Провадження № 22-ц/803/7252/23 Справа № 200/4321/19 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Доповідач - Макаров М. О.
28 серпня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про стягнення середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
У березні 2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про стягнення середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час затримання остаточного розрахунку з працівником у розмірі 57 164, 00 грн., грошову компенсацію по заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 4 156,64 грн., а всього 61 320,64 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року (цивільна справа №200/21244/16), яке набрало законної сили, стягнуто з КП «Муніципальна поліція» ДМР на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 18 911,78 грн., грошову компенсацію з урахуванням індексу інфляції у розмірі 15 450,64 грн., розмір середньої заробітної плати за час затримки у розмірі 88 600,00 грн., а всього 122 962,42 грн.
З огляду на те, що стягнуту суму фактично було виплачено 18 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 , вважав за необхідне звернутись до суду з даним позовом про стягнення середньої заробітної плати за період з 13 лютого 2016 року (12 лютого 2016 року - дата до якої було стягнуто суми за рішенням суду від 18 жовтня 2017 року) по 18 жовтня 2018 року(день фактичного виконання рішення суду від 18 жовтня 2017 року).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2023 року позов задоволено та ухвалено стягнути з КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розмірі 57 164 гривні, 00 коп., грошову компенсацію заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 4 156 гривень, 64 коп., а всього 61 320 гривень, 64 коп.; вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем було проведено розрахунок з позивачем, у повному обсязі, лише у жовтні 2018 року, у відповідача виник обов'язок щодо сплати сум визначених ст.117 КЗпП. Відповідачем допущено порушення строків розрахунку при звільненні з позивачем, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок та зважаючи на відсутність заперечень щодо суми вказаної в ньому, вважає заявлену вимогу про стягнення інфляційних збитків за період з грудня 2016 року по вересень 2018 року у розмірі 4 156,64 грн. обґрунтованою.
В апеляційній скарзі КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем порушено строк позовної давності при зверненні до суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2023 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Так, судом встановлено, що відповідно до копії рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року(цивільна справа №200/21244/16), стягнуто з КП «Муніципальна поліція» ДМР на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 911, 78 грн., грошову компенсацію з урахуванням індексу інфляції у розмірі 15 450,64 грн., розмір середньої заробітної плати за час затримки у розмірі 88 600,00 грн., а всього 122 962,42 грн. У рішенні зазначено, що період стягнення середнього заробітку за час його затримки - з 21 березня 2014 року по 12 грудня 2016 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2018 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року залишено без змін.
Згідно з копією виконавчого листа виданого 01 жовтня 2018 року по справі №200/21244/16, вирішено стягнути з КП «Муніципальна поліція» ДМР на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 911, 78 грн., грошову компенсацію з урахуванням індексу інфляції у розмірі 15 450,64 грн., розмір середньої заробітної плати за час затримки у розмірі 88 600,00 грн., а всього 122 962,42 грн.
Відповідно до копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 жовтня 2018 року винесеної державним виконавцем Шевченківського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Данченком О.М., закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №200/21244/16 зі стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 18 911,78 грн., грошової компенсації з урахуванням індексу інфляції у розмірі 88 600,00 грн., а всього - 122 962,42 грн.
Згідно з копією виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 , 18 жовтня 2018 року було зараховано виплату із заборгованості по заробітній платі у розмірі 98 489,82 грн.
На підтвердження перерахування коштів, відповідачем надано копії платіжних доручень.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що відповідачем було проведено розрахунок з позивачем, у повному обсязі, лише у жовтні 2018 року, у відповідача виник обов'язок щодо сплати сум визначених ст.117 КЗпП. Відповідачем допущено порушення строків розрахунку при звільненні з позивачем, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок та зважаючи на відсутність заперечень щодо суми вказаної в ньому, вважає заявлену вимогу про стягнення інфляційних збитків за період з грудня 2016 року по вересень 2018 року у розмірі 4 156,64 грн. обґрунтованою.
Проте, колегія суддів в повному обсязі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст.117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за ст.117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Умовами застосування ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер, а тому до таких виплат згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні. Припис ч.2 ст.625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується.
Правові висновки, аналогічні наведеним трьома абзацами вище, також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13, від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19, а також у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16.
Застосування позовної давності можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов'язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.
За змістом ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст.9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В свою чергу, рішенням Конструкційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 КЗпП України надано наступне тлумачення: в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19 викладено правовий висновок, згідно якого до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений ч.1 ст.233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Відповідно до ст.267 ч.ч.3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, проте не звернув уваги на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Так, матеріалами справи встановлено, що фактичний розрахунок з позивачем був проведений 18 жовтня 2018 року, в свою чергу позивач звернувся о суду із даним позовом 20 березня 2019 року, тобто з пропуском тримісячного стоку для такого звернення, про що було заявлено відповідачем у суді першої інстанції.
На вказані обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув та ухвалив помилкове рішення, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради - задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2023 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про стягнення середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко