"25" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2462/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А. за участю секретаря судового засідання Ващенко О. В., розглянувши матеріали справи № 916/2462/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Сафарова Владислава Андрійовича (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )
до відповідача російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, м. Москва, вул. Житна, буд. 14, будівля 1)
про стягнення 2 803 500,00 грн.
з підстав стягнення збитків, заподіяних внаслідок збройної агресії проти України
за участю представників:
від позивача: Блохін М.Ю.;
від відповідача: не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: 29.05.2023 року фізична особа-підприємець Сафаров Владислав Андрійович (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (далі - Відповідач) про стягнення збитків, заподіяних внаслідок збройної агресії проти України, у розмірі 2 803 500,00 грн.
13.06.2023 року суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив дату та час підготовчого засідання та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Підготовче засідання відкладалося згідно ухвали суду від 04.07.2023 року.
25.07.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
15.08.2023 року у судовому засіданні було оголошено про відкладення судового засідання на 25.08.2023 року.
Вказані ухвали суду надіслані на електронні адреси учасників справи, в тому числі відповідача. Додатково розміщено відповідне оголошення на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу "Судова влада України" в порядку, передбаченому частинами 4, 5 статті 122 Господарського процесуального кодексу України.
Також, всі процесуальні документи суду по справі № 916/2462/23 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
За приписами статті 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.
Разом з тим у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів дипломатичними каналами, судом здійснювалося повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Крім того, у зв'язку з повномасштабною військового агресією російської федерації проти України припинилось будь-яке, в тому числі поштове, сполучення між Україною та російською федерацією.
В свою чергу, у мережі Інтернет судом було виявлено електронну пошту міністерства юстиції російської федерації - pr@minjust.gov.ru, інформація про яку розміщена на сайті міністерства юстиції російської федерації https://minjust.gov.ru.
Зважаючи на те, що .gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду росії, то суд приходить до висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу російської федерації, а відтак електронна пошта міністерства юстиції російської федерації - pr@minjust.gov.ru була повідомлена російською федерацією в особі відповідного органу, а відтак є офіційною електронною поштою (адресою) міністерства юстиції російської федерації.
З огляду на наведене та з метою дотримання конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, судом вживалися всі можливі заходи для забезпечення можливості відповідача взяти участь у розгляді справи № 916/2462/23, в тому числі здійснювалося направлення ухвал суду на вказану адресу електронної пошти відповідача.
Таким чином, сторони даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.
На підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України у зв'язку із ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи представник позивача позов підтримав.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 331757179 від 10.05.2023 (а.с. 12) ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежила будівля ковальсько-заготівельного цеху з побутовими приміщеннями, загальною площею 5255,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 9345767); підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, р№8987, 01.08.2003, Криворотенко Л.І. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу; рішення суду, справа №2-0-249/2009, 13.10.2009, Київський районний суд м. Одеси.
28.04.2022 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Сафаровим Владиславом Андрійовичем (Орендар, Відповідач) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 4 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого цим договором регулюються правовідносини, пов'язані із переданням Орендодавцем в оренду Орендарю за плату у строкове користування нежитлового приміщення загальною площею 201,3 ( двісті один та три десятих ) квадратних метрів, розташованого на четвертому поверсі п'ятиповерхового приміщення згідно до Техпаспорту за адресою: вулиця Бугаївська, 39, місто Одеса, 65005, Україна ( надалі - Об'єкт).
Об'єкт належить Орендодавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 8987 від 01.08.2003 р., зареєстрованому в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 07.05.2010 р. за № 9345767.
Об'єкт оренди використовується Орендарем для здійснення своєї господарчої діяльності відповідно до відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі.
Згідно п. 2.1 договору Орендодавець протягом 3 (Трьох) календарних днів з дня підписання цього Договору передає, а Орендар приймає у користування Об'єкт, що оформлюється відповідним Актом приймання-передачі (Додаток № 1), який підписується Сторонами, та з цього моменту починається обчислення строку оренди за цим Договором.
Положеннями п.п. 5.1, 5.2 договору сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1. цього Договору, та діє до 31.12.2022 р.
Так, на виконання п. 2.1 договору оренди нежитлового приміщення № 4 від 28.04.2022 р. ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Сафаровим Владиславом Андрійовичем (Орендар) 02 травня 2022 року було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення, за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення площею 201,3 (Двісті один та три десятих) квадратних метрів, яке знаходиться на четвертому поверсі п'ятиповерхового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (надалі- Об'єкт).
