25 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 757/61632/16-ц
провадження № 61-4023ск21
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лечче» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кавицький», треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про захист прав споживачів, визнання кредитних та іпотечних договорів недійсними, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження,
11 серпня 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лечче» (далі - ТОВ «Лечче», заявник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та ухвалення нового рішення про відмову в позові в частині визнання недійсними договорів:
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 543, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), і товариством з обмеженою відповідальністю «Кавицький» (далі - ТОВ «Кавицький»), з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 545, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 547, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 550, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 552, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 554, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 540, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ОСОБА_2 , правонаступником якої є ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечного договору від 06 серпня 2010 року № 1641, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ОСОБА_1 , з усіма додатковими угодами,
та в частині скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження, внесених на підставі вказаних вище договорів.
ТОВ «Лечче» просить скасувати рішення Печерського районного суду
міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору від 30 листопада 2007 року № 599, укладеного між закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк»
(далі - ЗАТ «ТАС-Інвестбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами.
Заявник просив ухвалити нове рішення в цій частині, яким визнати недійсними:
- кредитний договір від 30 листопада 2007 року № 599, укладений між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький» з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 13 травня 2010 року № 543, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 13 травня 2010 року № 545, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 13 травня 2010 року № 547, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 13 травня 2010 року № 550, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 13 травня 2010 року № 552, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 13 травня 2010 року № 554, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 13 травня 2010 року № 540, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ОСОБА_2 , правонаступником якого є ТОВ «Кавицький», з усіма додатковими угодами;
- іпотечний договір від 06 серпня 2010 року № 1641, укладений між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ОСОБА_1 , з усіма додатковими угодами.
ТОВ «Лечче» просило скасувати у Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про іпотеку та обтяження, внесені на підставі:
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 543, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький»;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 545, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький»;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 547, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький»;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 550, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький»;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 552, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький»;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 554, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ТОВ «Кавицький»;
- іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 540, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ОСОБА_2 , правонаступником якого є ТОВ «Кавицький»;
- іпотечного договору від 06 серпня 2010 року № 1641, укладеного між
ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк»,
і ОСОБА_1 .
Також ТОВ «Лечче» просить в іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) оскаржувану постанову Київського апеляційного суду прийнято 17 лютого 2021 року, повний текст якої складено 22 лютого 2021 року та оприлюднено 25 лютого 2021 року.
Статтею 390 ЦПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно з частиноюпершою статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Виняток з наведеного загального правила статті 127 ЦПК України викладено в частині третій статті 394 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 347/475/21 дійшов висновку, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Відповідно до частини третьої статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Указану касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження та заявником було заявлено клопотання про поновлення цього строку, в якому зазначено, що ТОВ «Лечче» не брало участі в розгляді справи Київським апеляційним судом, не повідомлялося про розгляд справи, а оскаржувана постанова не була йому вручена у жодний з передбачених законом способів.
Заявник вказує, що ТОВ «Лечче» дізналося про наявність оскаржуваної постанови з ЄДРСР 11 серпня 2023 року, що підтверджується відповідною роздруківкою даної постанови.
ТОВ «Лечче» вважає, що має право на поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, оскільки касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з моменту ознайомлення зі змістом оскаржуваної постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у зв'язку з чим просить поновити строк на касаційне оскарження.
Однак, наведені заявником причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, з огляду на наступне.
Вказана касаційна скарга від імені ТОВ «Лечче» підписана його
директором - Пазюкою Т. В.
Водночас Пазюка Т. В. як особа, яка не приймала участі у справі, проте вважала, що оскаржуваним рішенням порушені її права та обов'язки, вже зверталася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року у цій справі
(№ 757/61632/16).
За наслідками розгляду касаційної скарги Пазюки Т. В. , Верховним Судом прийнято постанову від 29 січня 2020 року, якою рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року та постанову Верховного Суду
від 29 серпня 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При цьому, очевидно, що Пазюка Т. В. (директор ТОВ «Лечче», засновник вказаного товариства, частка якої у статутному капіталі становить 100 %) не могла не знати про розгляд судами цієї справи з моменту оскарження рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року.
Право на оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору. Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 520/5745/18.
За частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Добросовісність учасників судового процесу, зокрема, полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу. Інша поведінка за певних обставин може свідчити про зловживання особою своїми правами.
Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що директор ТОВ «Лечче» - Пазюка Т. В. з 18 грудня 2018 року (дата звернення до суду з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року) була обізнана про існування судового провадження, тому зобов'язана була з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує ЄСПЛ у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору, що передбачає неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження чи перегляду рішення суду, яке набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 травня
2023 року у справі № 338/706/18.
З практики ЄСПЛ випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України. Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу «res judicata» (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ.
ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи,
а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ
у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії»).
Верховний Суд звертає увагу на те, що строк на касаційне оскарження обчислюється не лише з дати отримання оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки при вирішенні питання щодо поновлення строку враховується також факт обізнаності заявника про існування судового рішення, яке оскаржується.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 544/600/21 викладено правову позицію про те, що поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Процесуальна поведінка директора ТОВ «Лечче» - Пазюки Т. В., яка
з 18 грудня 2018 року не могла не знати про існування судового провадження, не свідчить про те, що сторона максимально використовувала всі засоби для прискорення процедури слухання й сприяла своєчасному, всебічному й повному з'ясуванню всіх обставин справи.
Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права.
Знаючи про розгляд справи, директор ТОВ «Лечче» - Пазюка Т. В. фактично не цікавилася її розглядом, хоча мала таку можливість, зокрема довідатися про прийняту апеляційним судом 17 лютого 2021 року постанову (шляхом ознайомлення з матеріалами справи, надіслання заяв, запитів тощо) та з ЄДРСР.
При вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку судам необхідно враховувати те, що поважними є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву (скаргу) у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює усю сукупність обставин, надаючи відповідну оцінку.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 січня
2023 року у справі № 496/4633/18.
У зв'язку з тим, що наведені директором ТОВ «Лечче» - Пазюкою Т. В. підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: надіслати до суду обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій вказати поважність причин пропуску строку та надати належні докази (документи), які підтверджуватимуть поважність причин пропуску строку.
У порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі.
З позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду у 2016 році та заявили двадцять п'ять позовних вимог немайнового характеру.
Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить
0,4 розміру мінімальної заробітної плати (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»», в редакції, чинній станом на дату подання позовної заяви у даній справі).
Розмір мінімальної заробітної плати на 01 січня 2016 року становив 1 378,00 грн.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Як вбачається із касаційної скарги, заявник оскаржує рішення суду першої та апеляційної інстанцій щодо сімнадцяти немайнових вимог, за подання касаційної скарги у цій справі має бути сплачений судовий збір у сумі 18 740, 00 грн (1 378,00 * 0,4 * 17 * 200%).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030102, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007. Найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати до суду оригінал документа, що підтверджує його сплату або надати документи, що підтверджують підстави для звільнення заявника від сплати судового збору відповідно до закону.
У порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі не зазначено чітко та належним чином підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов'язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга заявника не містить наведених підстав касаційного оскарження судових рішень.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Виходячи з наведеного, заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій вказати передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також навести належне обґрунтування цієї (цих) підстави (підстав) з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються її копії відповідно до кількості учасників справи.
Належним чином оформлена за змістом касаційна скарга має бути подана до суду із доданими до неї копіями у відповідній кількості для інших учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. За частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог цього Кодексу щодо форми і змісту, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Касаційну скаргу заявника необхідно залишити без руху з наданням йому можливості усунути вищевказані недоліки.
На підставі наведеного, керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лечче» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко