28 серпня 2023 рокум. Ужгород№ 260/4262/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, НОМЕР_1 прикордонний загін), яким просить:
1) Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (31.03.2023 року) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
2) Стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону управління Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.03.2023 року по 19.05.2023 року.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в органах Державної прикордонної служби України на умовах і в порядку, встановлених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби та Контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, по березень 2023 року. Останнє місце військової служби - НОМЕР_1 прикордонний загін. Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.03.2023 року № 187-ОС його було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків прикордонного загону з 31.03.2023 року
Перед звільненням ОСОБА_1 звернувся із рапортом стосовно нарахування та виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Станом на 31.03.2023 року 1 прикордонний загін не виплатив ОСОБА_1 компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Отже, НОМЕР_1 прикордонний загін на момент видання наказу начальника прикордонного загону про виключення позивача зі списків прикордонного загону зобов'язаний був провести із ним всі розрахунки до виключення зі списків частини та усіх видів забезпечення.
Вважає, що НОМЕР_1 прикордонним загоном не проведено своєчасно розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 , з військової служби, зокрема не виплачено у день виключення із списків частини компенсацію за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби.
Ухвалою судді від 31.05.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.06.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач позовні вимоги не визнає і вважає, що вони не ґрунтуються на Законі, є безпідставними і тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Зазначає, що Державна прикордонна служба України є військовим формуванням, на яке, відповідно до п. 4 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», покладаються участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави, а також участь у виконанні заходів територіальної оборони та заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.
З початку введення на території України воєнного стану, персонал НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залучений до виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу на територію України збройних сил російської федерації, а також виконання заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного стану.
Відповідно, Військова частина НОМЕР_2 забезпечується в першу чергу для виконання вищевказаних завдань.
Після отримання бюджетних коштів на виплату компенсації за неотримане речове забезпечення на рахунки Військової частини НОМЕР_2 , вони перераховуються на особисті банківські рахунки колишніх військовослужбовців.
Таким чином, затримка остаточного розрахунку пов'язана з обставинами які не залежать від дій Військової частини НОМЕР_2 .
Так, оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації 19.05.2023 року, то можливе середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні повинно розраховуватись за період із 01.04.2023 року (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 18.05.2023 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), тобто терміном 48 календарних днів.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення за два календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 від 15.06.2023 року № 425, середньоденний заробіток позивача становить 799,87 грн.
Середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади стосується періоду з 01.04.2023 року (наступний день після звільнення), а не з 31.03.2023 року, як помилково вважає позивач, оскільки 31.03.2023 року вважається останнім робочим днем на службі по 18.05.2023 року включно (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) та складається з 48 календарних днів, у зв'язку з чим можливий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 38 393,76 грн. (48 день х 799,87 грн).
При цьому, враховуючи механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, наведений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, загальна сума виплат при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 склала - 273 649,65 грн.
Сума коштів грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні складає - 72885,71 грн, що в відсотковому відношенні від загальної суми всіх виплат при звільненні складає - 26,63%.
Таким чином, при застосуванні вищевказаного механізму, частка від середнього заробітку за 48 календарних днів складає - 10224,26 грн. (38 393,76 (48 днів х 799,87 грн.) / 100 х 26,63).
Разом з тим, просить врахувати обставини, які не залежали від дій відповідача, і які вплинули на затримку остаточного розрахунку Військовою частиною НОМЕР_2 при звільненні і виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу.
23.06.2023 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив, згідно якого повідомляє про свої заперечення на відзив відповідача.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 31.03.2023 року № 187-ОС, позивача, звільненого з військової служби у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
В той же час, як встановлено судом та не заперечується сторонами, при звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Так, 19.05.2023 року відповідачем проведено виплату позивачу належної при звільненні грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 72885,71 грн., що підтверджено випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 24.05.2023 року про зарахування коштів.
Вважаючи протиправним не проведення повного розрахунку із позивачем в день його звільнення, останній звернувся до суду із даним позовом про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.
Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд погоджується із висновками позивача про наявність у нього права на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18.
Так, остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації 19.05.2023 року.
З урахуванням викладеного, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 01.04.2023 року по 18.05.2023 року.
Згідно довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , середня заробітна плата позивача за один робочий день становить 799,87 грн.
Таким чином середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 38393,76 грн. (799,87 грн. х 48 календарних днів).
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд застосовує принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16, від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі N 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Сума коштів грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні складає - 72885,71 грн, що в відсотковому відношенні від загальної суми всіх виплат при звільненні складає - 26,63%.
Таким чином, при застосуванні вищевказаного механізму, частка від середнього заробітку за 48 календарних днів складає - 10224,26 грн. (38393,76 (48 днів х 799,87 грн.) / 100 х 26,63).
Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь з урахуванням істотної частки 26,63 % суми 10224,26 грн. ((72885,71 грн. х 26,63 %), отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10224,26 грн.
При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08.11.2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.04.2023 року по 18.05.2023 року у розмірі 10224,26 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2023 року по 18.05.2023 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.04.2023 року по 18.05.2023 року у розмірі 10224,26 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2023 року по 18.05.2023 року.
3. Стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.04.2023 року по 18.05.2023 року у розмірі 10224,26 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті