25 серпня 2023 р. Справа № 120/11936/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши в м. Вінниці матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
04.08.2023 поштою до суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу з 01.07.2021 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".
Ухвалою суду від 09.08.2023 вказану позовну заяву залишено без руху через її невідповідність вимога статей 160, 161 КАС України. В ухвалі суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог за період, що передує шестимісячному строку звернення, а саме з 01.07.2021 по 01.02.2023, але при цьому не додав до матеріалів позову заяви (клопотання) про його поновлення та докази поважності причин його пропуску відповідно до приписів ч. 6 ст. 161 КАС України. Відтак позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків протягом 10 днів з дня вручення (отримання) копії ухвали.
23.08.2023 поштою до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду. Заява обґрунтовується тим, що відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" перерахунок пенсії у зв'яку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів пенсійного фонду та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Позивач вказує на те, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2021 у справі № 120/540/20-а відповідач здійснив перерахунок його пенсії, внаслідок чого розмір пенсії збільшився, а тому позивач не допускав порушення відповідачем його права на одержання пенсії у належному розмірі. Водночас при спілкуванні зі своїми колегами-пенсіонерами позивачу стало відомо, що з 01.07.2021 всім пенсіонерам відповідач не нараховує щомісячну доплату до пенсії, передбачену Постановою № 713. Відтак позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому спірної доплати та отримав відповідь, яка підтверджує, що відповідач не нараховує та не виплачує йому таку доплату.
Крім того, позивач посилається на запровадження воєнного стану.
Вивчивши матеріали позовної заяви, оцінивши наведені заявником причини пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Звернувшись до суду з цим позовом, позивач посилається на протиправність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому з 01.07.2021 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, передбаченої Постановою № 713.
Водночас, як слідує зі змісту позовної заяви та підтверджується листом Головного управління від 20.07.2023 № 13092-11396/М-02/8-0200/23, вказана спірна доплата позивачу взагалі не встановлювалась.
Отже, спірні правовідносини виникли ще у липні 2021 року, тобто у місяці коли відповідач не встановив позивачу доплату до пенсії у розмірі 2000 грн на реалізацію постанови Кабінету Міністрів України за № 713 від 14.07.2021.
Суд враховує, що жодним законом, в тому числі з питань пенсійного забезпечення, не передбачено іншого, аніж шість місяців, строку звернення до суду у зв'язку з порушенням права громадянина внаслідок невиплати доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, передбаченої Постановою № 713.
Крім того, оскільки за своєю суттю пенсія є щомісячним періодичним платежем, суд вважає, що у будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. А беручи до уваги те, що Постанова № 713 є нормативно-правовим актом, який набирає чинності після його оприлюднення, суд вважає, що позивач дізнався (або повинен був дізнатися) про порушення своїх прав та законних інтересів внаслідок ненарахування та невиплати йому спірної щомісячної доплати у розмірі 2000 грн, встановленої вказаною Постановою, щонайпізніше у липні-серпні 2021 року, отримавши пенсію за ці місяці без урахування такої доплати.
Однак із цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 01.08.2023 (відповідно до штампу на поштовому конверті), тобто пропустив шестимісячний строк звернення до суду за період з 01.07.2021 по 01.02.2023.
В адміністративному позові позивач вказує на те, що 05.07.2023 він написав відповідачу заяву, в якій просив нарахувати та виплатити йому з 01.07.2021 щомісячну доплату, але листом від 20.07.2023 відповідач відмовив у цьому, посилаючись на відсутність підстав для встановлення доплати.
Разом з тим суд зазначає, що звернення до відповідача із заявою щодо встановлення йому з 01.07.2021 щомісячної доплати в сумі 2000 грн та отримання відповіді на таку заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у сернпі 2023 року.
Суд ще раз наголошує на тому, що позивач щомісячно отримував пенсійні платежі, а тому у будь-якому разі розмір пенсії був йому відомий. Крім того, позивач мав об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено той чи інший перерахунок пенсії, з яких складових вона складається, як обрахована, зокрема і щодо питання отримання/неотримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, яка була встановлена Постановою № 713 з липня 2021 року.
Варто також зауважити, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду з відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду, з наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на положення ч. 3 ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки щомісячна доплата до пенсії не є додатковим видом грошового забезпечення, а тому вказана правова норма до спірних правовідносин не застосовується.
Суд враховує, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Щодо посилань позивача на запровадження воєнного стану, то суд зазначає таке.
Дійсно, починаючи з 24.02.2022 і включно до дати звернення позивача до суду в Україні діяв (і діє до цього часу) воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За змістом статті 9 Закону № 389-VIII в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Згідно зі ст. 12-2 Закону № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Приписами статті 26 Закону № 389-VIII передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Отже, незважаючи на введення в Україні воєнного стану, Вінницький окружний адміністративний суд своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Тобто, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
На сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі №160/175/22 та від 22.09.2022 по справі № 140/13772/21).
З наведеного слідує, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Натомість позивач таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий, причинний зв'язок.
Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що наведені у клопотанні підстави для поновлення строку звернення дійсно пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.
Таким чином, оскільки позивач не навів обставин, які виникли внаслідок запровадження воєнного стану, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду з позовом, суд доходить висновку, що сам факт збройної агресії РФ проти України у цьому разі не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку.
Крім того, як зазначено судом вище, позивач дізнався (або повинен був дізнатися) про порушення своїх прав та законних інтересів внаслідок ненарахування та невиплати йому спірної щомісячної доплати у розмірі 2000 грн, встановленої вказаною Постановою, щонайпізніше у липні-серпні 2021 року, отримавши пенсію за ці місяці без урахування такої доплати, а воєнний стан введено в Україні з 24.02.2022. Відтак у позивача було достатньо часу для вчасного звернення до суду з цим позовом ще до запровадження в Україні воєнного стану.
Інших підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивачем не наведено.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі й встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Суд також звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналогічний правовий висновок, зокрема, міститься у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 160/6211/21 та від14.03.2023 у справі № 160/26351/21.
Слід зазначити, що аналогічна правова позиція щодо строку звернення до суду у цій категорії справ викладене у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі № 560/13223/22 та у справі № 120/10286/22, від 15.05.2023 у справі № 560/607/23, від 23.05.2023 у справі № 560/12850/22.
Суд також вважає за необхідне у цій справі звернутися до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Зокрема, у пункті 48 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У пункті 45 рішення ЄСПЛ у справі "Pеrez de Rada Cavanilles v. Spain" (заява № 28090/95) зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду є безпідставним, необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
Суд зазначає, що, незважаючи на залишення позовної заяви без руху та надання позивачу можливості подати клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами на його підтвердження, позивач у поданому клопотанні не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а обставини, на які він посилається, не свідчать про існування об'єктивних перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист в межах такого строку.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Наведені норми кореспондуються з положеннями п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом, та при цьому не навів поважних причин його пропуску і не надав доказів на їх підтвердження, позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", за період з 01.07.2021 по 01.02.2023 належить повернути на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст.ст. 7, 169, 248, 256, 293, 294 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", за період з 01.07.2021 по 01.02.2023 - повернути особі, яка подала позовну заяву, разом з доданими до заяви документами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду
Ухвала складена та підписана суддею 25.08.2023.
Суддя Сало Павло Ігорович