номер провадження справи 18/108/23
15.08.2023 справа № 908/2069/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.,
розглянувши заяву матеріали заяви № 21-4731/28-вих від 04.08.2023 державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” про відстрочку виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23
Стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕНЗОР” (вул. Лісова, буд. 3, кв. 38, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; адреса для листування в рамках провадження: вул. Амосова, буд. 11-А, кв. 16, м. Харків, 61171 (представник адвокат Барчук А.В.); ідентифікаційний код 30956420)
Боржник: державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; ідентифікаційний код ВП 19355964)
про стягнення 193800,00 грн. грошової заборгованості за договором про надання послуг №75/101-21/48-121-01-21-10306 від 24.05.2021
За участю представників сторін та учасників процесу:
від стягувача: не з'явився
від боржника (заявника): Погосян С.Г. (в порядку самопредставництва) - в режимі відеоконференції
До Господарського суду Запорізької області 08.08.2023 засобами електронного зв'язку надійшла заява № 21-4731/28-вих від 04.08.2023 Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” про відстрочку виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23 до зміни податкової адреси на підконтрольній Україні території.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 08.08.2023 заяву передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою від 09.08.2023 заяву державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” про відстрочку виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23 прийнято до розгляду, розгляд заяви призначено на 15.08.2023.
Від стягувача 14.08.2023 на електронну адресу суду надійшли заперечення на заяву боржника про відстрочення судового рішення (судового наказу), в яких ТОВ “ТЕНЗОР” просив суд розглянути вказану заяву за відсутності представника товариства.
Представник боржника (заявника), який приймав участь у судовому засіданні 15.08.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв'язку EasyCon, заяву підтримав.
В обґрунтування заяви Боржник посилався на наступне. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні запроваджений воєнний стан, строк дії якого продовжено до 15.11.2023. З 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” ДП “НАЕК “Енергоатом” (далі - ВП ЗАЕС) захоплені військовими формуваннями Російської Федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Енергодарська міська територіальна громада, в межах якої розташовані виробничі потужності боржника (заявника), включена до “Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (пп. “Василівський район” п. 4 “Запорізька область” р. II “Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України” цього Переліку), з зазначенням дати виникнення можливості бойових дій: 04.03.2022. Стягувач, ТОВ “ТЕНЗОР”, згідно з відомостями з ЄДРПОУ зареєстрований за адресою: Запорізька область, м. Енергодар, вул. Лісова, 3 кв. 38, тобто, на тимчасово окупованій території. Боржник вважає, що правовідносини боржника із стягувачем, за умов їх знаходження на окупованій території, визначені частиною 1 статті 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” і в рамках українського законодавчого поля можливі у разі зміни місцезнаходження на іншу територію України. В заяві стягувача про видачу судового наказу, окрім адреси місцезнаходження юридичної особи (м. Енергодар Запорізька область, вул. Лісова, 3 кв. 38 ) зазначена адреса для листування: м. Харків, вул. Амосова, 11-А кв. 16, проте, стягувач не надав доказів про зміну податкової адреси юридичної особи (ТОВ “ТЕНЗОР”) на іншу територію України, що унеможливлює виконання судового наказу по справі № 908/2069/23, виданого Господарським судом Запорізької області 29.06.2023. В умовах обмеження, передбаченого ч.1 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, боржнику, відокремленому підрозділу “Запорізька АЕС”, та стягувачу, ТОВ “ТЕНЗОР” не дозволяється здійснення відповідної господарської діяльності, як окремим суб'єктам господарювання на тимчасово окупованій території. Боржник просить суд відстрочити виконання судового рішення (судового наказу) Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23 до зміни податкової адреси на підконтрольній Україні території.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕНЗОР” у запереченнях на заяву з доводами боржника не погодилось та зазначило, що заявником, в порушення п. 5 ст. 331 ГПК України, не визначено терміну відстрочення виконання судового наказу (заявник просить відстрочити виконання до певної події). Банківське обслуговування заявника здійснюється згідно із діючим законодавством України державним банком АТ “Ощадбанк”, поточний рахунок відкрию у філії - Запорізьке обласне управління АТ “Ощадбанк”, видаткові операції не зупинялися (підтверджується сплатою судового збору з поточного рахунку). Стягувач зазначив, що в березні-травні 2023 року ДПС проведена реєстрація податкових накладних заявника по господарським операціям із боржником у цій справі, і боржнику як покупцю це відомо, оскільки це надало йому право на формування податкового кредиту. Крім того, у вересні та листопаді 2022 року за іншим договором, укладеним із боржником у цій справі, часткова добровільна оплата проведена юридичною особою Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, що розташоване у місті Києві, також у липні 2023 року по іншому договору, укладеним між заявником та боржником, укладена додаткова угода про продовження строку дії договору, у зв'язку із тимчасовим призупиненням робіт. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 45, якою внесено зміни до постанови від 06.12.2022 №1364, заборона відкривати виконавчі провадження та вчиняти виконавчі дії на тимчасово окупованих територіях діяла до 21.01.2023 (постанова Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 910/5953/17). Стягувач відзначив, що фактично заборона була пов'язана не з реєстрацією боржника чи стягувача на такій території, а регулювала саме питання виконання судового рішення з огляду на територіальний критерій та можливість фактичної реалізації виконавцем покладених законом завдань. Також стягувач повідомив, що виконавчим органом заявника вживаються заходи щодо проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, в частині зміни місцезнаходження юридичної особи. Стягувач заперечив проти задоволення заяви про відстрочення виконання судового наказу з мотивів боржника, але зазначив, що може погодитись на відстрочення виконання на строк не більше двох місяців.
В судовому засіданні 15.08.2023 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши заяву державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” про відстрочку виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23, суд визнав її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
До Господарського суду Запорізької області 23.06.2023 надійшла заява № б/н від 21.06.2023 товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕНЗОР” про видачу судового наказу щодо стягнення з державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” 193800,00 грн. грошової заборгованості за договором про надання послуг №75/101-21/48-121-01-21-10306 від 24.05.2021.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2023 вказану заяву передано для розгляду судді Левкут В.В.
Господарським судом Запорізької області задоволено заяву про видачу судового наказу, 29.06.2023 видано судовий наказ в порядку наказного провадження, яким наказано стягнути з боржника - державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; ідентифікаційний код ВП 19355964) на користь стягувача - товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕНЗОР” (вул. Лісова, буд. 3, кв. 38, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; адреса для листування в рамках провадження: вул. Амосова, буд. 11-А, кв. 16, м.Харків, 61171 (представник адвокат Барчук А.В.); ідентифікаційний код 30956420) 193800,00 грн. (сто дев'яносто три тисячі вісімсот грн. 00 коп.) основного боргу та 268,40 грн. (двісті шістдесят вісім грн. 40 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Копію судового наказу від 29.06.2023 разом із копією заяви стягувача надіслано судом на адресу боржника, які боржником отримано 06.07.2023.
Судовий наказ від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23 набрав законної сили 27.07.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно із ч.ч. 3-5 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду.
Таким чином, ухвала про відстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.
При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.
Обґрунтовуючи заяву про відстрочення виконання судового наказу боржник посилається на те, що в умовах обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, боржнику, відокремленому підрозділу “Запорізька АЕС”, та стягувачу, ТОВ “ТЕНЗОР” не дозволяється здійснення відповідної господарської діяльності, як окремим суб'єктам господарювання на тимчасово окупованій території. Вважає, що правовідносини боржника із стягувачем, за умов їх знаходження на окупованій території, визначені частиною 1 статті 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” і в рамках українського законодавчого поля можливі у разі зміни місцезнаходження на іншу територію України.
Однак, доводи боржника суд визнав необґрунтованими.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наразі відповідними указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжений до 15.11.2023.
Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачені певні обмеження і заборони здійснення економічної діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
У ч. 2 ст. 1 даного Закону визначено, що Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється (ч. 6 ст. 13 Закону).
При цьому, відповідно до ч. 1. ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Так, рішень Кабінету Міністрів України щодо поширення положень ст. 13 Закону на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями, наразі немає.
Отже, положення ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» розповсюджуються на тимчасово окуповані території України, які були окуповані починаючи з 19.02.2014 та до 24.02.2022.
Наразі в Україні введений та діє воєнний стан, однак, в умовах воєнного стану Кабінетом Міністрів України не приймалося відповідного рішення про поширення положень ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” на території, що були окуповані після 24.02.2022.
Таким чином, положення ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не розповсюджуються на територію місця реєстрації юридичної особи Стягувача, що спростовує викладені боржником доводи.
Крім того, суд зазначає, що Національним банком України прийнято постанову № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (з наступними змінами та доповненнями), якою з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи в умовах воєнного стану визначено, що: банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою; безготівкові розрахунки здійснюються без обмежень. Отже, воєнний стан не створив жодних обставин, які об'єктивно унеможливлюють здійснення розрахунків за діючими між сторонами договорами з використанням банківської системи.
Воєнний стан на території України не означає, що боржник не може здійснювати статутну діяльність та набувати кошти. Боржник також не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов'язання.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що елементів державного регулювання господарських відносин сторін в результаті введення військового стану в Україні не створили для божника жодних перешкод або обмежень.
Суд враховує, що наявність заборгованості перед ТОВ “ТЕНЗОР” 193800,00 грн. грошової заборгованості за договором про надання послуг №75/101-21/48-121-01-21-10306 від 24.05.2021, яку стягнуто судовим наказом від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23, боржником не заперечується.
Відокремлений підрозділ “ЗАЕС” ДП “НАЕК “Енергоатом” не має статусу юридичної особи і боржником за наказом є юридична особа державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, місцезнаходженням якого є м. Київ, що не є окупованою територією.
Таким чином, доводи боржника щодо неможливості виконання судового наказу з огляду розповсюдження на правовідносини сторін обмежень, передбачених ч.1 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, не знайшли свого підтвердження, інших доводів та доказів щодо неможливості виконання судового наказу божником суду не надано.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 16-рп/2009 від 30.06.09, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.12. Конституційного суду України у справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.12. Конституційного суду України у справі № 11-рп/2012). Аналогічну позицію наведено в рішенні від 26.06.13. Конституційного Суду України у справі № 1-7/2013.
Виходячи з того, що згідно із ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, то обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004. у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У рішенні від 17.05.05 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України судовий наказ від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23, який набрав законної сили 27.07.2023, є обов'язковим до виконання та має бути виконаним.
Відповідачем не подано суду жодних належних доказів, в розумінні приписів ст.ст.74-76 ГПК України, на підтвердження викладених в заяві обставин. Безпідставне надання відстрочки виконання судового рішення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, без дотримання балансу інтересів сторін, позбавляє стягувача можливості захистити свої права та отримати задоволення своїх грошових вимог у процедурі примусового виконання судового наказу.
Крім того, клопотання боржника про надання відстрочки виконання рішення терміном до зміни податкової адреси на підконтрольній Україні території суперечить змісту норми ч. 5 ст. 331 ГПК України, згідно з якою розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” про відстрочення виконання судового наказу у справі №908/2069/23 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 336 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” про відстрочку виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/2069/23 - відмовити.
Ухвалу проголошено в судовому засіданні 15.08.2023.
У зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України, веденням бойових дій на території Запорізької області, інтенсивними ракетними та артилерійськими обстрілами м. Запоріжжя у період з 15.08.2023 по 24.08.2023, що загрожувало життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, повний текст ухвали складено і підписано 25.08.2023.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили (ст.ст. 235, 255, 256 ГПК України). Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Левкут