Справа №293/1704/19
Провадження №1-кп/293/71/2023
28 серпня 2023 рокусмт Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до ЄРДР 19.08.2019 за №12019060310000240 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, військовозобов'язаного, в силу ст.89 КК України раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень.
Згідно рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 22.12.2011 ОСОБА_4 зобов'язаний сплачувати аліменти на користь та утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в твердій грошовій сумі в розмірі по 150 (сто п'ятдесят) грн. 00 коп. на кожну дитину щомісячно на особистий рахунок кожної дитини у відділення Державного ощадного банку України, починаючи з 11 жовтня 2011 року і до повноліття старшої дитини.
Однак, всупереч рішення суду, ОСОБА_4 в період з жовтня 2015 року по серпень 2019 року злісно ухилявся від сплати аліментів на користь та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , матеріальну допомогу дитині не надавав, внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті аліментів на його утримання.
Незважаючи на рішення суду, ОСОБА_4 злісно ухилявся від сплати визначених рішенням суду коштів на утримання дитини, а саме: напротязі вказаного періоду на виклики - попередження державного виконавця від 12.09.2016, 06.10.2016, 17.11.2016, 06.02.2018, 21.08.2017, 19.04.2018, 13.08.2018, 19.04.2019, 07.06.2019, 12.07.2019 щодо необхідності погашення заборгованості по аліментам не реагував, попередження про притягнення його до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів ігнорував. Будучи працездатним та маючи реальну можливість працевлаштування - не працевлаштовувався, підробляючи тимчасовими заробітками та маючи реальну можливість сплачувати аліменти, на утримання дитини аліменти не сплачував, не повідомляв державного виконавця про місце роботи та розмір заробітку. Заборгованість по виплаті аліментів за період часу зі жовтня 2015 року по 01 вересня 2019 року становить 24006,86 грн.
Своїми умисними діями, які виразились у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч.1 cт.164 КК України.
II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся і надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення. Вказав, що дійсно згідно рішення суду від 22.12.2011 він зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 щомісячно на кожну дитину. Підтвердив, що неодноразово був попереджений державним виконавцем, що у разі ухилення від сплати аліментів, він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Однак, маючи тимчасові заробітки, аліменти не сплачував без поважних причин.
Представник потерпілого - Бердичівська спеціальна школа Житомирської обласної ради подала до суду заяви про розгляд справи без участі їх представника. Вимоги прокурора підтримують (а.с.18,24,32).
При визначенні обсягу та порядку дослідження доказів, прокурор висловила думку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, вказала, що слід обмежитися допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, що характеризують його особу.
Обвинувачений погодився з думкою прокурора.
Ураховуючи те, що обвинувачений у судовому засіданні свою вину визнав повністю, фактичні обставини справи ніхто з учасників судового розгляду не оспорював, суд у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів у судовому засіданні щодо до тих обставин, які ніким не оспорюються. Суд також роз'яснив, що у такому випадку сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку судове рішення з підстав заперечення цих обставин. Суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, що характеризують його особу.
Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України доведена повністю.
Своїми діями ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення передбачене за ч.1 ст.164 КК України, тобто злісно ухилився від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).
ІІІ. Мотиви призначення покарання.
Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.
Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілих, так і суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен враховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
Згідно із ст.12 КК України злочин передбачений ч.1 ст.164 КК України, є кримінальним проступком.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ст.66 КК України є щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ст.67 КК України судом не встановленою.
Варто відмітити, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд враховує особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; офіційно не працевлаштований, в силу ст.89 КК України раніше не судимий; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є кримінальним проступком.
ОСОБА_4 , усвідомлюючи свою провину, зробив належні висновки, в судовому засіданні надав змістовні, повні та правдиві показання про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, які повністю викривають його, дав критичну оцінку своїм діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність.
З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, йому слід призначити покарання у виді громадських робіт, в межах санкції ч.1 ст.164 КК України. При цьому суд дійшов переконання, що саме таке покарання є необхідним та буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
Призначене обвинуваченому покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Підстав для призначення покарання в порядку передбаченому ст. 69, 69-1 КК України, судом не встановлено.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 під час досудового розслідування не обирався. Підстав, передбачених ст.177, 178 КПК України для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
Цивільний позов не заявлявся.
Речових доказів та процесуальних витрат немає.
Керуючись ст. 2,7, 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу не обирати.
Згідно ч.15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Головуюча суддя ОСОБА_1