Таким чином, з поданих позивачем документів встановлено, що ФОП Сафаров В.А. з 28.04.2022 орендував у ОСОБА_1 нежитлове приміщення № 4, загальною площею 201,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Актом про пожежу, складеного 16.07.2022 комісією у складі: провідного інспектора відділу запобігання НС по Малиновському району ОМТГ ОРУ ДСНС України в Одеській області майором служби цивільного захисту Щеренко Ольгою Юріївною, директором ПП "Фаворит-2000" Агафоновим Олександром Євгеновичем, директором ТОВ "АЛ-Пластик" ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_1 , зафіксовано факт пожежі, що виникла 16.07.2022 о 04 год. 52 хв. на об'єкті ТОВ "АЛ-Пластик" - виробничо-складські приміщення в м. Одеса, по вул. Бугаївській, 37/6, а також факт знищення ТОВ "АЛ-Пластик" (виробничого обладнання, матеріалів, меблів, комп'ютерного обладнання, побутового обладнання, освітлення, конструктивних елементів будівлі, стін, автомобільного транспорту); ПП "Фаворит-2000" - вул. Бугаївська, 37/7 (вікон з полікарбонату, електрообладнання, виробничих матеріалів, відеоспостереження, системи водовідведення (вул. Бугаївська, 37/3), стін кам'яно-блочних ( АДРЕСА_4 ); майно громадянки ОСОБА_1 (даху бетонного, руберойду, вікон, системи електроживлення, кам'яних стін, дверей, інструментів, документації ( АДРЕСА_2 ); ФОП Сафарова В.А. ( АДРЕСА_2 ; виробничого обладнання (швейного), виробничих матеріалів (….., фурнітури, ниток), меблів (стільців, столів, стендів), побутового обладнання (телевізору, кондиціонеру, ліхтарів, інструментів), елетрообладнання, лінолеуму). Також у вказаному акті встановлено факт пошкодження, в т.ч. ФОП Сафарова В.А. ( АДРЕСА_2 ; виробничого обладнання (швейного), меблів (стільців, столів, тумбів, дивану), сантехніки (унітазу, умивальника), побутового обладнання (холодильника, мікрохвильової печі, чайника, принтера, ……), …..продукції. Причиною пожежі зазначено влучання крилатої ракети.
З відкритих джерел, на які, серед іншого посилався позивач у позові, зафіксовано влучання 16.07.2022 російської ракети у склади та цеха в м. Одеса, а також факт горіння, вірогідно, будівлі належної ОСОБА_1 .
Згідно листа старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській області від 29.07.2022, адресованого Владиславу Сафарову , заяву останнього від 29.07.2022 розглянуто та долучено до матеріалів кримінального провадження № 22022160000000218 від 16.07.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, а також повідомлено, що Сафарова В. , згідно ст. 55 КПК України, залучено як потерпілого у даному провадженні.
З поданих до матеріалів справи документів вбачається, що для визначення розміру збитків між ТОВ ОФ "ІНЮГ-ЕКСПЕРТИЗА" (Виконавець) та ФОП Сафаровим Владиславом Андрійовичем (Змовник) було укладено Договір на виконання висновку експертного дослідження № 08-12/1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання оцінки реальних збитків ФОП Сафарова Владислава Андрійовича від знищення обладнання та матеріальних запасів в результаті пожежі в будівлі ковальсько-заготівельного цеху з побутовими примі щеннями за адресою АДРЕСА_2 , що виникла внаслідок вибуху ракети у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації. Перелік знищеного майна наведений в Додатку № 1 до договору.
Згідно п. 1.2 Договору оцінка проводиться з метою подання постраждалим ФОП Сафаров В.А. заяв на компенсацію збитків, подання позовів (в тому числі колективних) до міжнародних і національних судових інстанцій.
Вид вартості майна - ринкова вартість (п. 1.3 Договору).
Умовами п.п. 1.4, 1.5, 1.6 Договору визначено, що оцінка проводиться станом на дату обстеження - 12 серпня 2022 р. За результатами оцінки Виконавець надає Замовнику Звіт в паперовій формі. Термін виконання робіт за Договором - один місяць з моменту надання всієї вихідної інформації щодо обладнання та матеріальних запасів, що належать ФОП Сафаров Владислав Андрійович і були знищені в результаті пожежі в будівлі ковальсько-заготівельного цеху з побутовими приміщеннями за адресою АДРЕСА_2 .
