Заводський районний суд м. Запоріжжя
вул. Лізи Чайкіної 65, м. Запоріжжя, 69106
тел.099-55-49-125 , inbox@zv.zp.court.gov.ua
Справа № 332/2642/23
Провадження №: 1-кп/332/263/23
28 серпня 2023 р.м. Запоріжжя
Заводський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя кримінальне провадження № 42023082370000007 від 30.03.2023 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, проходить військову службу за мобілізацією на посаді навідника 1 протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, рнкопп НОМЕР_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, з угодою про визнання винуватості,
встановив:
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 лютого 2022 року за № 17 молодшого сержанта ОСОБА_4 з 26 лютого 2022 року зараховано в списки особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення. Під час проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_4 обіймав посаду навідника 1 протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан продовжено та діє до цього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Проходячи військову службу у зазначеній посаді, молодший сержант ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 2, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до вимог ст.ст.28,30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Відповідно до ст.35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
У відповідності до ст. 37 Статуту військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Разом з цим, молодший сержант ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, порядок віддання та виконання наказів та відповідальність за невиконання наказів начальника, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
15 лютого 2023 року командир роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 лейтенант ОСОБА_6 віддав бойове розпорядження №25 щодо виходу військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 на бойове чергування 16 лютого 2023 року о 05 год. 30 хв., який був доведений особовому складу роти вогневої підтримки ВЧ НОМЕР_1 т.в.о. головного сержанта роти вогневої підтримки, старшим сержантом ОСОБА_7 . Однак, 16.02.2023 молодший сержант ОСОБА_4 проігнорував вищевказане бойове розпорядження та на бойове чергування не вийшов.
В зв'язку з чим, 16 лютого 2023 року, перебуваючи у пункті тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , який розташований у населеному пункті (інформація обмежена для запобігання несанкціонованому поширенню інформації про переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану), (Гуляйпільська територіальна громада) Запорізької області, т.в.о. командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_8 , на виконання бойового розпорядження командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , лейтенанта ОСОБА_6 за №25 від 15 лютого 2023 року, усно, в присутності інших військовослужбовців, особисто довів молодшому сержанту ОСОБА_4 наказ про необхідність виходу на бойове чергування.
Проте, 16 лютого 2023 року отримавши вказаний наказ, молодший сержант ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, в умовах воєнного стану, відкрито, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст.ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.3,4,6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у присутності інших військовослужбовців відмовився виконати усний наказ т.в.о. командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_8 , який відповідно до вимог ст.ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем, щодо виходу на бойове чергування, про що відкрито заявив молодшому сержанту ОСОБА_8 та безпідставно не виконав цей наказ, в той час як молодший сержант ОСОБА_4 об'єктивно міг та зобов'язаний був його виконати.
В подальшому 16 лютого 2023 року, перебуваючи у пункті тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , який розташований у населеному пункті (інформація обмежена для запобігання несанкціонованому поширенню інформації про переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану), (Гуляйпільська територіальна громада) Запорізької області, командир роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , лейтенант ОСОБА_6 , на виконання бойового розпорядження за №25 від 15 лютого 2023 року, усно, в присутності інших військовослужбовців, особисто довів молодшому сержанту ОСОБА_4 наказ про необхідність виходу на бойове чергування.
Проте, 16 лютого 2023 року отримавши вказаний наказ, молодший сержант ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, в умовах воєнного стану, відкрито, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст.ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у присутності інших військовослужбовців відмовився виконати усний наказ командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , лейтенанта ОСОБА_6 , який відповідно до вимог ст. ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем та військовим званням, щодо виходу на бойове чергування, про що відкрито заявив лейтенанту ОСОБА_6 , та безпідставно не виконав цей наказ, в той час як молодший сержант ОСОБА_4 об'єктивно міг та зобов'язаний був його виконати.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
17 травня 2023 року між прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 ,якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні за № 42023082370000007 від 30.03.2023, та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участі захисника ОСОБА_9 , відповідно до вимог ст.ст. 468, 469, 472 КПК України, укладена угода про визнання винуватості.
