Справа № 307/3104/23
Провадження № 2/307/599/23
23 серпня 2023 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі
головуючого судді Гримут В.І.
за участі секретаря судового засідання Ком'яті Н.А.
позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 2011 року. Мають двоє дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 24 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 . Посилається на те, що діти проживають з ним та перебувають на його повному утриманні. Більше року разом не проживають. Відповідачка покинула сім'ю через іншого чоловіка. Вони не спілкуються та не бачаться з того часу. Кожен із нас має зовсім протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Відповідачка нехтує сімейними цінностями. Просить шлюб розірвати та залишити проживати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ним, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачка у судовому засіданні позов визнала.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити виходячи з наступного.
Згідно до вимог статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 та ст. 25 цього ж Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Із статті 56 СК України убачається, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
За правилами ч. 3 статті 105 СК шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
У пункті 10 постанови Пленум Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007 року роз'яснено, що передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.
Статтею 112 сімейного кодексу передбачено, що під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
В судовому засіданні встановлено, що сторони втратили почуття любові та поваги однин до одного. Це підтверджується тим, що відповідачка зрадила позивачу у подружній вірності. Більше року разом не проживають.
Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що сім'я розпалася остаточно, а цей шлюб існує лише формально і подальше його збереження суперечить інтересам сторін.
Підстав для надання сторонам строку для примирення суд не знайшов.
У шлюбі між сторонами народилися донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9-11).
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991 року, визначає, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з вимогами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 157 СК України той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
У пункті 76 рішення у справі «М. С. ПРОТИ УКРАЇНИ», (Заява N 2091/13), від 11/07/2017, визначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним.
Враховуючи вищенаведене дітей слід залишити приживати з позивачем.
За таких обставин, керуючись стст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, стст. 21, 24, 25, 56, 105, 111, 112, 141, 153, 155, 157 СК України суд,
Позов задовольнити повністю. Шлюб зареєстрований 22 січня 2011 року, у с. Данилово Хустського району, за актовим записом № 1, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканцем АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканкою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 - розірвати.
Залишити проживати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне рішення складено 28.08.2023 року.
Головуючий В.І. Гримут