Таким чином, на замовлення фізичної особи-підприємця Сафарова Владислава Андрійовича проведено оцінку реальних збитків ФОП Сафарова В.А. (звіт про оцінку реальних збитків ФОП Сафаров Владислав Андрійович від знищення обладнання та матеріальних запасів в результаті пожежі в будівлі ковальсько-заготівельного цеху з побутовими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 , що виникла внаслідок вибуху ракети у зв'язку із збройною агресією російської федерації станом на 12.08.2022 року).
З огляду на те, що завдані збитки позивач пов'язує із вчиненням російською федерацією збройної агресії, обстрілами м. Одеси, цивільним характером, належного йому майна, що в цілому свідчить про протиправність діянь відповідача на території України, позивач звернувся до суду із даним позовом та просить стягнути суму завданої шкоди, розмір якої він обґрунтовує звітом суб'єкта оціночної діяльності, що було розташоване у пошкодженій нежитловій будівлі, з держави агресора російської федерації. При цьому позивач додає, що наслідки пошкодження майна, крім акту про пожежу, зафіксовано фотоматеріалами та роздруківками з веб-сайту "suspilne.media", наданими до матеріалів справи (а.с. 20-24).
Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позивач визначив відповідачем державу російську федерацію в особі Міністерства юстиції.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
За змістом ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Поряд із цим, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час подання цього позову, російська федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІX "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.
Дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Не поважаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України російська федерація не може розраховувати на повагу до її судового імунітету. Інший підхід ставив би жертв війни, осіб, яким завдано шкоду у ще більш вразливе становище, коли позбавляючи особу права на звернення до національного суду, та відсутність гарантій забезпечення права таких осіб на ефективний судовий розгляд їх справ в судах російської федерації, фактично позбавляє їх права на судовий захист, як такого.
Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 в п.п. 32-34, викладено наступні правові висновки:
- російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України;
- країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22);
- таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Підсумовуючи, в частині розповсюдження на розглядувану справу права судового імунітету російської федерації, суд дійшов висновку про незастосування його в цій справі з огляду на обставини, що викладено вище.
Згідно зі ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
Так, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, приймаючи до уваги пояснення представника позивача, надані в судовому засіданні, про неможливість надання доказів належності позивачу знищенного майна та його вартості через те, що бухгалтерська документація та інші документи знаходились у приміщенні, якому було завдано ракетного удару, і, також, були знищені - суд вважає, що більш вірогідним є твердження позивача про те, що знищене майно належало йому на праві власності.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Як вже зазначалося, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача є актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Згідно ст. 53 IV Женевської конвенції 1949 року будь-яке знищення окупуючою Державою рухомого або нерухомого майна, що є приватною або колективною власністю приватних осіб або Держави, громад або громадських або кооперативних організацій, яке не є абсолютно необхідним для воєнних операцій, забороняється.
За змістом ст.ст. 48, 51, 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року:
- для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти … цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів (ст. 48);
- напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об'єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об'єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об'єкти й цивільних осіб або цивільні об'єкти, не розрізняючи їх. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об'єкт розглядається ряд явно пов'язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об'єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об'єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об'єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти (ст. 51);
- цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресалій. Цивільними об'єктами є всі ті об'єкти, які не є воєнними об'єктами, як вони визначені в пункті 2. 2. Напади повинні суворо обмежуватися об'єктами. Що стосується об'єктів, то воєнні об'єкти обмежуються тими об'єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу. 3. У разі сумніву в тому, чи не використовується об'єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об'єкт використовується в цивільних цілях (ст. 52).
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Таким чином, до висновків про протиправність дій відповідача, суд приходить як з огляду на зміст наведених норм як національного законодавства, так і міжнародного, як його складової частини, так і з огляду на наявні у справі докази.
Також доведеним позивачем є факт заподіяння шкоди неправомірними діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між цими діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
Так, з матеріалів справи вбачається, що внаслідок обстрілу м. Одеси 16.07.2022 військовими російської федерації було знищено ТОВ "АЛ-Пластик" (виробниче обладнання, матеріали, меблі, комп'ютерне обладнання, побутове обладнання, освітлення, конструктивні елементи будівлі, стіни, автомобільний транспорт); ПП "Фаворит-2000" - вул. Бугаївська, 37/7 (вікна з полікарбонату, електрообладнання, виробничі матеріали, відеоспостереження, системи водовідведення (вул. Бугаївська, 37/3), стіни кам'яно-блочні (вул. Бугаївська, 37/3); майно громадянки ОСОБА_1 (дах бетонний, руберойд, вікна, систему електроживлення, кам'яні стіни, двері, інструменти, документацію (вул. Бугаївська, 39); ФОП Сафарова В.А. ( АДРЕСА_2 ; виробниче обладнання (швейне), виробничі матеріали (….., фурнітури, нитки), меблі (стільці, столи, стенди), побутове обладнання (телевізор, кондиціонер, ліхтарі, інструменти), елетрообладнання, лінолеум), а також пошкоджено майно, в т.ч. ФОП Сафарова В.А. ( АДРЕСА_2 ; виробничого обладнання (швейного), меблів (стільців, столів, тумбів, дивану), сантехніки (унітазу, умивальника), побутового обладнання (холодильника, мікрохвильової печі, чайника, принтера, ……), …..продукції.
Звітом суб'єкта оціночної діяльності ТОВ ОФ "ІНЮГ-ЕКСПЕРТИЗА", складеного за запитом позивача з метою подання ФОП Сафаровим В.А. заяв на компенсацію збитків, подання позовів (в тому числі колективних) до міжнародних і національних судових інстанцій, підтверджується, що розмір завданої позивачу матеріальної шкоди внаслідок знищення обладнання та матеріальних запасів ФОП Сафарова В.А. в результаті пожежі в будівлі ковальсько-заготівельного цеху з побутовими приміщеннями за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, №39, що виникла внаслідок вибуху ракети у зв'язку із збройною агресією російської федерації, дорівнює ринковій вартості обладнання та матеріальних запасів, які були знищенні в результаті пожежі, та складає 76664 дол.США, що еквівалентно 2 803,5 тис.грн. Розрахунок ринкової вартості знищеного майна виконано із застосуванням порівняльного підходу на підставі прямих зіставлень (ринкові данні категорії "А").
Також у вказаному звіті зазначено, що 16.07.2022 р. відбулося влучання ракети в суміжну будівлю по вул. Бугаївська, 37/6; приміщення будівлі ковальсько-заготівельного цеху з побутовими приміщеннями, що розташовуються поряд з епіцентром вибуху, за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, №39, отримали пошкодження та руйнування під впливом ударної хвилі від вибуху, падіння уламків та пожежі, яка виникла внаслідок вибуху; знищене майно, що належить на праві власності ФОП Сафаров В.А., на момент пожежі знаходилося на четвертому поверсі п'ятиповерхової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, №39; за функціональним призначенням пошкоджене майно належить до таких категорій: професійне швейне обладнання та меблі швейного цеху; виробничі матеріальні запаси (тканини та швейна фурнітура); допоміжні технічні засоби та обладнання.
Звіт суб'єкта оціночної діяльності, розмір завданої шкоди відповідачем під сумнів, у належний спосіб, поставлено не було, заперечень та власних міркувань з цього приводу не висловлено.
Отже, заявлена сума завданої позивачу шкоди, що становить 2 803 500,00 гривень - шкода завдана знищенням обладнання та матеріальних запасів, які позивач використовував для здійснення підприємницької діяльності, що знаходилося у нежилій будівлі ковальсько-заготівельного цеху за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Бугаївська, 39, яка є суміжною із будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 37/6, куди відбулося влучання крилатої ракети 16.07.2022 року, матеріалами справи доведена та відповідачем у встановленому законом порядку не спростована.
Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством, отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2684 гривні.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України судовий збір у сумі 42 052,50 грн., що дорівнює 1,5% від 2 803 500,00 грн. (гривневого еквівалента задоволеної суми).
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житна, буд. 14, будівля 1) на користь Фізичної особи-підприємця Сафарова Владислава Андрійовича (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ): 76 664 доларів США збитків, що еквівалентно 2 803 500 гривень.
3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житна, буд. 14, будівля 1) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 42 052 гривні 50 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України
та може бути оскаржено в порядку ст.ст.253-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 28.08.2023р.
Суддя О.А. Демешин
28 серпня 2023 р.