Відповідно до вказаної угоди, ОСОБА_4 беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Сторонами узгоджено, що з урахуванням ступеню тяжкості вчинено, особи обвинуваченого, його щирого каяття, беззастережного визнання винуватості, активного сприяння розкриттю злочину, а також те, що ОСОБА_4 приймає участь у відсічі збройної агресії російської федерації на території України, сторони вважають за можливе при затвердженні угоди призначити ОСОБА_4 покарання за ч.4 ст.402 КК України, із застосуванням ст.ст.58, 69 КК України, у виді службового обмеження строком на 2 (два) роки із відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення 20 (двадцяти) відсотків.
В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені обвинуваченому.
Прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та просив призначити ОСОБА_4 узгоджену міру покарання.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, розкаявся у вчиненому та пояснив, що під час укладення угоди діяв добровільно, розуміє свої права та наслідки укладення угоди про визнання винуватості, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості судом, дав згоду на застосування узгодженого виду покарання, розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст.389-1 КК України.
Захисник ОСОБА_9 підтримав позицію свого підзахисного, та просив призначити йому узгоджену міру покарання, зазначив що будь-якого тиску на обвинуваченого вчинено не було, всі дії є добровільними, укладення угоди відбувалося в його присутності.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з п.1 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, зокрема, рішення про затвердження угоди.
Відповідно п. 2 ч. 1ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Відповідно ч.2 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Згідно з п.1 ч.4 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Відповідно до абз.5 ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Відповідно до ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Прокурор має право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату у разі відмови суду в затвердженні угоди.
Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст. 402 КК України та яке, згідно зі ст.12 КК України, належать до категорії тяжких злочинів.
Вчиненим злочином завдана шкода лише державним та суспільним інтересам.
Кримінальним правопорушенням шкоду майнового характеру не завдано.
Встановлено, що сторони кримінального провадження уклали угоду про визнання винуватості, зміст якої відповідає вимогам ст. 472 КПК України. При укладенні угоди про визнання винуватості прокурором враховані обставини, визначені ст. 470 КПК України.
Судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам КПК України та КК України.
При цьому, судом з'ясовано, що ОСОБА_4 цілком розуміє роз'яснені йому права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, судом визнаються: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та прийняття участі у відсічі збройної агресії російської федерації на території України та бажання продовжити військову службу для захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, під наглядом лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проходить військову службу за мобілізацією, за місцем проходження військової служби характеризується добре.
Виходячи із положень ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Суд, переконавшись, що укладення угоди є добровільним, умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, не суперечать вимогам закону та інтересам суспільства, правова кваліфікація кримінального правопорушення є вірною, узгоджена міра покарання відповідає характеру і тяжкості обвинувачення, враховуючи співпрацю ОСОБА_4 зі стороною обвинувачення, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, наґвність однієї обтяжуючої обставини, даних про особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, проходить військову службу за призовом під час мобілізації, враховуючи конкретні обставини справи, позитивну характеристику особи обвинуваченого, те, що він раніше не судимий, притягається вперше до кримінальної відповідальності, відсутність тяжких наслідків від вчиненого ним злочину та наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, суд дійшов висновку, що всі ці обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, і у відношенні обвинуваченого можливо застосувати положення статті 69 КК України та призначити йому покарання, нижче від найнижчої межи, встановленої в санкції ч.4 ст.402 КК України, та виходячи з положень ст.58 КК України, вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості, визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді службового обмеження строком на 2 (два) роки із відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення 20 (двадцяти) відсотків.
Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався. Речові докази та витрати, пов'язані з залученням експертів, у кримінальному провадженні відсутні. Цивільний позов не заявлено.
Керуючись п.1 ч.3 ст.314, ч.2 ст.373, ст.ст.374, 474, 475 КПК України, суд, -
ухвалив:
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 17 травня 2023 року в м.Запоріжжя між прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 два роки.
На підставі ст. 58 КК України, замість призначеного ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки призначити покарання у виді службового обмеження для військовослужбовця на строк 2 (два) роки, із відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 в дохід держави.
Під час відбування цього покарання ОСОБА_4 не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не застосовувався.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що умисне невиконання угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.
Вирок суду на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1