Постанова
Іменем України
25 серпня 2023 року
м. Харків
справа № 642/2886/18
провадження № 22-ц/818/1143/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа: ОСОБА_3
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі його представника ОСОБА_4 , на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2018 року, ухвалене суддею Шрамко Л.Л., -
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів.
В обгрунтування позову зазначає, що з 28 січня 2012 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу є малолітній син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приблизно рік тому відповідач перестав надавати кошти на утримання сина. Зазначає, що з 12 серпня 2015 року вона не працює, не отримує жодного прибутку. Відповідач є військовослужбовцем і відповідно довідки №601 Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 25 квітня 2018 року середній заробіток відповідача складає 12 313,61грн. У відповідача від першого шлюбу також є неповнолітня дитина - ОСОБА_6 , на яку відповідач сплачує аліменти в розмірі частки своїх доходів. Оскільки відповідач має постійний заробіток, його стан здоров'я задовільний, він має можливість надавати матеріальну допомогу у вигляді аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі частки всіх видів його доходів та на її утримання, як на непрацездатну дружину, у розмірі 1/6 частки всіх видів його доходів.
Просить суд:
стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його доходів з моменту звернення до суду з цим позовом до повноліття дитини;
стягнути з відповідача на її користь, як на непрацездатну дружину, аліменти в розмірі 1/6 частки всіх видів його доходів з моменту звернення до суду з цим позовом до моменту працевлаштування.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 14 червня 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.
В інший частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 704,80грн. в дохід держави.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено негайному виконанню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в особі свого представника ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено чи дійсно дитини проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. Вказує, що підстав для задоволення позову не вбачається, оскільки з 2012 року (з моменту укладання шлюбу) до листопада 2021 року він проживав із позивачкою однією родиною, утримував дитину, належним чином виконував свої батьківські обов'язки. У позовній заяві позивачка зазначає однакову адресу їх проживання. Крім того, під час розгляду справи була допитана в якості свідка його колишня дружина третя особа по справі ОСОБА_3 , яка зазначила, що сторони по справі проживають разом, а також те, що ОСОБА_2 повністю підтримує дитину та ОСОБА_1 . Доказом участі у вихованні дитини та її утриманні є відповідь з лікарні в якій перебувала дитина на обліку від 25 квітня 2023 року №202/0/535-23, згідно якої обидва батьки відвідували дитину, а в грудні 2021 року дитина приходила до лікарні тільки з батьком. З грудня 2021 року і навіть після розлучення у лютому 2022 року їх син ОСОБА_5 проживав разом з ним і ніколи не проживав окремо з позивачем та не перебував на її утриманні. Вказує, що оскільки він та позивач є військовослужбовцями, з початку повномаштабного вторгнення Російської Федерації в Україну їх син ОСОБА_5 разом із матір'ю стягувача (бабусею дитини) ОСОБА_8 переїхали проживати до м. Біла Церква Київської області, до проживають до тепер та мають статус внутрішньо-переміщених осіб, що підтверджується відповіддю на запит. За місцем тимчасового перебування дитина відвідує школу. Весь цей час з березня 2022 року по лютий 2023 року ним добровільно перераховуються на рахунок ОСОБА_8 та на рахунок самої дитини ОСОБА_7 грошові кошти на утримання дитини у розмірі 372 612грн. В свою чергу позивач не надала суду жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, щодо не надання коштів на утримання дитини та дружини. Остання не зверталася до органів опіки та піклування щодо нібито невиконання ним своїх батьківських обов'язків.
Оскільки він не був обізнаний про розгляд даної справи, він був позбавлений можливості довести зазначені обставини.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Позивачем рішення суду не оскаржується.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 червня 2023 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині рішення суду не переглядається.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у визначеному позивачем розмірі.
Між тим, колегія суддів погодитися з таки висновком суду не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
В пункті 2 частині сьомої статті 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Відповідно положень до положень ч.3 ст.130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
При цьому, положенням пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Отже, цивільна справа може бути розглянута судом без учасників процесу лише у разі їх попереднього повідомлення про час та місце розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в особі свого представника ОСОБА_4 , посилається на те, що він не був обізнаний про розгляду даної справи, у зв'язку з чим був позбавлений можливості довести обставини викладені в апеляційній скарзі.
Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції направлялася поштова судова кореспонденція, в тому числі судові повістки на ім'я відповідача ОСОБА_2 на адресу, яка зазначена в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , яка була отримана позивачем по справі (а.с.23).
