8 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 127/2119/13
провадження № 61-11293ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс»,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2023 року, ухвалені за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» про заміну стягувача у виконавчому документі у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,
У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Девелоп Фінанс» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому документі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2023 року заяву задоволено.
Замінено стягувача Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому документі у цивільній справі № 127/2119/13-ц його правонаступником ТОВ «Девелоп Фінанс».
Постановляючи оскаржувану ухвалу, Вінницький міський суд Вінницької області вказав, що вирішуючи питання заміни сторони стягувача, суд виходить з того, що така заміна відбувається внаслідок правонаступництва у цивільно-правових зобов'язаннях та, як наслідок, відповідна заміна стягувача відбувається на будь-якій стадії процесу, в тому числі за відсутності відкритого виконавчого провадження.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2023 року - без змін.
Не погоджуючись з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2023 року та постановою Вінницького апеляційного суду
від 21 червня 2023 року, повний текст якої складено 26 червня 2023 року, ОСОБА_1 25 липня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Касаційна скарга містить клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, яке суд не вирішує, оскільки касаційна скарга заявником подана з додержанням строків, установлених статтею 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (частина друга статті 392 ЦПК України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , обґрунтовує порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Вважає, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання заявником пропущено, тому заява про заміну стягувача у виконавчому документі задоволенню не підлягає.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2013 року у справі № 127/2119/13-ц у рахунок відшкодування заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 15 170,71 доларів США, що еквівалентно 121 259,49 грн, звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу на прилюдних торгах із встановленням зазначеної у договорі іпотеки початкової ціни реалізації предмета іпотеки у розмірі 392 057 грн.
17 вересня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист № 127/2119/13-ц.
Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Міщук Т. А. від 18 вересня 2019 року виконавчий лист повернено стягувачу. Водночас зазначено, що виконавчий документ у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 може бути повторно пред'явлений для виконання у строк до 19 вересня 2022 року.
28 жовтня 2021 року ПАТ «Райффайзен Банк» та Акціонерним товариством (далі - АТ) «Оксі Банк» укладено договір про відступлення права вимоги № 114/2-45 з додатками та актами до нього щодо відступлення права вимоги до, зокрема, боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 014/035-43/50143.
29 жовтня 2021 року АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Девелоп Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-45-1, предметом якого є передача за плату прав вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Право вимоги до боржників АТ «Оксі Банк» перейшло до ТОВ «Девелоп Фінанс», у тому числі щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 014/035-43/50143.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв'язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи ?правонаступника.
Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.
Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.
Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Проте разом із тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.
Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 73-75 постанови Верховного Суду від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 зазначено, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов'язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями
статті 55 ЦПК України.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.
Відповідно до змісту частини п'ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26, частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.
Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.
Також питання про наявність підстав для поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, видачі його дубліката чи інших процесуальних питань, які стосуються процедури пред'явлення виконавчого документа до виконання, пов'язані з процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні як юридичному процесі в силу умов частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», а з процесуальним правонаступництвом, передбаченим статтею 55 ЦПК України, - в силу другої частини цієї статті.
Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Закону України «Про виконавче провадження» (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону). Цим Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв'язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов'язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року
у справі № 911/3411/14 та від 8 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.
Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою
статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.
Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Враховуючи, що сформульована у цій справі проблематика стосовно реалізації прав сторін спору на стадії виконання судового рішення, в тому числі в контексті пред'явлення до виконання виконавчого документа та здійснення виконавчого провадження, саме з точки зору такої процесуальної мети має розглядатись процесуальне правонаступництво у цій справі. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва з метою реалізації правонаступником судового рішення у виконавчому провадженні без розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим відповідно до умов законодавства, позбавлене процесуальної мети.
Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження.
За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе.
Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.
За таких обставин суди попередніх інстанцій, розглядаючи заяву ТОВ «Девелоп Фінанс» про заміну сторони у виконавчому документі та задовольняючи її врахували те, що заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.
Правонаступник стягувача у виконавчому провадженні, яке не закінчене, проте виконавчий документ повернутий без виконання, має потенційну можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання, яке, зокрема, залежить від реалізації процесуального правонаступництва.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши надані заявником докази, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ТОВ «Девелоп Фінанс» про заміну сторони у виконавчому документі, оскільки заявником надано докази відступлення права вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги про те, що строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання заявником пропущено, тому заява про заміну стягувача у виконавчому документі задоволенню не підлягає, касаційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, серед іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать і строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
З огляду на те, що виконавчий документ у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 може бути повторно пред'явлений для виконання у строк
до 19 вересня 2022 року, касаційний суд вважає обґрунтованим врахування судами попередніх інстанцій чинних законодавчих змін у порядку переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 3 серпня 2023 року у справі № 420/10415/22 (провадження № К/990/29776/22).
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2023 року є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Судове рішення касаційного суду за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції»,
пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Оскільки оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм процесуального права і підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області
від 4 травня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду
від 21 червня 2023 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2023 року, ухвалені за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» про заміну стягувача у виконавчому документі у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук