудрого, 74А.
Відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, 50026.
Повне судове рішення складено 29 серпня 2023 року.
Головуючий суддя В.В. Попов