17 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 686/17744/21
провадження № 61-12141ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору, припинення нарахування платежів та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» про розірвання договору, припинення нарахування платежів та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 24 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Розірвано кредитний договір від 25 червня 2012 року № SAMDN50000065086698, укладений ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування за рахунком № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», щомісячних платежів за користування кредитними коштами у розмірі 34 786 грн.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок сплачених (списаних) за період з 11 травня 2021 року до 4 липня 2022 року коштів з карти/рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2012 року № SAMDN50000065086698, нараховану на 34 786 грн кредитних коштів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 6 342,40 грн судового збору.
Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 4 365,63 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Верховного Суду від 18 січня 2023 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року змінено і викладено мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
У іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року, повний текст якої складено 5 червня 2023 року, ОСОБА_1 10 серпня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і ОСОБА_1 заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
В обґрунтування вказує, що копію оскаржуваної постанови ним отримано лише 11 липня 2023 року.
На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 надав копію конверта, в якому апеляційним судом направлено копію оскаржуваної постанови.
Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, щовказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень підтверджена наданим доказом, що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.
Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарженнярішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від5 квітня 2021 року
у справі № 336/3989/19 (провадження № 61-13978св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції у частині незміненій апеляційним судом та постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки ним не надано доказів укладення сторонами 25 червня 2012 року кредитного договору. Також суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено здійснення ним 11 травня 2021 року повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» щодо викрадення його майна.
Змінюючи рішення суду першої інстанції і викладаючи його мотивувальну частину в редакції постанови, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності здійснення 11 травня 2021 року повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» щодо викрадення майна позивача є законними та обґрунтованими.
Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що висновки суду про відмову у задоволенні позову з підстав ненадання позивачем доказів про укладення сторонами 25 червня 2012 року кредитного договору не відповідають обставинам справи.
Хмельницький апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи наявні належні докази того, що позивач користувався картковим рахунком, кредитний ліміт якого встановлено у розмірі 39 000 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи встановлено, що 25 червня 2012 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитну угоду № SAMDN50000065086698, за умовами якої позивачу відкрито картковий рахунок та видано 5 кредитних карток «Універсальна Голд», остання за № НОМЕР_5 з кредитним лімітом 39 000 грн.
20 квітня 2015 року ОСОБА_1 відкрито рахунок та оформлено 4 «картки для виплат Голд» і № карткового рахунку однією із яких є НОМЕР_6 .
З копії протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11 травня 2021 року та копії протоколу допиту потерпілого від 11 травня 2021 року судами встановлено, що ОСОБА_1 вказував про викрадення у нього 11 травня 2021 року невстановленою особою мобільного телефону «SAMSUNG», ІМЕІ НОМЕР_7 з встановленою сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар» з номером НОМЕР_8 . Цей фінансовий номер телефону прикріплений до рахунків позивача у АТ КБ «ПриватБанк» і на ньому встановлено мобільний додаток Приват24.
У зв'язку з викраденням 11 травня 2021 року телефону, ОСОБА_1 11 травня 2021 року звернувся до Відділу поліції в м. Одеса Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. У заяві зазначено, що 11 травня 2021 року в трамваї № 5, який рухався на вулиці Французький бульвар у м. Одеса, невстановлена особа шляхом вільного доступу таємно заволоділа його мобільним телефоном з
сім-картою мобільного оператора «Київстар» НОМЕР_8 та через деякий час через додаток «Приват24» заволоділа його грошовими коштами з картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 у сумі 38 786 грн.
Згідно з виписками за картковими рахунками в AT КБ «ПриватБанк»
№ НОМЕР_5 за період з 11 травня до 25 жовтня 2021 року
і № НОМЕР_6 за період з 1 травня до 11 травня 2021 року та з скріншотів із Приват24 клієнта ОСОБА_1 за карткою для виплат
№ НОМЕР_6 і за кредитною картою № НОМЕР_5 за період з 11 до 12 травня 2021 року проведено операції зі зняття готівки з кредитної картки у банкоматі без картки, зняття готівки в банкоматі у відділенні банку з використанням картки № НОМЕР_5 , переказу грошових коштів на іншу картку через Приват24.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 травня 2021 року ОСОБА_1 знімав готівку в банкоматі відділення банку на вулиці Пушкінській, 69 у м. Одеса з 12 години 33 хвилин до 12 години 36 хвилин та з 17 години
08 хвилин до 17 години 10 хвилин.
За період з 11 до 12 травня 2021 року з банківської картки знято 38 786,10 грн.
12 травня 2021 року о 13 годині 59 хвилин ОСОБА_1 отримав нову кредитну карту «Універсальна Голд» за № НОМЕР_9 .
15 червня 2021 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій вказував, що 11-12 травня 2021 року невстановлена особа заволоділа його кредитними коштами у сумі 38 786 грн, про що він одразу повідомив банк і поліцію та просив не нараховувати штрафних санкцій та відсотків на суму кредиту, який він не отримував.
АТ КБ «ПриватБанк» відповіді ОСОБА_1 на зазначену заяву не надав.
Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено наявність письмових пояснень АТ КБ «ПриватБанк», в яких останній посилається на те, що відповідно до детальної виписки за період з 1 травня до 21 жовтня 2021 року за рахунком № НОМЕР_5 і додатковим рахункам договору № SAMDN50000065086698 11 травня 2021 року здійснені наступні операції за кредитною карткою позивача:
о 10 годині 17 хвилин - зняття готівки в банкоматі без картки: проспект Шевченка, 1 у м. Одеса, ОНПУ на суму 2 000 грн;
о 10 годині 19 хвилин - зняття готівки в банкоматі без картки: проспект Шевченка, 1 у м. Одеса, ОНПУ на суму 1 000 грн;
о 10 годині 20 хвилин - зняття готівки в банкоматі без картки: проспект Шевченка, 1 у м. Одеса, ОНПУ на суму 1 000 грн;
о 10 годині 24 хвилин - переказ на карту для виплат НОМЕР_10 , що відкрита на ім'я ОСОБА_1 через додаток Приват24 на суму 4 000 грн;
о 17 годині 09 хвилин - зняття ОСОБА_1 зі своєї карти для виплат № НОМЕР_6 4 000 грн в банкоматі на вулиці Французький бульвар, 12/2 у м. Одеса.
12 травня 2021 року за кредитною карткою позивача № НОМЕР_5 відбулося зняття готівки без картки у банкоматі на проспекті Шевченка, 1 у м. Одеса, ОПНУ:
о 10 годині 50 хвилин - на суму 3 000 грн;
о 10 годині 51 хвилину - на суму 1 000 грн;
об 11 годині 11 хвилин - здійснено переказ 25 500 грн.
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У загальних положеннях Умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» у редакції, чинній на момент списання грошових коштів (далі - Умови і правила), визначено, що фінансовий номер телефону клієнта - це номер мобільного телефону, який зазначений і підтверджений клієнтом як номер телефону, за допомогою якого можуть проводитись фінансові операції. Підтверджується клієнтом під час активації продукту за допомогою POS-терміналу у відділенні банку, в банкоматі, терміналі самообслуговування з підтвердженням ПІН-коду картки і СМС-паролем, а також в Приват24 (у разі зміни логіна користувача).
Підпунктом 1.1.2.1.10 Умов і правил передбачено, що у разі втрати клієнтом фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних таких осіб клієнт зобов'язаний негайно повідомити про це банк в будь-якому з доступних каналів: 3700,
чат-онлайн, відділення банку. На підставі звернення клієнта про зазначений факт банк знімає з номера телефону клієнта ознаку «Фінансовий» та блокує аккаунт клієнта в системі «Приват24» з метою уникнення можливих шахрайських операцій з рахунками клієнта.
Відповідно до підпункту 2.1.4.5.1 Умов і правил клієнт зобов'язаний не передавати картки, ПІНи, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим договором, або що суперечать чинному законодавству.
Клієнт зобов'язаний вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, викрадення картки, доступу третіх осіб до картки, у тому числі до інформації, нанесеної на неї (підпункт 2.1.4.5.2 Умов і правил).
Згідно з підпунктом 2.1.4.5.8 Умов і правил у разі втрати/крадіжки фінансового номеру телефону або зміни номера телефону, який є фінансовим, клієнт зобов'язується негайно інформувати банк.
Відповідно до підпункту 2.1.4.5.6 Умов і правил клієнт зобов'язаний інформувати банк та правоохоронні органи про факти втрати картки, ПІНу або отримання інформації про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних випадків необхідно звернутися у відділення банку або за телефоном 3700 (безкоштовно по Україні), НОМЕР_11
(для VIP-клієнтів), НОМЕР_12 (для дзвінків із-за кордону).
Згідно з підпунктом 2.1.4.7.1 Умов і правил клієнт має право здійснювати операції за допомогою безконтактного платіжного інтерфейсу (платіжні операції, у тому числі зняття готівки, отримання інформації про наявність грошових коштів на його рахунках без присутності картки в банкоматі тощо).
Процедура ідентифікації клієнта, який бажає скористатися безконтактним платіжним інтерфейсом, здійснюється за допомогою засобів ідентифікації, що передбачені між банком та клієнтом (фінансовий номер телефону клієнта, ПІН (у випадку, якщо встановлений на рахунку клієнта), одноразові (динамічні) паролі, QR-код, в тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVCкодів, тощо) (підпункт 2.1.4.7.2 Умов і правил).
Підпунктом 2.1.4.11.1 Умов і правил передбачено, що у випадку втрати картки/ПІНу/постійного пароля/одноразових паролів/мобільної сім-картки із фінансовим номером телефону клієнта або виникнення у клієнта підозри, що картка/ПІН/постійний пароль/одноразові паролі/фінансовий номер телефону могли бути втрачені, або виникнення ризику несанкціонованого використання картки/ПІНу/постійного пароля/одноразових паролів/фінансового номера телефону клієнт негайно зобов'язаний виконати одну з таких дій:
- звернутися до відділення банку, в чат-онлайн або за телефоном: 3700 (безкоштовно по Україні), НОМЕР_11 (для VIP-клієнтів),
НОМЕР_12 (для дзвінків із-за кордону) і заявити про такий факт;
- якщо картка підключена до послуги «Інформування про транзакції», виконати дії, необхідні для блокування картки відповідно до інструкцій з використання послуги;
- якщо картка підключена до системи «Приват24» виконати дії, необхідні для блокування картки відповідно до інструкцій з використання системи «Приват24».
Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (підпункт 2.1.4.12.3 Умов і правил).
Згідно з підпунктом 2.1.4.12.5 Умов і правил клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, у разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати картки, розголошенню ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію.
Відповідно до підпункту 2.1.4.12.9 Умов і правил клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки у стоп-лист платіжною системою.
За таких обстаивн Умовами і правилами визначено порядок повідомлення клієнтом банку для блокування рахунку у разі втрати фінансового номеру.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення. Аналогічні норми містить Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення) у редакції, чинній на момент списання грошових коштів. Крім того, указаним Положенням передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення.
Відповідно до пунктів 6.3-6.8 Положення користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач зобов'язаний негайно повідомити емітента або визначену ним юридичну особу про втрату спеціального платіжного засобу в порядку та формі, установлених договором. В іншому разі емітент не несе відповідальності за платіжні операції, ініційовані за допомогою цього спеціального платіжного засобу, до отримання такого повідомлення, якщо інше не встановлено договором.
Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату спеціального платіжного засобу зобов'язаний ідентифікувати держателя і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату спеціального платіжного засобу зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього спеціального платіжного засобу.
Порядок подання повідомлення та/або заяви про втрату спеціального платіжного засобу та внесення спеціального платіжного засобу до стоп-списку і його вилучення з нього визначаються у внутрішньобанківських правилах банку, розроблених з урахуванням вимог цього Положення, правил платіжної системи, та обумовлюються в договорі.
Емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Згідно з частинами другою та третьою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частинами першою, другою, четвертою статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Статтею 652 ЦК України передбачено, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, однак в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договору або уклали його на інших умовах.
Тобто розірвання договору через істотну зміну обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли залишення відповідного правочину в силі призведе до завдання шкоди стороні, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на первісних умовах. При цьому можливість розірвання договору пов'язується безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, за істотної зміни обставин.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що 11 травня близько 17 годинини звернувся до працівника банку відділення АТ КБ «ПриватБанк» на Французькому бульварі у м. Одеса з усним повідомленням про крадіжку його мобільного телефону з фінансовим номером; працівник банку повідомила його, що за його заявою від 11 травня 2021 року зупинено здійснення розрахунків за кредитною карткою та цю картку заблоковано. Однак 12 травня 2021 року з кредитного рахунку невстановленими особами незаконно переведено грошові кошти у розмірі 22 500 грн.
Проаналізувавши норми права, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обов'язок позивача у відповідності до підпунктів 2.1.4.5.8 та 2.1.4.11.1 Умов і правил особисто звернутися до відділення банку та повідомити про настання відповідного випадку.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що будь-яких доказів звернення позивача до АТ КБ «ПриватБанк» 11 травня 2021 року з повідомленням про крадіжку мобільного телефону з фінансовим номером не надано.
Крім того, за клопотанням позивача в судовому засіданні апеляційного суду витребувано фото та відео матеріали щодо підтвердження фізичного перебування ОСОБА_1 11 травня 2021 року в приміщенні відділення АТ КБ «ПриватБанк» на вулиці Французький бульвар у м. Одеса, його звернення до працівника банку в цей день, фіксації в програмних комплексах банку 11 травня 2021 року звернення позивача, входження працівника банку в програмні комплекси банку за зверненням позивача, в програму «Приват24» в цей день, фото матеріали з банкоматів для підтвердження, що не позивач, а інша особа частково знімала грошові кошти з його рахунку, матеріалів можливого службового розслідування чи службової перевірки за фактом крадіжки грошових коштів та для встановлення інших обставин на підтвердження пояснень позивача.
За письмовим повідомленням банку вказані фото та відео матеріали відсутні у зв'язку з їх незбереженням, закінченням термінів їх можливого зберігання, службове розслідування не проводилось.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що не підтверджують позовних вимог такі письмові докази як заява про злочин, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне провадження, оскільки у документах відсутні дані щодо звернення ОСОБА_1 з відповідним повідомленням до АТ КБ «ПриватБанк».
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю ОСОБА_1 здійснення 11 травня 2021 року повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» щодо викрадення його майна є законним і обґрунтованим, тобто таким, який відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від5 квітня 2021 року у справі № 336/3989/19 (провадження № 61-13978св20), відхиляється касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними із правовідносинами у справі № 686/17744/21.
У постанові Верховного Суду від5 квітня 2021 року у справі № 336/3989/19 (провадження № 61-13978св20) судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 липня 2018 року позивач повідомив про відповідні обставини відповідача за телефоном гарячої лінії «3700», звернувся до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому отримав виписку за картою/рахунком НОМЕР_13 за 20 липня 2018 року.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове
матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови суду апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 1 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору, припинення нарахування платежів та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук