Справа № 204/3758/23
Провадження № 2/204/1706/23
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
15 серпня 2023 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
при секретарі Кошелюк Д.О.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей, -
У березні 2023 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, якою просила збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на її користь на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1/2 частини до 2/3 частин всіх видів його доходів.
В обґрунтування позову, позивач вказала на те, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року на її користь з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Також, рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 жовтня 2012 року на її користь з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Позивачу стало відомо, що матеріальне становище відповідача значно покращилось. В той час, як матеріальне становище позивача погіршилось, вона втратила роботу, стан її здоров'я погіршився, та вона ще утримує доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з чим, позивач звернулась до суду із зазначеною позовною заявою.
У судове засідання позивач не з'явилась, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи.
Відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин; належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не подав відзив; позивач не заперечувала проти такого вирішення справи та ухвалення заочного рішення, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, та у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, згідно ухвали Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 30.05.2023, судом було винесено судове доручення про проведення певних процесуальних дій, яке було повернуто на адресу суду без виконання.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Згідно зі ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Встановлено судом, що сторони перебували у шлюбі з 28 жовтня 2006 року, який рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 листопада 2011 року розірвано.
Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.11).
Також, рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 жовтня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.10).
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила збільшити розмір визначених судом аліментів, так як у неї погіршився стан здоров'я, вона втратила роботу, та у неї на утриманні перебуває донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ст.51 Конституції України, ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 1 ст.192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки статті 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку".
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у ст.182 СК України, яким визначався розмір - 30%).
Таким чином, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до ст.192 СК України.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Разом з тим, збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів ( Постанова Верховного Суду у справі №459/2181/17 від 12.09.18 р.).
Таким чином, визначення судом аліментів на утримання дитини, у зв'язку зі зміною законодавства не ґрунтуються на зазначених вимогах закону.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила збільшити розмір аліментів, посилаючись на погіршення її стану здоров'я, втрату роботи, та перебування у неї на утриманні доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Приймаючи до уваги приписи ч.1 ст.192 СК України, яка визначає перелік обставин, за яких суд може винести рішення про збільшення розміру аліментів, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Таким чином, збільшення розміру аліментів можливе при настанні певних умов.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Звертаючись до суду, позивачкою на підтвердження погіршення стану здоров'я надано довідку МСЕК від 23 лютого 2023 року (а.с.12). Однак наявність однієї довідки за відсутності належних, допустимих доказів збільшення позивачем видатків на проживання у зв'язку з її хворобою, що виключає можливість забезпечувати належне та повноцінне утримання дітей, не може бути підставою для зміни розміру аліментів. Відтак, до вказаного доказу, суд відноситься критично.
Наявність запису в трудовій книжці позивача про звільнення з 30.04.2022 р. за власним бажанням, не є правовою підставою для збільшення розміру аліментів.
Також, не знайшли свого підтвердження і посилання позивача на значне покращення матеріального становища відповідача, таких доказів, в розумінні ст.ст.77,79,80 ЦПК України, позивачем надано не було.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17(провадження № 61-51сво18).
Таким чином, у разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів, збільшення мінімального гарантованого розміру аліментів є підставою для самостійного визначення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням такого збільшення з моменту набрання чинності нової редакції статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження».
За таких обставин, вимоги позивача є незаконними, необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору згідно зі ст.141 ЦПК України, слід віднести в рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12,13,76-82,133,141,259,263,264,265,280-282 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.В. Токар