Справа № 158/1037/22
Провадження № 2/0158/15/23
17 серпня 2023 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Корецької В.В.
за участю секретаря - Процик Л.В.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
представників відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору - приватний нотаріус Кузьміч Надія Володимирівна, про визнання заповіту недійсним, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Стретович І.С. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору - приватний нотаріус Кузьміч Н.В., про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
При зверненні до Ківерцівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини позивачу стало відомо, про наявність заповіту ОСОБА_6 .
Вказує, що під час ознайомлення із матеріалами цивільної справи їй стало відомо, що ОСОБА_6 склала заповіт 18.12.2017 року на користь відповідача, який було посвідчено приватним нотаріусом Кузьміч Н.В.
Зазначає, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27.02.2018 року, ОСОБА_6 визнано недієздатною, при цьому заяву про визнання останньої недієздатною до суду подано 13.07.2017 року, тобто до посвідчення оспорюваного заповіту.
Тобто, відповідач на момент ухвалення рішення про визнання ОСОБА_6 недієздатною приховав факт існування заповіту.
З врахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що померла ОСОБА_6 протягом тривалого часу знаходилася на лікуванні у ВОПЛ №1 м. Луцька, визнана недієздатною в період посвідчення нотаріусом заповіту, а тому просить суд визнати вказаний заповіт недійсним.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 15.06.2022 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.
22.07.2022 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору - приватного нотаріуса Кузьміч Н.В. до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання зазначила, що при визнанні ОСОБА_6 недієздатною висновок експертизи робила на дату його проведення - 03.01.2018 року, а не на дату посвідчення заповіту - 18.12.2017 року, інших належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_6 на момент посвідчення заповіту не усвідомлювала свої дії та не могла керувати ними позивачем надано не було, а тому просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
04.10.2022 року від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Людви О.В. до суду подано відзив на позовну заяву, згідно якої зазначив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки надані позивачем докази не підтверджують абсолютну неспроможність ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент складання заповіту, що саме по собі не є підставою для визнання його недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинській області від 19.10.2022 року по даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам «ВОПЛ №1 м. Луцька».
На підставі повернення матеріалів справи з «ВОПЛ №1 м. Луцька» без виконання, ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 14.11.2022 року поновлено провадження у даній справі.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинській області від 13.12.2022 року по даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам ДУ «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України»
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 07.02.2023 року поновлено провадження у даній справі.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.03.2023 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та його представники - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили у їх задоволенні відмовити, також просили застосувати строки позовної давності.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору - приватний нотаріус Кузьміч Н.В. у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.
Заслухавши пояснення учасників справи, кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторно) серії НОМЕР_1 від 17.08.2021 року /т.1, а.с.7/.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 13.07.2017 року до Ківерцівського районного суду Волинської області було подано заяву про визнання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 недієздатною /т.1, а.с.9/.
На підставі заяви ОСОБА_3 від 07.08.2017 року, його було залучено до участі у вищевказаній справі як заінтересовану особу /т.1, а.с.10/.
Відповідно до рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 27.02.2018 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано недієздатною /т.1, а.с.16/.
У вищевказаному рішенні судом враховано висновок судово-психіатричного експерта №12 від 03.01.2018 року, згідно якого ОСОБА_6 виявляє ознаки хронічної психічної хвороби (недоумства) у вигляді деменції при хворобі Альцгеймера з раннім початком. Наявна хронічна психічна хвороба позбавляє її здатності усвідомлювати значення свої дій (бездіяльності) та керувати ними /т.1, а.с.12-15/.
Разом з тим, як вбачається із копії заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Кузьміч Н.В. 18.12.2017 року, ОСОБА_6 заповіла усе належне їй на день смерті майно ОСОБА_3 /т.1, а.с.8/.
При цьому, зі змісту вказаного заповіту вбачається, що приватним нотаріусом Кузьміч Н.В. особу встановлено, дієздатність перевірено.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14. Також Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року (справа № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19) відступив від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі у справі № 465/1217/16-ц (провадження № 61-1333св18), підкресливши, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 16.03.2020 року (справа N 204/1064/16-ц, провадження N 61-21834св19) наголосив, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. Будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Отже, підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта №52 від 18.01.2023 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на період укладання заповіту від 18.12.2017 року виявляла ознаки «Деменції при хворобі Альцгеймера». За своїм психічним станом в період посвідчення від її імені заповіту 18.12.2017 року ОСОБА_6 не усвідомлювала значення свої дій та не могла керувати ними /т.1, а.с.161-164/.
Таким чином, в проведеній посмертній судово-психіатричні експертизі зроблено категоричний висновок про неспроможність ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент складання нею заповіту (18.12.2017 року), що саме по собі є підставою для визнання складеного заповіту недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Як вбачається із норм ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не приймає до уваги заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Терлецького О.М. про визнання висновку судово-психіатричного експерта №52 від 18.01.2023 року недопустимим доказом, оскільки експертами надані відповіді на поставлені судом запитання, які були поставлені перед ними згідно ухвали Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.12.2022 року.
Між тим, з боку відповідача та його представників, суду не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував доводи викладені позивачем та встановлені висновком посмертної судово-психіатричної експертизи №52 від 18.01.2023 року.
Разом з тим, щодо заяви представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Терлецького О.М. про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Як стверджує представник відповідача ОСОБА_3 - адвоката Терлецький О.М. у заяві про застосування строку позовної давності, 10.07.2017 року дружина позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 зверталася до медичного закладу із проханням надати довідку про хворобу ОСОБА_6 , оскільки має бути судовий розгляд про визнання складеного хворою заповіту недійсним. Тобто, з того часу їй стало відомо про наявність оспорюваного заповіту.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, заповіт ОСОБА_6 складено та посвідчено приватним нотаріусом Кузьміч Н.В. - 18.12.2017 року, тобто, на вказану у заяві дату оспорювано заповіту не існувало, а тому і строки позовної давності, до моменту вчинення правочину.
Окрім того, із дослідженої судом спадкової справи №362/2021, заведеної після смерті ОСОБА_6 вбачається, що державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області 25.01.2022 року повідомлено позивача ОСОБА_1 про наявність заповіту ОСОБА_6 , не в його користь, про що свідчить відмітка про отримання вказаного повідомлення останнім /т.1, а.с.69/.
Тобто, строк позовної давності у даному випадку обчислюється з моменту отримання ОСОБА_1 повідомлення нотаріуса про наявність заповіту ОСОБА_6 - 25.01.2022 року.
Судом також не береться до уваги твердження представників відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 щодо обов'язку з'ясування позивачем ОСОБА_1 наявності заповіту, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено відповідного зобов'язання.
Слід також зазначити, що згідно ч. ч. 1-3 ст. 8 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.
Нотаріус та особи, зазначені у статті 1 цього Закону, а також помічник нотаріуса зобов'язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.
Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці.
Із вказаних норм вбачається, що нотаріус при здійсненні своєї діяльності повинен дотримуватись нотаріальної таємниці, що в свою чергу позбавляло можливості ОСОБА_1 дізнатися про наявність оспорюваного заповіту раніше, передбаченого законом шестимісячного строку, з моменту смерті ОСОБА_6 .
А тому, беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності слід відмовити.
З врахуванням вищевикладеного, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Статтею 141 ЦПК України та Законом України «Про судовий збір» визначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_3 судом задоволений, тому, відповідно до ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає і судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 70, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 207, 215, 1225, 1233, 1247, 1248, 1257 ЦК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору - приватний нотаріус Кузьміч Надія Володимирівна, про визнання заповіту недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Кузьміч Надією Володимирівною 18.12.2017 року.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто два) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Представник позивача - адвокат Стретович Інна Сергіївна, адреса: м. Луцьк, просп. Волі, 48, Волинської області.
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Представники відповідача:
- адвокат Людва Олександр Володимирович, адреса: м. Луцьк, вул. Ковельська, 68А, Волинської області;
- адвокат Терлецький Олександр Миколайович, адреса: м. Луцьк, а/с №7, Волинської області.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Кузьміч Надія Володимирівна.
Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька
Повний текст рішення суду виготовлено 25.08.2023 року.