65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2559/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Житлово-комунальне підприємство "Таїрове" Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області
до відповідача фізичної особи-підприємця Шевченка Богдана Петровича
про стягнення 70515,21 грн
До суду надійшла позовна заява Комунального підприємства "Житлово-комунальне підприємство "Таїрове" Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до фізичної особи-підприємця Шевченка Богдана Петровича про стягнення 70515,21 грн за договором поставки товару № 139/21 від 03.09.2021, з яких - 49900 грн основного боргу, 913,17грн пені, 17163,29 грн втрат від інфляції та 2538,75 грн 3% річних.
Ухвалою від 19.06.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків 10 днів з моменту отримання ухвали.
27.06.2023, у встановлений строк, позивач подав докази усунення недоліків позову.
Ухвалою від 28.06.2023 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк, відповідно до ст. 251, 252 ГПК України, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копій статутних та реєстраційних документів. Роз'яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання заяв по суті справи у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивачу ухвалу суд направив на електронну пошту 03.07.2023.
Ухвала про відкриття провадження, надіслана на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1, повернулась до суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з п. 5) ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на викладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відзиву на позов відповідач не надав.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши матеріали справи, суд
03.09.2021 між Комунальним підприємством "Житлово-комунальне підприємство "Таїрове" Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (позивач, замовник) та фізичною особою-підприємцем Шевченко Богданом Петровичем (відповідач, постачальник) укладено договір поставки товару № 139/21, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача товар "Послуги з встановлення і налагодження системи відеоспостереження (ДК 021:2015:51310000-8 - Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної-, аудіо- та відеоапаратури)", а замовник прийняти і оплатити такий товар.
Ціна договору 49900 грн без ПДВ (п. 2.1). загальна вартість кожної партії товару визначається сторонами у відповідності до ціни за одиницю визначеної у договорі та попереднього замовлення замовника (п. 2.2).
Постачальник (відповідач) на підставі попереднього замовлення позивача формує рахунок на оплату для кожної конкретної партії товару, в якому зазначаються асортимент товару в межах предмету закупівлі та загальна вартість партії (п. 3.1 договору).
Згідно з п. 3.2 договору, оплата вартості товару (окремої партії) здійснюється у національній валюті у безготівковій формі на підставі виставленого відповідачем рахунку, на умовах відстрочення платежу протягом 5 робочих днів з дати передачі товару (окремої партії) за видатковою накладною або актом приймання-передачі.
Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума кожної партії товару визначаються окремо, на підставі узгоджених з відповідачем замовлень позивача. Узгодження замовлення відбувається шляхом передачі підписаного представником позивача замовлення довільної змістовної форми представнику відповідача (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору товар (окрема партія) поставляється відповідно до письмових заявок позивача, які направляються на адресу відповідача за допомогою електронної пошти або іншого зв'язку. Про наявність товару на складі та можливість передачі відповідної партії товару відповідач інформує позивача шляхом направлення повідомлення за допомогою електронної пошти або іншого зв'язку.
Згідно з п. 4.2 договору, поставка товару здійснюється на умовах EXW (склад продавця) у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2010р.
Поставка товару здійснюється транспортом позивача протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідачем заявки (п. 4.3).
Датою отримання товару є дата підписання видаткової накладної або акту приймання-передачі (п. 4.9).
Строк договору з дня підписання і до 31.12.2021 (п. 11.1 договору).
Платіжним дорученням № 1032 від 17.09.2021 позивач сплатив відповідачу 49900 грн. Призначення платежу "оплата за обладнання згідно договору від 03.09.2021 № 139/21, рах. № 130 від 06.09.2021".
Однак, відповідач не поставив товару позивачу за договором від 03.09.2021 № 139/21.
Відповідно до п. 7.2 договору, у випадку, якщо відповідач не виконав свої зобов'язання з поставки товару в строки та на умовах, передбачених даним договором, позивач має право вимагати повернення грошових коштів. При цьому позивач направляє письмову вимогу щодо повернення грошових коштів на адресу відповідача.
Листом від 04.11.2021 № 450 позивач повідомив відповідача, що відповідачем не надано позивачу видаткових накладних, актів приймання-передачі або інших документів, що підтверджують поставку товару або надання послуг. Позивач вимагав у відповідача негайно до 12.11.2021 надати докази виконання зобов'язань, зокрема, за зазначеним договором або повернути кошти. Відповідач отримав цей лист особисто 05.11.2021, про що свідчить його підпис.
03.12.2021 позивач отримав лист відповідача від 23.11.2021, у якому відповідач посилається на те, що позивач не надає йому доступ для перевірки налагодження системи відеоспостереження, що унеможливлює підписання актів прийому-передачі, просить надати доступ до об'єкту для виконання умов договору або підписати акти прийому-передачі.
16.12.2021 та 22.12.2021 позивач отримав аналогічні листи відповідача від 09.12.2021 та від 15.12.2021.
Однак, суду не надано доказів виконання відповідачем умов договору поставки № 139/21 від 03.09.2021, а саме - підписаної видаткової накладної або акту приймання-передачі на суму 49900грн, яка була сплачена позивачем.
