Справа № 182/7618/17
Провадження № 2/0182/842/2023
Іменем України
18.08.2023 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Девезенко С.В., за участю позивачів за первісним позовом (відповідачів за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника позивача за перівсним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - Державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова Віра Миколаївна про визнання заповіту недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова Віра Миколаївна про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності за заповітом,-
Позивачі 27.12.2017 року звернулись до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом про визнання заповіту недійсним, посилаючись на наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_6 . У Другій Нікопольській державній нотаріальній конторі відкрито спадкову справу №44/2017.
27 квітня 2017 року у встановлений законом строк обидва Позивача звернулись до нотаріальної контори із заявами № 604 та № 605 про прийняття спадщини за законом після смерті батька. Однак, Друга Нікопольська державна нотаріальній контора відмовила позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що посвідчено заповіт на усе майно на іншу особу.
11 грудня 1990 року ОСОБА_6 формально розірвав шлюб зі своєю дружиною, але продовжував мешкати разом, виховувати дітей та вести спільне господарство. Приблизно через 5 років потому, ОСОБА_6 встановив позашлюбні відносини з ОСОБА_4 , але дані стосунки мали не постійний характер, періодично виникали сварки на підставі постійного зловживання алкоголем з боку їхнього батька та сторони майже не мешкали разом. Відповідач взагалі не цікавилась станом здоров'я ОСОБА_6 та постійної допомоги йому не надавала.
24 березня 1998 року ОСОБА_6 перебуваючи у важкому психологічному стані склав заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Новіковою Н.В. Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області за реєстровим №249. Згідно тексту даного заповіту ОСОБА_6 зробив розпорядження на випадок своєї смерті на усе своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалося, зокрема на житловий будинок з надвірними будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та заповів майно ОСОБА_4 .
За розпорядженням Нікопольського міського голови №36-р від 17.02.2016 року «Про перейменування вулиць та провулків міста Нікополя» вищевказана назва вулиці замінена на вулицю Затишна. Земельна ділянка на якій розміщений будинок з будівлями - є неприватизована.
Згідно лікарських довідок ОСОБА_6 мав тяжку психічну хворобу та перебував на медичному обліку у лікаря. Згідно лікарського свідоцтва про смерть №666 від 16.12.2016 року смерть настала внаслідок навмисного самоушкодження, шляхом повішання. Вони організували поховання батька, поминальний обід за власний кошт та встановили йому надгробний пам'ятник.
Весь час до та після смерті ОСОБА_6 позивачі утримували та опікувались спадковим майном, сплачували його борги, комунальні платежі.
Позивачі вважають заповіт недійсним з наступних підстав: на час складання заповіту їх батько постійно зловживав алкоголем та пиячив, перебував у важкому психічному стані, у нього був виражений шизофренічний синдром, ймовірно були призначені проти депресанті препарати, під впливом яких він не усвідомлював значення своїх дій не міг керувати ними стосовно складання даного заповіту тощо.
Крім того, спадкодавець не визначив питання позбавлення рідних дітей (позивачів по справі) права на спадкування у самому оскаржуваному заповіт від 24.03.1998 року, всупереч приписам ст. 1235 ЦК України.
Враховуючи викладене позивачі просять суд:
- визнати недійсним та скасувати реєстрацію заповіту від 24 березня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Новіковой Н.В. від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4 у спадковому реєстрі за №249;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на у порядку спадкування за законом на частину житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на у порядку спадкування за законом на частину житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 17.01.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та по справі призначено підготовче судове засідання (том 1, а.с.20-21).
05.03.2018 року ОСОБА_4 звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова Віра Миколаївна про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на житловий будинок (том 1, а.с.88-90).
Ухвалою суду від 18.06.2018 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова Віра Миколаївна про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на житловий будинок до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - Державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова Віра Миколаївна про визнання заповіту недійсним - і об'єднано їх в одне провадження, закрито підготовче засідання по справі, справу призначено до розгляду по суті (том 1, а.с. 116-117).
19.04.2019 року від ОСОБА_4 надійшла уточнена зустрічна позовна заява (том 1, а.с.183-187), яка мотивована наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 з яким вона перебувала у цивільному шлюбі з 1991 року. Вони працювали разом на ТОВ Нікопольська зернова компанія (раніше підприємство мало назву Нікопольський комбінат хлібопродуктів). Спочатку товаришували, а після розірвання шлюбу, ОСОБА_6 запропонував їй переїхати до нього жити разом з її дітьми ( ОСОБА_7 , 1982 року народження, ОСОБА_8 , 1975 року народження та ОСОБА_9 , 1978 року народження) та жити однією сім'єю.
Вона погодилась і з 1991 року вони стали жити однією сім'єю з ОСОБА_6 та її дітьми, без реєстрації шлюбу за адресою АДРЕСА_1 . Вони вели спільне господарство, проживали разом, виховували дітей, святкували разом свята, мали спільний сімейний бюджет, самі сплачували комунальні платежі, купували необхідні для побуту товари та працювали разом на одному підприємстві. Кожен рік вони проходили медичне обстеження, в тому рахунку нарколога та психіатра та надавали за місцем роботи медичну довідку та сертифікати від лікарів. Ніяких скарг на здоров'я та зауважень з боку лікарів до ОСОБА_6 не було. Спиртними напоями ОСОБА_6 не зловживав. На зазначеному підприємстві вони працювали до досягнення пенсійного віку кожним.
За час їх проживання з ОСОБА_6 , його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 життям батька не цікавились, дуже рідко приїжджали, матеріально не допомагали. Конфлікти між ОСОБА_6 та його дітьми, особливо зі старшим сином ОСОБА_10 , стали ще гостріше і були часи коли вони зовсім не спілкувались. Не зважаючи на непорозуміння з дітьми, ОСОБА_6 допоміг своїм дітям придбати житло кожному. Взагалі ОСОБА_6 , незважаючи на свою категоричність, був щирою і доброю людиною і дуже цінив їх відносини, так як вона була єдиною рідною людиною, котра завжди була поряд.
В 1998 році ОСОБА_6 повідомив їй, що проживши з нею вже 7 років, він впевнений в їх стосунках і хоче до кінця свого життя прожити разом і вирішив залишити заповіт на неї.
24 березня 1998 року ОСОБА_6 склав заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належний йому на праві власності жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповідав ОСОБА_4 (посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новіковою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №249).
Своїх дітей ОСОБА_6 одразу сповістив про прийняте рішення, щодо оформленого заповіту і вони жодного разу не заперечували проти прийнятого рішення батька.
В 2004 році вона отримала в спадщину після смерті сестри квартиру в м. Енергодар, продала зазначену спадщину і купила житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 та із зазначеного часу вони з її чоловіком, ОСОБА_6 стали проживати, як кажуть, на два дома, як прийдеться, доглядали разом за нерухомістю, сплачували комунальні платежі, але в основному вони проживали за адресою АДРЕСА_1 . Так вони прожили разом з ОСОБА_6 до кінця його життя.
В день смерті ОСОБА_6 вона залишилась на ніч у своєму житловому будинку по АДРЕСА_2 , так як захворіла і мала високу температуру. Мобільним телефоном ОСОБА_6 не користувався, тому в цей день, за її проханням, до нього бігав її онук ОСОБА_11 , щоб віднести поїсти діду. Коли онук прийшов то сказав, що у діда все добре. На другий день вона пішла до свого чоловіка додому, але не змогла відкрити двері, тому визвала поліцію і вже з поліцією побачили померлого ОСОБА_6 . Після чого їй стало погано і її забрали лікарі швидкої допомоги ( медична довідка №201 знаходиться в матеріалах справи). У зв'язку зі станом здоров'я вона не змогла прийняти участь у похованні свого чоловіка.
Вона прожила зі своїм чоловіком, ОСОБА_6 25 років і вважає що для встановлення справедливості та всебічного розгляду справи за позовом дітей ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, необхідно встановити юридичний факт, а саме факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1991 року по день його смерті.
Вона своєчасно звернулась до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 , але 16.02.2018 року отримала постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , у зв'язку з тим, що його діти, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.
В своїй позовній заяві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що заповіт їх батька ОСОБА_6 є недійсний так як: «24 березня 1998 року ОСОБА_6 перебував у важкому психологічному стані; згідно лікарських довідок батько мав тяжку психічну хворобу та перебував на медичному обліку у лікарів, постійно зловживав алкоголем та пиячив; у нього був виражений шизофренічний синдром, ймовірно були призначені протидепресантні препарати, під впливом яких він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними стосовно складання даного заповіту тощо». Зазначені ствердження позивачів ніяк не підтверджуються і не відповідають дійсності в цілому, так як її чоловік ОСОБА_6 не зловживав алкоголем, все життя пропрацював з нею на підприємстві, де вони до речі кожен рік проходили медичне обстеження, згідно характеристики з місця роботи від 15.04.2019 року: відповідальний, дисциплінований, з повагою відносився як до керівництва підприємства так і до простих робітників, всебічно розвинута людина, звільнився за віком на пенсію.
