28 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 343/472/20
провадження № 51-2838 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши спільну касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 ,
встановив:
Вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2022 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Княжолука, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, згідно ст. 89 КК України несудимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 286 КК до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Згідно з ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому визначено остаточно позбавлення волі на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.
Зараховано йому в строк покарання перебування під вартою з 11 січня 2020 року по 14 січня 2020 року.
Обраний йому запобіжний захід у виді застави залишено без змін до вступу вироку в законну силу.
Стягнено з засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди по 400 000 гривень кожному.
Провадження в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди закрито згідно п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в зв'язку зі смертю позивачки.
Відповідно до вироку суду, 10 січня 2020 року близько 21:00 год. ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався ділянкою автодороги між м. Долина та смт. Вигода Калуського району. В цей час по правому узбіччі вздовж правого її краю та в попутньому напрямку рухався пішохід ОСОБА_8 . При наближенні до пішохода водій ОСОБА_6 виїхав на праве узбіччя, де вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_8 . При цьому ОСОБА_6 порушив вимоги пунктів 1.5., 1.10., 2.3 (п.п. б, д), 10.1., 12.1 Правил дорожнього руху України. Після наїзду на пішохода водій ОСОБА_6 в порушення вимог п. 2.10 (п.п. а, г) Правил дорожнього руху, достовірно знаючи, що своїми діями він поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не вжив можливих завходів для надання йому домедичної допомоги, не викликав швидку допомогу та не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм автомобілем, а умисно залишив його в небезпечному для життя стані та з місця події втік. В результаті чого, від отриманих тілесних ушкоджень пішохід ОСОБА_8 помер
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2022 року залишений без змін, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - без задоволення.
У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вказуючи на несправедливість призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання через м'якість, оскільки останній не сприяв розкриттю злочину, створював перешкоди в розслідуванні, вишукував процесуальні приводи для уникнення від кримінальної відповідальності, просять скасувати вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі виду та розміру покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_6 покарання ґрунтується на наведених вимогах.
Як убачається зі змісту доданої до касаційної скарги копії судового рішення, обираючи ОСОБА_6 вид та розмір покарання, суд, на думку колегії Верховного Суду, належним чином врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, який не працевлаштований, має середню освіту, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, обставину, що пом'якшує покарання - часткове добровільне відшкодування шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік, яке вважав необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів та співмірним до тяжкості вчиненого.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційної скарги потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , апеляційний суд, врахувавши обставини вчиненого злочину та дані про особу винного, а також те, що вчинений ОСОБА_6 злочин належить до необережних правопорушень, відповідно до приписів ст. 419 КПК обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для посилення суворості покарання засудженому, а тому апеляційну скаргу потерпілих залишив без задоволення.
Щодо доводів потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що засуджений ОСОБА_6 не сприяв розкриттю злочину, то дійсно, судами попередніх інстанцій не встановлено активне сприяння розкриттю злочину ОСОБА_6 , а тому вказана обставина не була врахована як така, що пом'якшує покарання за вчинений злочин. Інші доводи касаційної скарги потерпілих не є такими, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону можуть слугувати підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.
На думку колегії суддів Верховного Суду, у даному конкретному випадку призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим, колегія суддів не вбачає. У своїй касаційній скарзі потерпілі не наводять достатнього обґрунтування доводам щодо явної несправедливості призначеного ОСОБА_6 покарання.
Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги потерпілих та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, то згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Враховуючи викладене і керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за спільною касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 грудня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3