Не містять матеріали справи і доказів того, що відповідач направляв позивачу для підписання видаткову накладну або акт приймання-передачі.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок оплати товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Верховний Суд в постанові від 26.05.2022 у справі № 902/186/21 зазначив наступне:
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
5.18. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
5.19. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
5.20. За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
5.21. Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
5.22. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
5.23. При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
5.24. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.
5.25. З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.
Дослідивши умови договору № 139/21 від 03.09.2021 судом встановлено, що від позивача не вимагалось проведення попередньої оплати, але він сплатив кошти, не дочекавшись передачі товару за видатковою накладної або актом приймання-передачі відповідно до вимог п. 3.2 договору.
Отже, сума 49900 грн сплачена позивачем відповідачу вважається попередньою оплатою за договором. Відповідач не надав доказів поставки товару або надання послуг позивачу на вказану суму.
Листом від 04.11.2021 № , який відповідач отримав 05.11.2021, позивач вимагав або надання доказів виконання договору або повернути кошти негайно до 12.11.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, відповідач мав до 12.11.2021 надати докази виконання договору №139/21 (накладні, акти приймання-передачі), що ним не виконано. З огляду на викладене, відповідач мав до 12.11.2021 повернути 49900 грн позивачу.
Станом на день розгляду справи, відповідач не надав доказів повернення позивачу 49900 грн, тому позовні вимоги про стягнення 49900 грн підлягають задоволенню.
У зв'язку з простроченням відповідачем повернення 49900 грн, позивач просить стягнути з відповідача 17163,29 грн втрат від інфляції та 2538,75 грн 3% річних, нарахованих з 02.10.2021 до 12.06.2023.
Перевіривши розрахунок річних та інфляційних позивача, судом встановлено, що він має недоліки, а саме позивач не врахував, що прострочення грошового зобов'язання щодо повернення 49900 грн попередньої оплати почалось з 12.11.2021, оскільки в листі від 04.11.2021 № 450 позивач зазначив строк, коли відповідач мав повернути кошти - до 12.11.2021.
Отже, суд здійснив власний розрахунок інфляційних та річних з 12/11/2021 до 12/06/2023
Розрахунок здійснюється за формулоюІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,......ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) = 1.33196611
Інфляційне збільшення:
49 900,00 x 1.33196611 - 49 900,00 = 16 565,11 грн.
3% річних: Розрахунок здійснюється за формулою:Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, деС - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
49 900,00 x 3 % x 578 : 365 : 100= 2 370,59 грн.
Всього розмір 3% річних становить 2 370,59 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 16 565,11 грн та 2 370,59 грн відповідно.
Щодо вимог позивача про стягнення 913,17грн пені, нарахованої з 02.10.2021 до 02.04.2022, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.4 Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань передбачених цим договором постачальник (відповідач) сплачує позивачу пеню у розмірі 0,01 % від вартості непоставленого вчасно товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період.
Таким чином, умовами договору № 139/21 від 03.09.2021 не передбачено сплата відповідачем пені за прострочення ним грошового зобов'язання, а саме - зобов'язання щодо повернення попередньої оплати.
В той же час, договором передбачено сплату пені відповідачем у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань, передбачених цим договором.
За умовами договору від 03.09.2021№ 139/21 відповідач зобов'язався поставити позивачу товар протягом 10 днів робочих з моменту отримання відповідачем заявки позивача (п. 1.1, 4.3 договору).
Отже, договором передбачено можливість стягнення з відповідача пені за невиконання або несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання, а саме - зобов'язання щодо поставки товару .
Позивач не надав суду заявки відповідно до п. 3.3 договору та доказів її направлення відповідачу (п. 4.1 договору). Не надано суду також і рахунку, який мав виставити відповідач на підставі заявки позивача (п. 3.1 договору).
В платіжному дорученні № 1032 від 17.09.2021 про сплату позивачем відповідачу 49900 грн у призначенні платежу лише є посилання на рах. № 130 від 06.09.2021.
Але позивач нараховує пеню з 02.10.2021, оскільки вважає, що відповідач мав здійснити поставку товару протягом 10 робочих днів з моменту отримання 49900 грн, перерахованих платіжним дорученням від 17.09.2021 № 1032.
Враховуючи, що суд при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), то суд перевіряє розрахунок пені, здійснений позивачем, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру пені.
Перевіривши розрахунок пені (49 900,00 x 0.01% x 183 : 100=913,17), суд дійшов висновку, що він виконаний правильно, тому позовні вимоги про стягнення 913,17 грн пені підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (2684/70515,21*69748,87=2654,83грн).
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шевченка Богдана Петровича (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства "Житлово-комунальне підприємство "Таїрове" Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (код 26601323, смт. Таїрове Одеського району Одеської області вул. 40-річчя Перемоги 55/1) 49900 грн основного боргу, 913,17грн пені, 16 565,11 грн втрат від інфляції, 2 370,59 грн 3% річних та 2654,83грн витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 25 серпня 2023 р.
Суддя В.В. Литвинова