ОСОБА_6 як на момент складання заповіту так і в подальшому усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, ніколи не страждав на психологічні хвороби, що підтверджується його трудовим стажем більше як 20 років на одному підприємстві, де щорічно в обов'язковому порядку проходилась медична комісія і зауважень з боку лікарів ніколи не було, позитивні характеристики з місця роботи.
Посилання позивачів, що спадкодавець не визначив питання позбавлення рідних дітей права на спадкування у самому оскаржуваному заповіті від 24.03.1998 року, всупереч приписам ст.1235 ЦК України, вважає помилковою, так як згідно ч.2 ст.1235 ЦК України заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У даному випадку норма права говорить про право спадкодавця а не про обов'язок.
Враховуючи викладене просить суд:
- встановити юридичний факт, а саме факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу - її та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1991 року по день його смерті;
- визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який складається з: житловий будинок літ. А (житлова площа - 43,7 кв.м.), сарай літ. Б, літня кухня літ. В, вбиральня літ. Г, погріб літ. Д, сарай літ. Е розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за нею право власності на вклад «Пенсійний накопичувальний» SAMDN18000709667213, дата оформлення 02.03.2010 року, клієнт ОСОБА_6 , ІНН НОМЕР_1 , згідно Договору-Дорученням на проведення ПриватБанком платежів від 02.03.2010 року, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
- витребувати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 оригінали наступних документів: заповіт ОСОБА_6 від 24 березня 1998 року, технічний паспорт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , трудову книжку та медичну картку ОСОБА_6 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їхні позовні вимоги задовольнити. У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.
ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 вимоги зустрічної позовної заяви підтримали та просили задовольнити. У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили відмовити.
Третя особа Державний нотаріус Нікопольської нотаріальної контори Балашова В.М. у судове засідання не з'явилася, у матеріалах справи наявна заява, в якій остання просить суд розглядати цивільну справу без представника державної нотаріальної контори (а.с. том 2, а.с. 188).
Суд вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дійшов до наступного висновку.
Як встановлено судом, власником житлового будинку з надвірними будівлями, який складається з: житловий будинок літ. А (житлова площа - 43,7 кв.м.), сарай літ. Б, літня кухня літ. В, вбиральня літ. Г, погріб літ. Д, сарай літ. Е, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 14.09.1991 року є ОСОБА_6 (том 1, а.с.94).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (том 1, а.с. 13), який з 04.01.1994 року та до 14.12.2016 року проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.42 зі звороту).
За життя ОСОБА_6 зробив розпорядження на випадок своєї смерті про належне йому майно та 24 березня 1998 року склав заповіт, в якому належний йому на праві власності жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповідав ОСОБА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новіковою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №249 (том 1, а.с.42).
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та вклад «Пенсійний накопичувальний» SAMDN18000709667213, дата оформлення 02.03.2010 року (том 1, а.с.42, а.с.108).
Сторони прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 та відповідно до вимог статті 1269 ЦК України звернулися до Другої Нікопольської державної нотаріальної контори:ОСОБА_4. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, та діти ОСОБА_6 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини за законом (том 1, а.с.36-37), де була заведена спадкова справа №44/2017 ( том 1, а.с. 30-50).
Постановою Державного нотаріуса Другої Нікопольської державної нотаріальної контори від 06.09.2017 року Балашової В.М. було відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із наявністю заповіту на іншу особу ( том 1, а.с.49 зі звороту, а.с.50).
Також, Державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашовою В.М. постановою 16.02.2018 року було відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, так як у провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа № 182/7618/17 (провадження 2/0182/1328/2018) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Державний нотаріус Другої Нікопольської нотаріальної контори Балашова В.М. про визнання заповіту недійсним (том 1, а.с. 97).
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять суд визнати заповіт недійсним та скасувати його реєстрацію з тих підстав, що на час складання заповіту їх батько постійно зловживав алкоголем та перебував у важкому психічному стані, мав виражений шизофренічний синдром, приймав антидепресанті, під впливом яких він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними стосовно складання даного заповіту тощо.
До того ж, згідно лікарського свідоцтва про смерть № 666 від 16.12.2016 року, смерть ОСОБА_6 настала внаслідок - навмисного самоушкодження, шляхом повішення.
Крім того, на їх думку, спадкодавець не визначив питання позбавлення рідних дітей (позивачів у справі) права на спадкування у самому оскаржуваному заповіті від 24.03.1998, всупереч приписам ст.1235 ЦК України.
Підставами для визнання заповіту недійсним позивачі вважать норми, які є чинними на час звернення їх до суду із зазначеним позовом, тобто ЦК України ( в редакції 2003 року).
В той же час суд вважає, що наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення.
Оскільки заповіт було вчинено 24 березня 1998 року, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_6 ).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачами конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивачів, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року в справі№ 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) вказано, що:
«ураховуючи, що заповіт, посвідчений 30 березня 1999 року до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року, до правовідносин щодо його вчинення підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення, а до заповіту, посвідченого 28 квітня 2016 року - норми ЦК України, в редакції 2003 року.»
Відповідно до частини першої статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах (стаття 545 ЦК УРСР, в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_6 ).
Недійсною є та угода, що укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в
момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними(частина перша статті 55 ЦК УРСР 1963 року, в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_6 )
Згідно ч. 1 статті 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Аналіз вказаних норм свідчить, що у ЦК УРСР були в тому числі аналогічні підстави для визнання заповіту недійсним.
В той же час в ЦК УРСР не передбачалося конструкції скасування реєстрації заповіту та зазначення причин позбавлення права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.
Так, відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час виникнення спірних правовідносин, за правилами статті 55 ЦК УРСР угода визнається недійсною коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такомустані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий
психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 143 ЦПК України судова експертиза призначається виключно за заявою осіб, які беруть участь у справі. Дана стаття не дає право суду призначити експертизу з власної ініціативи. Таким чином, ініціативи суду в цьому питанні, як було раніше, немає.
Однак, під час судового засідання позивачі таке клопотання не заявляли, хоча їм були відомі наслідки невчинення цієї процесуальної дії.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Сам по собі факт наявності у заповідача важкого психічного стану та зловживання ним спиртними напоями, як вважають позивачі, не є достатнім доказом його неспроможності в межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту, та не спростовує презумпцію його психічного здоров'я.
Підставою для визнання правочину недійсним згідно ч. 1 статті 55 ЦК УРСР може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Висновок експерта № 666 ОСОБА_13 від 15.12.2016 року (том 1, а.с. 152-154) та висновок експерта № 6577-21 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23.02.2022 року ( том 2, а.с. 162-164, а.с. 164 зі звороту ) не є належними доказами на підтвердження позовних вимог позивачів, оскільки не доводять тимчасовий стан ОСОБА_6 , при якому він внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними у моментвчинення ним заповіту.
Таким чином, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачами не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстраціїшлюбу з 11 вересня 1990 року не може бути встановлено судом, оскільки факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстраціїшлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), оскільки КпШС Украі?ни не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, вирішувалися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність».
За таких обставин вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та ведення спільного господарства з 1990 року до 01 січня 2004 року не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для визначення статусу майна, як спільної сумісної власності.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбомє сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання її та ОСОБА_6 , як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_4 факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_6 з 01 січня 2004 року до моменту відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду Украі?ни від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання и?ого недіи?сним та поділ спільного маи?на подружжя» судам роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК Украі?ни, що регулює поділ маи?на осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеноі? норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Так, ОСОБА_4 зазначила, що у період спільного проживання с ОСОБА_6 однією сім'єю, об'єднавши їх зусилля та кошти, вони зробили ремонт у спадковому домоволодінні, значно поліпшивши його стан. Тому встановлення факту проживання однією сім'єю позивачу за зустрічним позовом необхідно для визначення статусу майна, набутого за час спільного приживання, відповідно до вимог статті 74 СК України.
Для вирішення питання щодо правового режиму такого майна, необхідно встановити та довестифакти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
В той же час, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, у період з 01 січня 2004 року до 14 грудня 2016 року, ОСОБА_4 суду не надала.
Разом із тим, показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про проживання позивача за зустрічним позовом із спадкодавцем однією сім'юне є достатніми доказами про наявність у них сім'ї в розумінні статті 3 СК України, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю.
Тому суд приходить висновку, що відносини ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не носили характер сімейних, а вказані особи не були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків.
ОСОБА_4 на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 , як чоловік та жінка, надала Акт (без зазначення дати його складання), складений сусідами домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 (без зазначення місця проживання сусідів), підписи сусідів посвідчено головою квартального комітету № 27 ОСОБА_19 (а.с.149). Відповідно до якого ОСОБА_4 та ОСОБА_20 проживали однією сім'єю як подружжя без реєстрацію шлюбу за адресою АДРЕСА_1 з 11 вересня 1990 року по день смерті ОСОБА_6 .
В той же час, в уточненнях до зустрічної позовної заяви (вх. № 8410/19 від 19.04.2019 року) ОСОБА_4 зазначила, що в 2004 році вона отримала спадщину після смерті сестри - квартиру в м. Енергодарі, яку продала та купила житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 . З зазначено часу вона з ОСОБА_6 стали проживати на два дому, як прийдеться. В день смерті спадкодавця ОСОБА_4 перебувала у своєму будинку АДРЕСА_3 .
Суд вважає, що зазначений Акт (без дати) не є належним доказом, який доводить обставини, які мають значення для справи і на які ОСОБА_4 посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім'єю без наявності інших ознак сім'ї.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач за зустрічним позовом - є підставою для відмови у позові.
Отже, позовні вимоги за зустрічним позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу є недоведеними.
Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок з надвірними будівлямиза адресою: АДРЕСА_1 , та на вклад «Пенсійний накопичувальний»SAMDN18000709667213,в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , суд приходить до наступного.
ОСОБА_4 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 та відповідно до вимог статті 1269 ЦК України звернулися до Другої Нікопольської державної нотаріальної конториіз заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова В.М. постановою 16.02.2018 року ОСОБА_21 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, так як у провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа № 182/7618/17 (провадження 2/0182/1328/2018) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Державний нотаріус Другої Нікопольської нотаріальної контори Балашова В.М. про визнання заповіту недійсним.
Як вбачається з документів у матеріалах справи прізвище ОСОБА_6 у заповіті від 24 березня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Новіковой Н.В., зареєстрованому у спадковому реєстрі за №249, зазначено « ОСОБА_6 » ( том 1, а.с.14), в той час, як у свідоцтві про смерть, лікарськом свідоцтві про смерть № 666 від 16 грудня 2016 року зазначено « ОСОБА_6 » (том 1, а.с.13, 111). У довідці № 451 від 25.04.2017 року про місце реєстрації його прізвище також вказано як « ОСОБА_6 » (том 1, а.с. 42 зі звороту).
Згідно до п. 6 ч. 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, одержання компенсації тощо.
Згідно листа ВСУ 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК громадяни мають право звернутися досуду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Відповідно до вимог ч. 2 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
З огляду на частину 1 статті 13 ЦПК України та відповідно до вимог частини 2 статті 246 ЦПК України суд не може задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом в частині визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлямиза адресою: АДРЕСА_1 , та на вклад «Пенсійний накопичувальний»SAMDN18000709667213,в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 без вирішення питання про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які не були предметом зустрічного позову ОСОБА_4 . Тому суд вважає за необхідним відмовити в позові ОСОБА_4 .
Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 в частині витребування документів у ОСОБА_2 суд приходить до наступного.
Право кожної особи на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено нормами ст. 15 ЦК України. Якщо буде встановлено, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд ухвалює рішення про відмову у позові.
Відповідно до ст. ст.11,16 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначеност.16 ЦК України. За змістом зазначеної норми цивільного права, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Невірно обраний спосіб захисту порушеного права - є підставою для відмови у задоволенні пред'явлених ОСОБА_4 в цій частині вимог.
Так як позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено повністю, то не підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4 на їхню користь сплачений ними судовий збір, що відповідає положенням ч.1 ст.141 ЦПК України.
Також не підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачений нею судовий збір, оскільки у задоволенні її позову відмовлено, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12,77,78,81,89,141,259,263-265 ЦПК України, ст.ст. 55, 534,541,545 ЦК УРСР,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - Державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова Віра Миколаївна про визнання заповіту недійсним - відмовити.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Балашова Віра Миколаївна про встановлення факту проживання однією сімє'ю без реєстрації шлюбу та визнання права власності за заповітом - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 28.08.2023 року.
Суддя: О. В. Рунчева