Рішення від 25.08.2023 по справі 916/697/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/697/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. за участю секретаря судового засідання Ващенко О. В., розглянувши матеріали справи № 916/697/21

за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, 3,Одеса,Одеська область, 65026), в інтересах держави

в особі: Міністерства охорони здоров'я України (вул. М.Грушевського, 7, Київ 21,Київська область,01601)

в особі: Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. І. Франка, 19, Київ, 01601)

та в особі: Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (вул. Канатна, 83, Одеса, 65107)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Державного закладу “Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова” Міністерства охорони здоров'я України (65058, м. Одеса, вул. Французький бульвар, 85)

до відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (вул. Велика Арнаутська, буд. 15,Одеса, 65048)

та відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” (пров. Маланова, 1, офіс 4, Одеса, 65023)

про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення безпідставно набутого майна

Представники:

від прокуратури: Стоянов О.Г.;

від позивача: (Міністерства охорони здоров'я України) : Дяк Ю.М.;

від позивача: (Міністерства культури та інформаційної політики України) : Олексієнко В.М.;

від позивача: (Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації) :не з'явився;

від відповідача 1. Стапінський В.О.;

від відповідача 2. Сизоненко В.С.

від третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: В березні 2021 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з позовом до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України і Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, в якому просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м. за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, а також зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України зазначене нерухоме майно вартістю 8 799 000 грн.

За вказаною позовною заявою Господарським судом Одеської області 22.03.2021 року відкрито провадження у справі № 916/697/21 - суддя Літвінов С. В.

08.04.2021 року суд отримав пояснення Позивача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, в яких останній просив залучити їх до матеріалів справи та здійснювати розгляд справи без участі представника Департаменту (Т.1 а.с. 205-208).

12.04.2021 року відзив надав суду Відповідач 1 - вказує, що позовні вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на що просить суд у задоволені позовної заяви відмовити (Т.1 а.с. 219-224).

16.04.2021 року суд отримав відзив на позовну заяву Відповідача 2, який позов не визнає і вважає, що вимоги прокурора ґрунтуються на неповно вивчених документах та не відповідають вимогам закону. Крім того, у вказаному відзиві Відповідач 2 зазначає, що встановлений законом строк позовної давності для оспорювання договору купівлі-продажу від 26.12.2018 р. сплинув 27.03.2019 року, а відтак прокурором пропущено встановлений законом строк позовної давності (Т.2 а.с. 1-9).

19.04.2021 року від Позивача - Міністерства охорони здоров'я України надійшли до суду пояснення - просить суд позов задовольнити (Т.2 а.с. 125-131).

26.04.2021 року суд отримав від Відповідача 1 клопотання про застосування строків позовної давності та залишення позову без розгляду, в якому заявник вказує, що спеціальна позовна давність встановлена ч. 2 ст. 30 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”, відповідно до якої строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту малої приватизації становить три місяці, а в даній справі однією із позовних вимог є визнання недійсним договору купівлі-продажу саме об'єкта малої приватизації.

При цьому Відповідач 1 зауважує, що строк позовної давності необхідно рахувати з моменту, коли саме позивачі (а не прокурор) довідалися або могли довідатися про порушення їх прав, а в даному випадку це дата укладання спірного договору купівлі-продажу - 26.12.2018 р.

Разом з тим, як зазначає заявник, позов подано прокурором у 2021 році, з огляду на що РВ ФДМУ просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності до позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та позовну заяву залишити без розгляду (вх. №11476/21) (Т.2 а.с. 166-172).

28.04.2021 року від Державного закладу “Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова” Міністерства охорони здоров'я України надійшли до суду пояснення - позовні вимоги прокурора вважає обґрунтованими та просить суд позов задовольнити в повному обсязі (Т.2 а.с. 182-186).

05.05.2021 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури надав суду відповідь на відзив (Відповідача 2) - вважає доводи відповідача необґрунтованими (Т.2 а.с. 193-199).

24.05.2021 року Відповідач 2 надав суду заперечення в порядку ч. 1 ст. 167 ГПК України - вказує, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на необґрунтованість та протиправність позовних вимог заступника керівника Одеської обласної прокуратури (Т.3 а.с. 7-20). Також 24.05.2021 року ТОВ “ДРАЙВ-ІН” звернулося до суду із клопотанням про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (вх. № 13950/21). У задоволенні вказаного клопотання Відповідача 2 судом відмовлено, оскільки відповідно до положень ст. 20 ГПК України спір по даній справі відноситься до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою суду від 24.05.2021 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Державний заклад “Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова” Міністерства охорони здоров'я України.

14.06.2021 року від Позивача - Міністерства культури та інформаційної політики України надійшов до суду відзив на позовну заяву - погоджується та підтримує позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та просить суд його задовольнити (Т.3 а.с. 104-108).

14.06.2021 року суддя Літвінов С. В. заявив самовідвід від розгляду справи №916/697/21. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021р. визначено склад суду для розгляду справи - суддю Демешин О.А.

17.06.2021 року Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. прийняв до свого провадження справу № 916/697/21, ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначив дату та час підготовче засідання.

13.07.2021 року до суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову та залучення співвідповідача, в якій останній просив прийняти дану заяву та розглядати позовні вимоги з урахуванням змін, а саме:

- визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області № 1040 від 30.08.2018 року "Про включення до переліку об'єктів малої приватизації об'єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса", що орендується Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”;

- визнати незаконним та скасувати підпункт 6 пункту 2 наказу Фонду державного майна України № 1196 від 18.09.2018 року "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27 березня 2018 року № 447 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році", яким розділ "Регіональне відділення по Одеській області" додатка 3 "Перелік окремого майна", затвердженого наказом Фонду державного майна України № 447 від 27.03.2018 року, доповнено позицією: 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2 за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області № 1157 від 28.09.2018 року "Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2", що розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, який знаходиться на балансі орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”;

- залучити Фонд державного майна України в якості співвідповідача у справі;

- передати справу № 916/697/21 на розгляд Господарського суду міста Києва;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року, укладений між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”, щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, а саме: 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 року вказану заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишено без розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи за первісними позовними вимогами.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 року повернуто апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 року у справі № 916/697/21.

Постановою Верховного Суду від 26.11.2021 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено, ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 року у справі № 916/697/21 скасовано, справу передано до Південно-західного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 року ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 року скасовано, а справу № 916/697/21 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2022 року поновлено провадження у справі, заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури про зміну предмету позову та залучення співвідповідача прийнято до розгляду, ухвалено розглядати позов з урахуванням зміненого предмету спору, залучено до участі у справі в якості співвідповідача: Фонд державного майна України та справу передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Постановою Верховного Суду від 27.06.2022 року постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 року скасовано, ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 року про залишення без розгляду заяви прокурора про зміну предмету позову та залучення співвідповідача залишено в силі.

19.07.2022 року справа надійшла до Господарського суду міста Києва.

26.10.2022 року Господарський суд міста Києва ухвалив залишити без розгляду позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації в частині вимог про:

- визнання незаконним та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області № 1040 від 30.08.2018 року "Про включення до переліку об'єктів малої приватизації об'єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса", що орендується Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”;

- визнання незаконним та скасування підпункту 6 пункту 2 наказу Фонду державного майна України № 1196 від 18.09.2018 року "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27 березня 2018 року № 447 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році", яким розділ "Регіональне відділення по Одеській області" додатка 3 "Перелік окремого майна", затвердженого наказом Фонду державного майна України № 447 від 27.03.2018 року, доповнено позицією: 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2 за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- визнання незаконним та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області № 1157 від 28.09.2018 року "Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2", що розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, який знаходиться на балансі орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”.

Справу передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області.

12.01.2023 року справа надійшла до Господарського суду Одеської області.

В порядку авторозподілу справа призначена до розгляду судді Демешину О. А.

13.01.2023 року Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. прийняв до свого провадження справу № 916/697/21, ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначив дату та час підготовчого засідання. При цьому, суд зазначає, що із врахуванням Ухвали Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 року по цій справі про залишення без розгляду позову в частині вимог, суд розглядає позовні вимоги до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року, укладений між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”, щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, а саме: 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000 грн.

06.02.2023 року (вх. № 3699/23) від Одеської обласної прокуратури надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 916/697/21 до набрання законної сили судовим рішенням по суті справи № 910/152/23 з підстав наявності об'єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/152/23 (Т.9 а.с. 25-27).

27.02.2023 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надало суду заперечення на клопотання Одеської обласної прокуратури про зупинення провадження у справі - вважає, що таке клопотання не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як щодо об'єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням у справі № 910/152/23, так і стосовно того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (Т.9 а.с. 51-52).

28.02.2023 року від ТОВ “ДРАЙВ-ІН” надійшли до суду заперечення на заяву прокуратури про зупинення провадження у справі - вважає доводи прокурора необґрунтованими, вказуючи, що предмет і підстави позову, а також сторони у справі № 910/152/23 ідентичні тим, які наявні у даній справі № 916/697/21; невідомо, у якому обсязі Господарський суд міста Києва буде розглядати справу № 910/152/23 та чи буде розглядати взагалі; прокуратурою порушено принцип заборони суперечливої поведінки venire contra factum proprium та зловживає процесуальними правами. З огляду на вказане Відповідач 2 просить суд залишити без задоволення вказану заяву прокурора та застосувати до Одеської обласної прокуратури, як представника, а також до Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, як позивачів, штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (Т.9 а.с. 53-57).

Судом відмовлено у задоволенні клопотання Одеської обласної прокуратури про зупинення провадження у справі № 916/697/21 (вх. №3699/23 від 06.02.2023 р.), оскільки підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні з огляду на те, що спір може бути вирішено за наявними матеріалами. Також судом відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача 2 стосовно застосування до Одеської обласної прокуратури та позивачів штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з огляду на те, що звернення з таким клопотанням є правом учасника справи і, в даному випадку, не свідчить про зловживання процесуальними правами з боку прокурора та позивачів.

Про вказані відмови зазначено у протоколі судового засідання від 28.02.2023 року.

16.03.2023 року Відповідач 1 надав суду заперечення проти позову та позиції прокуратури, викладеної у відповіді на відзив - зазначив, що у вказаних правовідносинах діяв правомірно та реалізував свою виключну компетенцію як орган державної влади (Т.9 а.с. 71-80).

16.03.2023 року суд продовжив строк підготовчого провадження.

05.04.2023 року суд отримав від Відповідача 2 письмові пояснення, в яких просить суд визначити межі судового розгляду та склад учасників, а у випадку неможливості виконання вказаної вимоги - залишити позов без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України (Т.9 а.с. 95-99). Також, 13.04.2023 року ТОВ “ДРАЙВ-ІН” подані до суду додаткові письмові пояснення (вх. № 12021/23) (Т.9 а.с. 119-122).

12.04.2023 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури надав суду пояснення (на пояснення Відповідача 2) - вважає позицію відповідача щодо зловживання процесуальними правами з боку прокуратури хибною та необґрунтованою, оскільки усі дії прокурора в межах справи № 916/697/21 узгоджуються з вимогами процесуального закону. Також прокурор вказує, що позовна заява у даній справі не підлягає залишенню без розгляду, зокрема на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України (Т.9 а.с. 114-117).

У задоволенні клопотання Відповідача 2 про залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України (вх. № 10987/23) судом відмовлено, оскільки позовна заява, що розглядається в межах даної справи, подана Одеською обласною прокуратурою з додержанням вимог, передбачених ГПК України.

13.04.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду у судовому засіданні.

13.04.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” звернулося до суду із заявою в порядку ч. 14 ст. 32 ГПК України про розгляд справи спочатку (вх. №12125/23) - вказує, що у даній справі відбулася зміна складу суду після самовідводу судді Літвінова С.В., а 17.06.2021 р. суддя Демешин О.А. прийняв справу до свого провадження, однак про розгляд справи спочатку рішення судом не приймалося і за фактом цього не відбулося (Т.9 а.с. 147-148) та 13.04.2023 р. до суду надійшло додатково до заяви про розгляд справи спочатку (Відповідача 2) (вх. №12135/23) - зазначено, що у даній справі відбулася заміна складу суду також після повернення справи з Господарського суду міста Києва, ухвалою від 13.01.2023 р. суддя Демешин О.А. прийняв справу до свого провадження, однак знову не прийняв рішення про розгляд справи спочатку (Т.9 а.с. 152-153). Разом з тим, 17.04.2023р. Відповідачем 2 подано до суду ще додатково до заяви про розгляд справи спочатку (вх. №12277/23) (Т.9 а.с. 161-163).

Вказані заяви - є безпідставними, оскільки після зміни складу суду (самовідводу судді Літвінова С.В.) суддею Демешиним О.А. було прийнято справу до свого провадження, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання, про що зазначено в ухвалі суду від 17.06.2021 р. При цьому після повернення справи з Господарського суду міста Києва 13.01.2023 р. було проведено новий авторозподіл справи між суддями та постановлена ухвала про прийняття справи № 916/697/21 до провадження судді Демешина О.А., визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. З огляду на викладене, розгляд справи суддею Демешиним О.А., після прийняття справи до свого провадження ухвалою від 13.01.2023р.,- власне і здійснювався спочатку.

Ухвалою суду від 14.04.2023 року суд визнав дії представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” Сизоненко В.С., а саме: заявлення усного відводу судді Демешину О.А. одночасно з оголошенням вступної та резолютивної частині ухвали суду у судовому засіданні 13.04.2023 року - зловживанням процесуальними правами та залишив усну заяву про відвід судді Демешина О.А. по справі № 916/697/21 без розгляду, та ухвалив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” в дохід Державного бюджету штраф за зловживання процесуальними правами у розмірі 20000 /двадцять тисяч/ гривень.

В подальшому, Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 року вищевказану Ухвалу суду залишено без змін.

Суд не вбачає підстав для скасування цієї ухвали про що заявлялось представником ТОВ „ДРАЙВ-ІН”, відповідно до положень ч.6 ст.135 ГПК України, оскільки порушення, які мали місце під час судового засідання 13.04.2023р., є такими, що не можуть бути виправлені в подальшому, а доказів поважності причин невиконання процесуальних обов'язків ТОВ „ДРАЙВ-ІН” відповідачем-2 не надано.

17.04.2023 року суд отримав зауваження Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” щодо протоколу судового засідання в порядку ст. 224 ГПК України по справі № 916/697/21. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 року зауваження ТОВ “ДРАЙВ-ІН” до протоколу судового засідання, яке відбулось 13.04.2023 року по справі № 916/697/21, щодо п. 37 враховано, а саме: після слова "заперечень" доповнено словами: "шляхом надання сторонам вступного слова", а після слова "дослідження" доповнено словом "письмових"; решту зауважень відхилено.

21.04.2023 року за вх.№ 13206/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” надійшла заява щодо процесуальних питань (в порядку ст. 169 ГПК України) - просить суд виконати вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та постановити ухвалу, якою вирішити питання щодо підстав для представництва .

Суд зазначає про відповідність звернення прокурора з позовом в даній справі вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Заявляючи позов в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, прокурор обґрунтував це тим, що останні виступають в якості суб'єктів владних повноважень, які зобов'язані забезпечити дотримання вимог чинного законодавства щодо забезпечення охорони культурної спадщини.

Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7. 23). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі вищевказаних позивачів по справі.

24.04.2023 року (вх. №13384/23) Відповідачем 2 подано до суду заяву щодо процесуальних питань (щодо порушення порядку визначення судді для розгляду справи) (в порядку ст. 169 ГПК України) - зазначає про завідомо неправдиві відомості у протоколі авторозподілу; участь в авторозподілі судді, який заявив самовідвід у цій справі (Літвінова С.В.); невірне визначення спеціалізації та коефіцієнту складності та просить суд вжити передбачених процесуальним законодавством заходів, які мають бути наслідком порушення порядку визначення судді для розгляду справи (Т.9 а.с. 188-191).

Так, 11.05.2023 року в.о. керівника апарату ГСОО на виконання службової записки судді Демешина О.А. від 27.04.2023 р. про здійснення перевірки обставин, викладених у заяві представника ТОВ “ДРАЙВ-ІН” (вх. №13384/23) щодо порушення порядку визначення судді для розгляду справи № 916/697/21, повідомлено, що 11.05.2023 р. до суду надійшов лист-відповідь ДП “Інформаційні судові системи” (вх.ГСОО №212/23 від 11.05.2023 р.) стосовно здійснено підприємством аналізу автоматизованого розподілу даної справи, копію якого надано до матеріалів справи для врахування під час вирішення спору. Згідно вказаної відповіді ДП “Інформаційні судові системи” повідомило, що відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду в новій редакції, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 р. № 25 та погодженого наказом Державної судової адміністрації України від 02.04.2015 р. № 45, Підприємство не має повноважень надавати правову оцінку чи будь-яким іншим чином тлумачити (трактувати) дії користувачів системи, стверджувати або спростовувати факти можливого втручання в роботу системи, внесення неправдивих чи несвоєчасних даних в систему. Поряд з цим, Підприємством проведено аналіз автоматизованого розподілу даної справи № 916/697/21 згідно даних, що містяться в базі даних ГСОО, яка надана судом 05.05.2023 року.

25.04.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” надійшла до суду заява про зупинення провадження у справі (вх. №13504/23) - з посиланням на п.п. 17.10, 17.12 Розділу ХІ ГПК України та із зазначенням про подання 24.04.2023 р. двох апеляційних скарг на ухвалу суду від 14.04.2023р., яка містить елементи двох процесуальних рішень (Т.9 а.с. 199-201). В подальшому, 08.05.2023 року Відповідачем 2 подано до суду заяву щодо процесуальних питань (в порядку ст. 169 ГПК України) - просить суд розглядати питання про зупинення провадження у справі без участі представника товариства, раніше подану заяву підтримує, а також відреагувати на неявку позивачів в межах ГПК України.

У задоволенні клопотання ТОВ “ДРАЙВ-ІН” про зупинення провадження у справі (від 25.04.2023 р. вх. №13504/23) відмовлено з огляду на те, що ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023р. Господарському суду Одеської області було доручено невідкладно надіслати матеріали оскарження ухвали від 14.04.2023 по справі № 916/697/21 на адресу апеляційного суду. Приймаючи до уваги надіслання на адресу апеляційної інстанції саме матеріалів оскарження ухвали, а не всіх матеріалів справи №916/697/21, - підстави для зупинення провадження у справі були відсутні.

08.05.2023 року (вх. № 15086/23) від Одеської обласної прокуратури надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 916/697/21 до набрання законної сили судовим рішенням по суті справи №910/152/23 з підстав наявності об'єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/152/23.

У задоволенні вказаного клопотання прокуратури судом відмовлено, оскільки за прямими приписами ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 31 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу, а тому зупинення провадження у даній справі з підстав, зазначених прокурором, на стадії розгляду справи по суті згідно наведених положень ГПК України - є неможливим.

Під час розгляду справи представник прокуратури, представники Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Державного закладу “Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова” Міністерства охорони здоров'я України позовні вимоги підтримали.

Представники Відповідача 1 та Відповідача 2 проти позову заперечили.

Представник третьої особи вважає, що позов слід задовольнити.

ВСТАНОВИВ:

26.12.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (Продавець, Відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” (Покупець, Відповідач 2) було укладено Договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації шляхом викупу (далі - Спірний договір).

Відповідно до п. 1.1. договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю об'єкт малої приватизації державної власності - 49/100 (сорок дев'ять сотих) частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 кв.м., яка розташована за адресою: місто Одеса, Французький бульвар, будинок 85/5 (вісімдесят п'ять дріб п'ять), що орендується ТОВ “ДРАЙВ-ІН”, та складається з приміщення І поверху: 1 - підсобне 42,2 кв.м.; 2 - підсобне 29,1 кв.м.; 3 - основне 41,7 кв.м.; 4 - основне 45,9 кв.м.; 5 - основне 45,6 кв.м.; 6 - основне 16,1 кв.м.; 7- основне 40,0 кв.м.; 8 - основне 1,6 кв.м.; 9 - основне 14,2 кв.м.; 10 - основне 10,8 кв.м.; 11 - основне 9,3 кв.м.; 12- підсобне 11,4 кв.м.; 12а- підсобне 2,2 кв.м.; 126 - підсобне 2,1 кв.м.; 13 - підсобне 13,0 кв.м.; 14 - підсобне 4,5 кв.м.; 15 - підсобне 4,8 кв.м.;15а - підсобне 1,9 кв.м.; 156- підсобне 4,0 кв.м.; 16 - підсобне 9,6 кв.м. (далі - “Об'єкт приватизації”), а Покупець зобов'язався прийняти Об'єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати умови, що визначені у цьому Договорі.

Об'єкт приватизації належить Державі Україна в особі Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 26012925) на підставі Свідоцтва про право власності (САС №916953), виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 25 березня 2010 року, згідно розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради 30.12.2004 р. №4865, рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2005 р., справа № 9/245-05-6044, зареєстрованого Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” 24.10.2005р., номер запису: 2410 в кн.: 46неж-137. Право власності на Об'єкт приватизації зареєстровано Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” 23.04.2010 року в книзі 95неж-40, номер запису: 3908, реєстраційний номер: 12521145.

Характеристика об'єкта приватизації наводиться в технічному паспорті, виданому 26.04.2010 р. Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”.

Продаж об'єкта приватизації здійснюється без земельної ділянки.

Згідно з п. 1.2. договору ціна об'єкта приватизації встановлена на підставі висновку про незалежну оцінку ринкової вартості, затвердженої наказом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 22.12.2018 р. № 1575, без врахування ПДВ становить 5 044 773 гривень 00 копійок, сума ПДВ об'єкта приватизації становить 1 008 954 гривень 60 копійок, ціна об'єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 6 053 727 гривень 60 копійок, у тому числі ПДВ 1 008 954 гривень 60 копійок.

Відповідно до п. 1.3. договору вказаний в цьому договорі об'єкт приватизації продано за 6 053 727 (шість мільйонів п'ятдесят три тисячі сімсот двадцять сім) гривень 60 копійок, у тому числі ПДВ 1 008 954 (один мільйон вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 60 копійок.

Згідно п. 2.1. договору, покупець зобов'язаний сплатити 6 053 727 (шість мільйонів п'ятдесят три тисячі сімсот двадцять сім) гривень 60 копійок, у тому числі ПДВ 1 008 954 (один мільйон вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) гривень 60 копійок, у повному обсязі за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 (тридцять) календарних днів після підписання цього договору та його нотаріального посвідчення.

Відповідно до п. 3.1. договору право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до закону. Державна реєстрація здійснюється після сплати коштів, передбачених розділом 2 “Порядок розрахунків за придбаний Об'єкт приватизації” цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за цим договором, підписання сторонами договору про повний розрахунок за придбаний об'єкт приватизації.

Згідно п. 3.2. договору приватизація об'єкта приватизації вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації.

Покупець зобов'язується, зокрема: у встановлений договором строк сплатити ціну продажу об'єкта приватизації (п. 5.1. договору); протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів після переходу до покупця права власності на об'єкт приватизації укласти з відповідним органом культурної спадщини охоронний договір на пам'ятку архітектури та містобудування місцевого значення, взятої на державний облік Рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради № 580 від 27.12.1991 р. (п. 5.3. договору).

Відповідно до п.п. 14.1., 14.2., 14.3. договору останній підлягає нотаріальному посвідченню. Договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Вказаний договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 3412.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані протиправністю вибуття з державної власності 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 85/5, зумовленою наявністю законодавчо встановленої заборони на відчуження та приватизацію об'єктів культурної спадщини, які є пам'ятками та включені до переліку пам'яток, що не можуть бути приватизовані.

Так прокурор зазначає, що Одеською обласною прокуратурою встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2005 р. у справі № 9/245-05-6044 визнано право власності за державою в особі Міністерства охорони здоров'я України на будівлі клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова - корпус № 5(15), 1880 року забудови, загальною площею 350 кв.м, розташованого за адресою: Одеса, Французький бульвар, 85. Крім того прокурор зауважує, що судом було встановлено, що першочергово Міністерство охорони здоров'я України передало вказане майно, що є державною власністю (відповідно до Закону України “Про власність”, який був чинний на момент розгляду справи судом), санаторію ім. В.П.Чкалова, що підтверджується листом від 23.03.2005 № 9-03-12/122.

Крім того прокурор вказує, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.1991 р. № 580 затверджено Перелік об'єктів, що підлягають взяттю під охорону як пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з пунктом 630 якого під охорону держави як пам'ятку архітектури місцевого значення включено комплекс дач у складі: Дача Маразлі, корпуси №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7 та оранжереї, розташовані на Французькому бульварі, 85. Так, за ствердженнями прокурора, будівля корпусу № 5(15) входить до складу вказаного комплексу дач на Французькому бульварі, 85, та інакше іменована як Дача Мерінга, перебувала на балансі санаторію ім. В.П.Чкалова та рішенням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 721 корпусу № 5 присвоєна адреса Французький бульвар, 85/5. При цьому, як зазначає прокурор, ТОВ “ДРАЙВ-ІН” користувалось корпусом № 5 (15) комплексу дач з 2004 року відповідно до договору оренди від 28.05.2004 р., укладеного з Регіональним відділення фонду державного майна України по Одеській області, з дозволу органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України, та на час укладення договору площа корпусу становила 227,3 кв.м.

В подальшому ж, за твердженням прокурора, ТОВ “ДРАЙВ-ІН” з дозволу МОЗ України та орендодавця - РВ ФДМУ, здійснило капітальний ремонт та реконструкцію об'єкта оренди на суму 1,3 млн. грн., що перевищує вартість орендованого майна (768 тис. грн.) більше, ніж на 25%, при цьому за результатами проведеного капітального ремонту площа корпусу збільшилась до 712 кв.м.

Також, прокурор в позові зазначає, що згідно свідоцтва про право власності САС 840206 від 25.03.2010 р., 51/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, - площею 362 кв.м, з 23.04.2010 р. зареєстровані на праві приватної спільної часткової власності за ТОВ “ДРАЙВ-ІН”, а згідно свідоцтва про право власності САС 916953 від 25.03.2010 р., 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, - площею 350 кв.м, з 23.04.2010 р. належали на праві державної спільної часткової власності державі в особі Міністерства охорони здоров'я України.

Прокурор вказує, що із урахуванням проведеної реєстрації прав власності на частки об'єкта нерухомості 08.06.2010 р. між РВ ФДМУ по Одеській області, ТОВ “ДРАЙВ-ІН” та ДЗ “Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова” Міністерства охорони здоров'я України” укладено договір про внесення змін до договору оренди від 28.05.2004 р. нерухомого майна, що належить до державної власності, яким змінено редакцію п. 1.1. договору від 28.05.2004 р. та визначено, що в оренду передаються нежитлові приміщення, що складають 49/100 частин нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, загальною площею 350 кв.м.

Як вважає прокурор, на підставі спірного договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу, 26.12.2018 Регіональне відділення фонду державного майна України по Одеській області передало у власність ТОВ “ДРАЙВ-ІН” 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 кв.м, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса. Також прокурор додає, що між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації та ТОВ “ДРАЙВ-ІН” 31.01.2019 укладено охоронний договір № 01-12/287 на вказаний об'єкт як пам'ятку культурної спадщини, іменовану в договорі - Дача Мерінга.

В позовній заяві прокурор стверджує, що відчуження вказаної пам'ятки архітектури місцевого значення 26.12.2018 р. відбулось протиправно, у спосіб, що не відповідає чинному законодавству, оскільки Законом України від 23.09.2008 р. № 574-VI було затверджено Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. При цьому Комплекс дачного містечка на Французькому бульварі, 85, м. Одеса, було включено до вказаного переліку, присвоєно охоронний № 934/0-Од. Однак, як зауважує прокурор, наказом Фонду державного майна України від 27.03.2018 р. № 447 “Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2018 році” зі змінами, внесеними наказом ФДМУ від 18.09.2018 р. № 1196, об'єкт державної власності - 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, - площею 350 кв.м. було включено до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2018 році. Також прокурор вказує, що РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях в листі від 08.10.2020 р. № 10-06-04527 повідомило, що рішення від 28.09.2018 р. № 1157 про приватизацію вказаного об'єкта прийнято з урахуванням зазначених вище наказів ФДМУ та відповідно до ст. 18 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”.

Водночас, на переконання прокурора, з огляду на заборону відчуження та приватизації об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, та включені до переліку пам'яток, що не можуть бути приватизовані, що передбачено як Законом України “Про приватизацію державного і комунального майна”, так і Законом України “Про охорону культурної спадщини”, вибуття із державної власності 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, - площею 350 кв.м, відбулось всупереч вказаним нормам.

Таким чином, у позовній заяві Прокурор стверджує, що договір купівлі-продажу майна від 26.12.2018 між РВ ФДМУ по Одеській області та ТОВ “ДРАЙВ-ІН” було укладено всупереч вказаних вище законодавчих вимог, з огляду на що він має бути визнаний недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України, а об'єкт приватизації - поверненню до державної власності власнику - Міністерству охорони здоров'я України.

Позивачі - Міністерство охорони здоров'я України та Міністерство культури та інформаційної політики України та третя особа - Державний заклад “Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова” Міністерства охорони здоров'я України підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач - Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації в судові засідання не з'явився, 08.04.2021 р. та 12.08.2021 р. подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, а також пояснення, в яких зазначив передбачені Положенням про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням виконуючого обов'язки голови обласної державної адміністрації від 27.05.2019 р. № 647/А-2019, основні завдання Департаменту, а також повідомив, що на виконання ч. 1 ст. 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини” між останнім та ТОВ “ДРАЙВ-ІН”, як власником спірної будівлі-пам'ятки, 31.01.2019 р. був оформлений охоронний договір № 01-12/287.

Правова позиція Відповідача 1, який не погодився з позовом, базується на тому, що наказом ФДМУ від 18.09.2018 р. № 1196 “Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 р. № 447 “Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2018 році” (зі змінами) до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, було внесено об'єкт за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м, органом управління якого було Міністерство охорони здоров'я України. При цьому Відповідач 1 зазначає, що 07.09.2016 р. МОЗ України листом за №10.4-12/1209/55/230-16/23381 повідомило РВ ФДМУ про відсутність заперечень щодо включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, спірного об'єкту. Також Відповідач 1 додає, що в подальшому, 01.08.2018 р. листом № 07-08-03641 він звернувся до МОЗ України для підтвердження згоди щодо приватизації спірного об'єкту, однак останній не надав відповіді на вказаний лист у строк 15 днів з моменту надходження звернення (вх. МОЗ від 14.08.2018 р. №55/409-18). Разом з тим РВ ФДМУ вказує, що ним не порушувалася визначена законом процедура приватизації та договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 р. був укладений його сторонами у відповідності до вимог Закону.

В свою чергу, Відповідач 2, який також не погодився з позовними вимогами прокурора, стверджує, що правових підстав вважати, що до складу “комплексу дачного містечка на Французькому бульварі”, який внесено до Переліку, затвердженого Законом України “Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації” №574-VI від 23.09.2008 p., відносяться будь-які будівлі або споруди, які не відображені (перелічені) у Паспорті пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення “Комплекс дачного містечка на Французькому бульварі м. Одеса, вул. Французький бульвар, 85”, не існує. Доказів зворотного, як вказує Відповідач 2, прокурор не наводить. Разом з тим Відповідач 2 зауважує, що з наявних в матеріалах справи копій свідоцтв про право власності вбачається, що ніяких позначок про те, що об'єкт, який розташований за адресою м. Одеса, Французький бульвар 85/5, є пам'яткою в розумінні Закону України “Про охорону культурної спадщини” у цих свідоцтвах про право власності немає. Таким чином, Відповідач 2 наполягає на тому, що ніяких підстав для застосування будь-яких обмежень, встановлених діючим законодавством при відчуженні даного об'єкту не існувало. Крім того Відповідач 2 із посиланнями на ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна” зазначає, що об'єкт, 49/100 якого було придбано ТОВ “ДРАЙВ-ІН” 26.12.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу, належить до об'єктів малої приватизації. А тому, посилаючись на ч. 1 ст. 258 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону України № 2269-VІІІ від 18.01.2018 р., Відповідач 2 стверджує, що встановлений законом строк позовної давності для оспорювання договору купівлі-продажу від 26.12.2018 р. сплинув 27.03.2019 року.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши додані до справи докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, предметом спору по цій справі - є майновий спір між державою в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної і відповідачами - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” про визнання недійним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернення до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України будівлі клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова - корпусу №5(15), 1880 року забудови, загальною площею 350 кв.м, розташованої по Французькому бульвару, 85/5 в м.Одесі, яка входить до складу комплексу дач, що є об'єктом культурної спадщини, зокрема, пам'яткою архітектури.

Позов ґрунтується на тому, що приватизацію спірного об'єкта культурної спадщини, вилученого з цивільного обороту шляхом включення до Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, було проведено всупереч законодавчої заборони, в результаті чого порушено, в тому числі, права Міністерства охорони здоров'я України як титульного власника.

Так, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.1991року № 580, затверджено Перелік об'єктів, що підлягають взяттю під охорону як пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення. Згідно з пунктом 630 цього Переліку, під охорону держави як пам'ятку архітектури місцевого значення включено комплекс дач у складі: Дача Маразлі, корпуси №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7 та оранжереї, розташовані на Французькому бульварі, 85.

Будівля корпусу № 5(15) входить до складу вказаного комплексу дач або комплексу дачного містечка (сучасна назва пам'ятки, як це зазначено у листі Міністерства культури та інформаційної політики України № 907/6.11.2 від 29.01.2021, що міститься в матеріалах справи), на Французькому бульварі, 85, та інакше іменована як Дача Мерінга перебувала на балансі санаторію ім. В. П. Чкалова та рішенням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №721 корпусу №5 присвоєно адресу: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2005 у справі №9/245-05-6044 визнано право власності за державою в особі Міністерства охорони здоров'я України на будівлі клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова - корпус № 5(15), 1880 року забудови, загальною площею 350 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85.

Крім того, судом було встановлено, що першочергово Міністерство охорони здоров'я України передало вказане майно, що є державною власністю (відповідно до Закону України «Про власність», який був чинний на момент розгляду справи судом), санаторію ім. В.П. Чкалова, що підтверджується листом від 23.03.2005 № 9-03-12/122.

Наведене не підлягає доказуванню в силу ч. 4 cт. 75 ГПК України.

ТОВ «ДРАЙВ-ІН» користувалось корпусом № 5 (15) комплексу дач з 2004 року відповідно до договору оренди від 28.05.2004 року, укладеного з регіональним відділення Фонду державного майна України по Одеській області, з дозволу органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України. На час укладення договору площа корпусу становила 227,3 кв.м.

Відповідно до п. 5.9. вказаного Договору, ТОВ «ДРАЙВ-ІН» зобов'язалось укласти з управлінням охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації охоронний договір нежитлових приміщень спального корпусу № 15, загальною площею 227,3 кв.м, що є пам'ятником архітектури місцевого значення та охороняється законом.

Орендар - ТОВ «ДРАЙВ-ІН» з дозволу Міністерства охорони здоров'я України (лист МОЗ України від 14.06.2004 № 9-03-10/358) та орендодавця - Регіонального відділення ФДМУ (лист від 19.08.2004 № 1/3790) - здійснив капітальний ремонт та реконструкцію об'єкта оренди на суму 1,3 млн грн, що перевищує вартість орендованого майна (768 тис. грн) більше, ніж на 25 %. За результатами проведеного капітального ремонту площа корпусу збільшилась до 712 кв.м.

Згідно Свідоцтва про право власності САС 340206 від 25.03.2010 року, 51/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 362 кв.м, з 23.04.2010 зареєстровані на праві приватної спільної часткової власності за ТОВ «ДРАЙВ-ІН».

Згідно Свідоцтва про право власності САС 916953 від 25.03.2010, 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 кв.м, з 23.04.2010 належали на праві державної спільної часткової власності державі в особі Міністерства охорони здоров'я України.

З урахуванням проведеної реєстрації прав власності на частки об'єкта нерухомості 08.06.2010 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, ТОВ «ДРАЙВ-ІН» та Державним закладом «Спеціалізований (Спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України» укладено Договір про внесення змін до Договору оренди від 28.05.2004 року нерухомого майна, що належить до державної власності, яким змінено редакцію п. 1.1. Договору від 28.05.2004 та визначено, що в оренду передаються нежитлові приміщення, що складають 49/100 частин нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, загальною площею 350 кв.м.

У подальшому, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 30.08.2018 року № 1040 включено до переліку об'єктів малої приватизації об'єкт державної власності - 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 кв.м, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса, та перебуває в оренді ТОВ «ДРАЙВ-ІН».

Наказом Фонду державного майна України від 18.09.2018 № 1196 внесено зміни до наказу Фонду державного майна України від 27 березня 2018 року № 447 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» - Перелік доповнено позицією: 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 кв.м, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 28.09.2018 № 1157 прийнято рішення про приватизацію об'єкта державної власності « 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м», що розташований за адресою: м. Одеса Французький бульвар, 85/5.

На підставі договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу, 26.12.2018 Регіональне відділення фонду державного майна України по Одеській області передало у власність ТОВ «ДРАЙВ-ІН» 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 кв.м, яка розташована за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса.

Між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації та ТОВ «ДРАЙВ-ІН» 31.01.2019 укладено охоронний договір № 01-12/287 на вказаний об'єкт як пам'ятку культурної спадщини, іменовану в договорі - Дача Мерінга.

Суд звертає увагу, що у період з 23.02.2005 по 16.10.2008 діяв Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», яким було заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Законом України від 23.09.2008 № 574-VI затверджено Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Зокрема, комплекс дачного містечка на Французькому бульварі, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, включено до вказаного Переліку, присвоєно охоронний № 934/О-Од.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», приватизації не підлягають казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, пам'ятки, включені до переліку пам'яток, що не підлягають приватизації.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон).

Об'єктом культурної спадщини, відповідно до ст.1 Закону, є визначене місце, споруда, (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ним рухомі предмети а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини) інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з архітектурного, естетичного, етнологічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автотентичність.

Частиною 1 ст. 18 Закону передбачено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Таким чином, з огляду на заборону відчуження та приватизації об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками та включені до переліку пам'яток, які не можуть бути приватизовані, що передбачено як Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», так і Законом України «Про охорону культурної спадщини», вибуття без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини (Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації), з державної власності 49/100 частин об'єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, площею 350 кв.м, відбулось всупереч нормам чинного законодавства.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення слід розуміти як такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, якими, серед інших, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 592/10359/15-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №916/286/20.

У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/2411/18 наведено правову позицію, згідно з якою завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 921/816/16-г/11, позовні вимоги про визнання недійсним договору на підставі ст. 215 ЦК України, у зв'язку з порушенням ч. ч. 1,2 ст. 203 цього Кодексу, мають містити обґрунтування наявності підстав для визнання договору недійсним і порушення прав позивача, яким, у свою чергу, має обиратися ефективний спосіб захисту свого порушеного права чи законного інтересу.

З огляду на те, що договір купівлі-продажу майна від 26.12.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ТОВ «ДРАЙВ-ІН» було укладено всупереч законодавчих вимог щодо заборони приватизації об'єктів, які включені до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, і без надання дозволу органами охорони культурної спадщини - такий договір підлягає визнанню недійсним з підстав його невідповідності положенням законодавства згідно зі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Між тим, суд звертає увагу та те, що відповідачами по справі, серед іншого, заявлено про застосування спливу строків позовної давності, наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог.

Надаючи оцінку вказаним заявам, суд спирається на сталу судового практику з питань застосування строків позовної давності.

Так, Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначила наступне:

"134. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову."

Крім того, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 зі справи № 914/1201/19.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 61, 62), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (пункти 5.43, 5.44), від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 (пункти 6.43, 6.44), від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 (пункт 118).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Відповідно до ч. 1, ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

В даному випадку, спеціальним Законом, який регулює спірні відносини - є Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна", який, згідно преамбули, регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим (далі - Закон).

Відповідно ст. 2 Закону основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Так, ч. 1, 2 ст. 30 Закону встановлено, що спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13, постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 923/197/18, від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18, від 20.04.2021 у справі № 914/240/18, від 22.06.2021 у справі № 910/9672/20, від 20.10.2021 у справі № 369/4959/20-ц Верховним Судом, зокрема, було розкрито зміст норм чинного законодавства щодо позовної давності та їх правозастосування.

У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що:

- за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу);

- при цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади;

- це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини;

- закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів позивача у справі;

- якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів;

- однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

У відповіді на відзив ТОВ „ДРАЙВ-ІН” (т.2 а.с.193-199) прокурор, заперечуючи проти застосування строків позовної давності при вирішенні спору, посилається на те, що позивачі по справі довідались про порушення інтересів держави при приватизації спірного нерухомого майна з листів Одеської обласної прокуратури, які датовані 18.01.2021р. Тому, прокурор вважає, що строк позовної давності не було пропущено.

Суд не погоджується з такою правовою позицією прокуратури, приймаючи до уваги, що позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 5 статті 21 Закону України „Про приватизацію державного і комунального майна” встановлено, що інформація про результати продажу об'єкта (дані про покупця: для фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові; для юридичної особи - назва, ціна, за якою придбано об'єкт приватизації) підлягає опублікуванню на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, в електронній торговій системі протягом 10 робочих днів після затвердження державним органом приватизації результатів продажу.

В матеріалах справи (т.1 а.с.238) міститься копія Офіційного видання Фонду державного майна України „Відомості приватизації” за №8 (1236) від 20.02.2019 року в якому розміщено Інформацію про результати продажу об'єкта малої приватизації - 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350кв.м., що розташована за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, буд.85/5 та орендується ТОВ „Драйв-Ін”, приватизовано шляхом викупу юридичною особою - ТОВ „Драйв-Ін” за ціною 5 044 733грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 1 008 954грн.

Таким чином, як прокуратурі Одеської області, так і позивачам по справі (Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству культури та інформаційної політики України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації) з 20.02.2019 року могло бути відомо про порушення інтересів держави при приватизації вищевказаного об'єкту нерухомого майна і що за наслідками цієї приватизації між відповідачами по справі було укладено спірний договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018р., з огляду на те, що цей договір був укладений ще до розміщення вищевказаної інформації у „Відомостях приватизації” за №8 (1236) від 20.02.2019 року.

Відповідно, датою спливу строку позовної давності слід вважати не 27.03.2019 року, як помилково вважають відповідачі, відраховуючи її від дати укладення між ними договору купівлі-продажу від 26.12.2018р.

Суд вважає, що строк позовної давності сплинув саме 20.05.2019р., тобто, через три місяці від дати вищевказаної публікації у „Відомостях приватизації” за №8 (1236) від 20.02.2019 року де було розміщено Інформацію про результати продажу спірного об'єкта малої приватизації і коли прокурор та позивачі могли довідатись про порушене право.

Між тим, прокурор звернувся до суду з позовом по цій справі 16.03.2021 року (вх.№729/21), тобто - з пропуском, встановленого законом строку позовної давності майже на 2 роки.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження прокурора про те, що строк позовної давності не є пропущеним, оскільки позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м. за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000 грн. - слід розглядати як негаторний позов, направлений на усунення перешкод в реалізації власником повноважень щодо розпорядження та (або) користування належним йому майном, і такий позов міг бути заявленим впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця, власника спірного майна, яким є держава в особі Міністерства охорони здоров'я України.

При цьому, суд звертає увагу, що власником і володільцем вищевказаного нерухомого майна на момент вирішення спору - є Товариство з обмеженою відповідальністю „ДРАЙВ-ІН”, яке набуло це право саме на підставі спірного договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018р.

Позовна вимога про зобов'язання Відповідача 2 повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України зазначене нерухоме майно - є похідною від

позовної вимоги про визнання недійсним вищевказаного договору.

Однак, як зазначалось вище, підстав для задоволення цієї вимоги судом не вбачається саме через пропуск, встановленого ч. 1 ст. 258 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", тримісячного строку позовної давності для такого виду позовних вимог.

Таким чином, як зазначалось вище, за наявності чинного та невизнаного недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу

від 26.12.2018р. - належним власником та користувачем 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м. за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5 - є Товариство з обмеженою відповідальністю „ДРАЙВ-ІН”.

Частинами 1,2 статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, крім випадків, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що чинне законодавство не містить прямих положень про недійсність договорів купівлі-продажу нерухомого майна, включеного до об'єктів, які не підлягають приватизації, а суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання такого договору недійсним - ТОВ „ДРАЙВ-ІН” є законним власником майна і це майно не може бути витребувано у нього за наявності чинного договору і зареєстрованого за вказаним товариством 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 кв.м. за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Як було вказано вище, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Приймаючи до уваги, що прокурором та позивачами по справі взагалі не заявлялось про поважність причини пропуску строку позовної давності і не надавались відповідних доказів з цього питання - у суду відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску такого строку і захисту порушеного права у відповідності до положень ч.5 ст.267 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

В силу дії ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Наведене є безумовною підставою для відмови у задоволені позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року, укладеного між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН”, щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5.

Позовна вимога про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРАЙВ-ІН” повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, а саме: 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000 грн. - є похідною від вимоги про визнання недійсним спірного договору і підлягала б задоволенню тільки в разі задоволення вищевказаної первісної позовної вимоги.

Приймаючи до уваги, що суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018 року - у задоволені позовної вимоги про зобов'язання ТОВ „ДРАЙВ-ІН” повернути державі, передбачене цим договором нерухоме майно, також, слід відмовити за приписами ст. 266 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГПК України.

Крім того, незалежно від того, що у задоволенні позову відмовляється з підстав спливу строків позовної давності, суд вважає за доцільне звернути увагу, що Європейський Суд з прав людини систематично наполягає на застосуванні принципу "належного урядування". Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Отже, на думку суду, з огляду на вищенаведений принцип належного урядування, ТОВ „ДРАЙВ-ІН” не має нести тягар відповідальності (припинення права власності, втрата нерухомого майна) за помилки, які були вчиненні з боку, як позивача по справі - Міністерства охорони здоров'я України, яке погодило проведення приватизації, так і Відповідача-1 (Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях) - при проведенні приватизації та укладенні з ТОВ „ДРАЙВ-ІН” договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації шляхом викупу, а навпаки, вказане товариство повинно було виходити з того, що з боку зазначених державних органів не було жодних порушень чинного законодавства України під час приватизації об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу.

З огляду на викладене, в задоволені позову слід відмовити з покладенням на прокуратури судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

та може бути оскаржено в порядку ст.ст.253-259 ГПК України

Повний текст рішення складено 28.08.2023 р.

Суддя О.А. Демешин

28 серпня 2023 р.