Між тим, як вбачається з відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області від 30 липня 2018 року до 26 травня 2012 року зареєстрованим місце проживання ОСОБА_2 була адреса: АДРЕСА_1 , а з 26 травня 2012 року зареєстрованим місце проживання є адреса: АДРЕСА_2 (а.с.28).
Разом з тим, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі з 2012 року (з моменту укладання шлюбу) до листопада 2021 року він проживав із позивачкою однією родиною за адресою позивача.
Крім того, в матеріалах справи міститься заява відповідача про розгляд справи за його відсутності (а.с.39).
Посилання ОСОБА_2 на те, що вказану заяву він не писав - колегією суддів не приймаються, оскільки доказів на підтвердження цього не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про існування даної справи та був належним чином повідомлений про її розгляд судом першої інстанції, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України відсутні.
Щодо суті спору, то слід зазначити таке.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 28 січня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 (а.с.3).
Від даного шлюбу вони мають малолітнього сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 (а.с.4).
Згідно відомостей з ЄДРСУ рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2022 року у справі 642/455/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 28 січня 2012 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 64 - розірвано
Після розірвання шлюбу відповідачу залишено прізвище - « ОСОБА_9 ».
Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно ст.141, ч.ч.1-4 ст.150, ст.180, ч.ч.1-3 ст.181, ст.182 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до пунктів 15, 17 Постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 84 СК України) і виплачуються щомісячно.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Матеріали справи свідчать, що до 26 травня 2012 року зареєстрованим місце проживання ОСОБА_2 була адреса: АДРЕСА_1 .
З 26 травня 2012 року ОСОБА_2 був знятий з реєстрації за зазначеною адресою та новим зареєстрованим місце проживання є адреса: АДРЕСА_2 .
З 18 липня 2013 року зареєстрованим місце проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .
Зазначені обставини підтверджується відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області від 30 липня 2018 року (а.с.28, 29).
Натомість відомостей про зареєстроване місце проживання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час звернення до суду з цим позовом матеріали справи не містять та позивачем не надано.
Відповідач заперечує факт проживання дитини з позивачем.
Як зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі з 2012 року (з моменту укладання шлюбу) до листопада 2021 року він проживав із позивачкою та дитиною однією сім'єю. Малолітній ОСОБА_5 ніколи не проживав окремо з позивачем та не перебував на її утриманні. З початку повномаштабного вторгнення Російської Федерації в Україну їх син ОСОБА_5 разом із матір'ю стягувача (бабусею дитини) ОСОБА_8 переїхали проживати до м. Біла Церква Київської області, де проживають до тепер та мають статус внутрішньо-переміщених осіб, що підтверджується відповіддю Управління соціального захисту населення від 12 квітня 2023 року №2533, згідно якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та мати позивача (бабуся) ОСОБА_8 , перебувають на обліку в управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради як внутрішньо переміщена особа з 11 липня 2022 року (а.с.93).
Разом з тим, відповідачем на надано доказів на підтвердження факту утримання ним дитини на час звернення позивачки до суду із даним позовом. Сам по собі факт спільного проживання про неведене не свідчить.
Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача, відповідачем не надано.
Що стосується доводів відповідача про те, що з 11 липня 2022 року та по теперішній час дитина перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради як внутрішньо переміщена особа та наразі фактично проживає разом із матір'ю стягувача (бабусею дитини) ОСОБА_8 в м. Біла Церква Київської області, якій він добровільно перераховує грошові кошти на утримання дитини, а також на особистий рахунок дитини, то вони колегією суддів не приймаються.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.ч.1, 6 ст.367 ЦПК України).
Оскільки дані обставини виникли вже після звернення до суду із даним позовом 11 червня 2018 року, розгляду його судом першої інстанції по суті та ухвалення за результатом його розгляду рішення - 11 вересня 2018 року, тому такі обставини не можуть бути підставою для скасування рішення суду від 11 вересня 2018 року.
Зазначені обставини можуть бути підставою для звернення до суду з позовом про припинення стягнення аліментів на утримання дитини.
Враховуючи те, що позивачем не надано та матеріали справи не місять доказів того, що на день звернення до суду з цим позовом дитина перебувала на утриманні відповідача та не перебувала на утриманні матері, в той же час як правом на звернення до суду з даним позовом наділений той з батьків (або ж законний представник) з ким проживає дитина, та той хто бере більш активну участь у її утриманні, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача на утримання дитини.
Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно застосував наведені вище положення СК України, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, з урахуванням майнових можливостей відповідача.
Наведені з цього приводу доводи скарги висновків суду не спростовують.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі його представника ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 серпня 2023 року.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова