ЄУН № 201/10097/13-ц
Провадження 4-c/201/39/2023
Іменем України
09 серпня 2023 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Покопцевої Д.О.,
при секретарі - Ковтун К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на бездіяльність Слобожанського міжрегіонального відділу виконавчої служби у Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), -
Заявники зазначили, що по справі ЄУН 201/10097/13-ц заочним рішенням від 12.11.2013р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 449 532грн 29коп, а також судові витрати в сумі 3 441грн.
Рішення набрало законної сили, видано виконавчі листи, Слобожанським ВДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 42133358.
В межах цього виконавчого провадження постановою від 19.02.2014р. на все майно ОСОБА_1 було накладено арешт.
Слобожанський міжрегіональний відділ виконавчої служби у Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав інформацію про завершення та знищення виконавчих проваджень з виконання виконавчих листів, виданих Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі ЄУН 201/442/17.
На підставі викладеного просять зобов?язати керівника Слобожанського міжрегіонального відділу виконавчої служби у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт на майно, накладений в рамках виконавчого провадження № 42133358.
Скаржники та їх представник подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Представник Слобожанського міжрегіонального відділу виконавчої служби у Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився тричі, про причини неявки не сповістив. Його неявка розгляду скарги не перешкоджає.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Заочним рішенням від 12.11.2013р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 449 532грн 29коп, а також судові витрати в сумі 3 441грн.
Рішення набрало законної сили, звернуто до примусового виконання, відкрито виконавче провадження 42133358, 19.02.2014р. накладено арешт та заборону відчуження майна боржника ОСОБА_1 .
Згідно витягу ВП-спецпідрозділ, 23.04.2014р. зазначене виконавче провадження завершено, строк повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання - до 23.04.2015р.
Крім того, рішенням від 23.11.2018р. Жовтневого районного суду м .Дніпропетровська у справі ЄУН 201/442/17 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за договором від 01.09.2008р. у розмірі 16 082 грн. 04 коп., з яких сума трьох відсотків річних від суми просроченого кредиту за період з 02 липня 2013 року по 13 грудня 2016 року - 2 037 грн. 13 коп. і інфляційні втрати від суми просроченого кредиту за період з 02 липня 2013 року по 13 грудня 2016 року - 14 044грн 91коп, та судовий збір в розмірі по 689 грн. з кожного, а всього 1 378 грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78118663).
За загальнодоступною інформацією, 25.02.2016р. Національний банк України ухвалив рішення про виведення Родовід Банку з ринку, у банк була введена тимчасова адміністрація Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ОСОБА_2 , що, відповідно до наявної у Фонді інформації право вимоги за кредитним договором № 35/AA-00103.08.2 від 01.09.2008р., укладеним з ОСОБА_2 (РНОКПІ НОМЕР_1 ), було відступлено на відкритих торгах (аукціоні), що відбулися 21.06.2019р. (у складі пулу активів, лот NeGL1N04439, протокол електронного аукціону №№UA-EA- 2019-05-30-000251-6) на користь ТОВ "ВЕРДИКТ КАПТАЛ" (код за ЄДРПОУ 36799749), 04.07.2019р. між ПАТ «Родовід банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу, яким на користь останнього відступлено право вимоги за договором № 35/АА-00103.08.2 від 01.09.2008р. сума заборгованості за основним зобов'язанням 19 669грн 85коп.
Ухвалою від 23.10.2019р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі замінено сторону виконавчого провадження - стягувача, по цивільній справі цивільній справі № 201/442/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, з Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85119241).
Новий стягувач подав довідки про те, що фінансових і майнових претензій щодо відступленої заборгованості за кредитним договором № 35/АА-00103.08.2 від 01.09.2008р. до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не має.
Згідно інформації Слобожанського міжрегіонального відділу виконавчої служби у Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на виконанні перебували ряд виконавчих проваджень з виконання виконавчих листів у справі ЄУН 201/442/17 та стягнення виконавчих зборів, їх виконання завершено й знищено.
Відтак судом встановлено, що виконавче провадження 42133358, відкрите на виконання виконавчого листа у справі ЄУН 201/10097/13-ц завершено, строк пред'явлення виконавчих листів до виконання був до 23.04.2015р, і станом на час розгляду скарги сплинув на понад 9 років.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не повідомив скаржників про те, що право вимоги за стягнутою в межах цієї справи заборгованістю за кредитним договором № 35/AA-00103.08.2 від 01.09.2008р передано, а передана за цим же договором в межах іншої справи погашена.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка діє на час звернення заявника зі скаргою, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
Звертаючись до суду з даною скаргою, заявники, як на підставу для її задоволення, посилаються на неправомірну бездіяльність Слобожанського відділу Державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арештів з нерухомого майна ОСОБА_1 з огляду на те, що боржниками виконано зобов'язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі ЄУН 201/442/17.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Згідно ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (чинна на дату винесення постанови від 23.04.2015р. про повернення виконавчого документу стягувачу) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.3 ч.1 ст. 47 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов'язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
У справі, що переглядається, встановлено, що після повернення банку виконавчого документа про стягнення з Краснослободцева, Таран кредитної заборгованості особа, яка придбала право вимоги, підтвердила повне виконання зобов'язань за кредитним договором та матеріали справи не містять заперечень проти зняття арешту із майна боржника.
Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.
Подаючи заяву про зняття арешту з майна, скаржники вказували, що борг погашено перед особою, яка придбала право вимоги за зобов'язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчого провадження, яке є завершеним та матеріали яких знищено виконавчою службою.
Виконавчий документ про стягнення заборгованості за цим же договором в межах іншої справи на виконання не передавався і строк пред'явлення цього документу до виконання сплинув понад 9 років.
За таких обставин суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому у застосуванні арешту відсутня необхідність.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній справі відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно у виконавчому провадженні унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з її майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.
При цьому суд вважає, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Викладене узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 13 липня 2022 року у справі №2/0301/806/11(провадження № 61-3814св22).
Керуючись ст. 451 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на бездіяльність Слобожанського міжрегіонального відділу виконавчої служби у Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити.
Зобов?язати керівника Слобожанського міжрегіонального відділу виконавчої служби у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт на майно, накладений у виконавчому провадженні № 42133358.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду впродовж 15 днів.
Суддя: Д.О. Покопцева