м. Вінниця
23 серпня 2023 р. Справа № 120/7466/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрнутовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивачка акцентує увагу на тому, що набула право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку, однак відповідачем протиправно не враховано факт проживання в зоні посиленого радіологічного контролю в загальному обсязі більше 4 років станом на 01.01.1993 року.
Ухвалою суду від 08.06.2023 року було відкрито провадження у цій справі та, зокрема, витребувано відомості з пенсійної справи позивачки.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області скористалося правом на подання відзиву, у якому заперечило проти задоволення позовних вимог. Представник відповідача зазначив, що позивачка не проживала та/або не працював у зоні відчуження протягом строку необхідного для призначення їй пенсії зі зниженим віком.
Розглянувши матеріали відзиву та витребувані докази, судом було встановлено, що рішення про відмову у призначення пенсії було прийнято головним управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Так, врахувавши згоду позивача, ухвалою суду від 19.07.2023 року було залучено головне управління Пенсійного фонду України в Київській області в якості співвідповідача.
До суду надійшов відзив від головного управління Пенсійного фонду України в Київській області. У вказаному відзиві зазначено, що позивачкою не дотримано умови постійного проживання та/або роботи у в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років станом на 01.01.1993 року.
Розглянувши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.
02.12.2022 року позивачка звернулася до головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до абз. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду цієї заяви, відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, з огляду на відсутність доказів проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом більше ніж 4 років.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України від 09.03.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також врегульовано порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV.
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Законом України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до ч. й ст. 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - на 2 роки ( лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до рішення органу Пенсійного фонду України № 025150002636 від 08.12.2022 року загальний підтверджений період роботи позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю становить 25 років 4 місяці 2 дні. Страховий стаж позивачки становить 24 років 11 місяців, що більше ніж необхідний стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку.
Судом встановлено, що підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність необхідної кількості років проживання заявниці в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 року.
Так, відповідачем взято до уваги період/роботи проживання з 24.10.1989 року по 01.01.1993 року у зоні посиленого радіологічного контролю, що, відповідно складає 3 роки 2 місяці 8 днів та є недостатнім для призначення пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, зокрема документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями або посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Тобто, з метою підтвердження права на призначення пенсії на умовах ст. 55 Закону № 796-ХІІ особі достатньо подати документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування.
Так, позивачкою до заяви про призначення пенсії було додано довідку, видану Тульчинською міською радою Вінницької області, від 16.06.2020 року № 02-34-419.
Відповідно до відомостей з цієї довідки позивачка з 12.10.1998 року зареєстрована та постійно проживає в м. Тульчин, яке відносилося до населеного пункту категорії № 4, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 року (Постанова КМУ № 106 від 23.07.1991 року) по 31.12.2014 року (Закону України від 28.12.2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України). Вказаний період проживання у сукупності складає 4 роки 2 місяці 21 день.
Окрім того, відповідно до відомостей, зазначених у паспорті позивачки, виданого Тульчинським РВУМВС України у Вінницькій області від 17.02.1998 року, місце проживання в м. Тульчин зареєстровано з 29.08.1998 року.
Вказане підтверджується домовою книгою для прописки громадян (а.с. 8- 12). Так, відповідно до відомостей з цієї книги, за позивачкою зареєстроване її постійне місце проживання у буд. АДРЕСА_1 .
Принагідно, суд зазначає, що позивачка за цією адресою була зареєстрована разом зі своєю новонародженою донькою, що відповідно до свідоцтва про народження (а.с. 44) народилася в Донецькій області. Також, позивачкою підтверджено, що донька з 13.05.1988 перебувала на обліку в Клебанській амбулаторії загальної практики сімейної медицини (с. Клебань, Тульчинський р-н).
Суд зазначає, що с. Клебань було зоною посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до Постанова КМУ № 106 від 23.07.1991 року.
Відтак, у суда відсутні підстави для сумнівів щодо постійного проживання позивачки у м. Тульчин з моменту, визначеного у довідці органу місцевого самоврядування.
Окрім того, у випадку наявності сумніву, органи Пенсійного фонду України, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.
Натомість територіальним управлінням обрано найменш сприятливий для позивача спосіб дій.
Таким чином, період проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року становить більше 4 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями ст. 55 Закону № 796-ХІІ.
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. У свою чергу, відмова відповідача щодо призначення пенсії позивачу зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, є протиправною.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до ст.45 Закону №1058-ІV, за загальним правилом, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Таким чином, з урахуванням вимог ст.45 Закону №1058-ІV, права та інтереси позивача підлягають судовому захисту, шляхом зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачці пенсію відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII , починаючи з 02.12.2022 року.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403), головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська обл., код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 025150002636 від 08.12.2022 року про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 55 Закону України від 09.03.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 02.12.2022 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн, за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович