Номер провадження: 22-ц/813/5629/23
Справа № 522/18038/21
Головуючий у першій інстанції Суворова О.В.
Доповідач Лозко Ю. П.
15.08.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Вінжановської К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник-адвокат Ієговська Анастасія Олександрівна
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року
у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
встановив:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, свої вимоги обґрунтувала такими обставинами.
03 січня 2017 року на автодорозі "Одеса - Білгород-Дністровський" №Р70, Овідіопольського р-ну, Одеської обл., водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ауді А6», д.н.з. НОМЕР_1 , скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2., внаслідок чого він був доставлений в лікарню з тілесними ушкодженнями, де останній помер.
Загиблий ОСОБА_3 є сином позивачки.
Відповідальність водія автомобіля «Ауді А6», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ «СК «Арсенал страхування» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_3, який діяв на момент настання ДТП.
За фактом настання вказаної ДТП внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160380000022.
31 липня 2018 року слідчим СУ ГУНП в Одеській області Ніколовим В.М. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12017160380000022 на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Позивачка зазначає, що на момент ДТП, вона є єдиним близьким родичем загиблого ОСОБА_3 , батько якого ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , загиблий ОСОБА_3 на момент смерті одружений не був, дітей не мав.
На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 грн. З урахуванням цього позивачка зазначає, що загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 38 400,00 грн.
Позивачкою понесені витрати на спорудження надгробного пам'ятника загиблому сину у розмірі 49 195 грн., загальний розмір відшкодування витрат на спорудження нагробного пам'ятника з урахуванням встановленого законом ліміту (12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку) становить 38400,00 грн.
Позивачка звернулась до відповідача із повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування, яка складалась з такого:
38 400 грн. - страхового відшкодування, як заподіяної моральної шкоди;
16 428,50 грн. - страхового відшкодування, як понесених витрат на виготовлення та спорудження нагробного пам'ятника;
115 200,00 грн. - страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника.
У 2019-2020 роках на банківські реквізити представника ОСОБА_1 по довіреності Мелех Д.О. відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі:
19 200 грн. - в рахунок страхового відшкодування моральної шкоди, що становить 50 % від заявленої вимоги відшкодування заподіяної моральної шкоди;
7 932,50 грн. - в рахунок понесених витрат на спорудження надгробного пам'ятника;
21 971,50 грн. - витрат на поховання ;
61 306,00 грн., що на думку позивача свідчить про здійснення страховиком виплати страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди та страхового відшкодування з понесених витрат на поховання.
За вказаних обставин та підстав, позивачка просила суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 8496 грн., моральну шкоду - 19 200 грн., страхове відшкодування, пов'язане із втратою позивачем годувальника - 115 200 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник-адвокат Ієговська А.О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
За доводами апеляційної скарги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є безпідставним з огляду на те, що судом не було враховано того, що людина не є джерелом підвищеної небезпеки, а отже не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення п.36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) (позиція ВС, викладена у постанові у справі№ 191/1119/22 від 22.02.2023 року); позивачка, як непрацездатна особа яка має інвалідність, мала право на утримання від свого сина, з огляду на положення ст. 202 СК України, отже вважає, що завдана їй смертю сина шкода підлягає відшкодуванню у повному розмірі, відповідно до положень ст. 1200 ЦК України.
19 травня 2023 року засобами поштового зв'язку ТОВ «СК «Арсенал страхування» направило до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з тих підстав, що доводи апеляційної скарги про безпідставність застосування судом до спірних правовідносин положень п.36.3 ст. 36 Закону спростовуються самим змістом цієї статті, яка не містить жодних застережень щодо її дії виключно на осіб, цивільно-правова відповідальність яких застрахована;надані позивачкою докази не дозволяють встановити факт її перебування на утримання загиблого ОСОБА_3 на день його смерті. Стаття ж 202 СК України передбачає певний склад юридичних фактів, які утворюють у дитини обов'язок утримувати своїх батьків. Так, такими є: родинний зв'язок, непрацездатність батьків, потреба у матеріальній допомоги. Окрім того, відповідач вказує, що разом із позивачкою та загиблим проживав повнолітній брат останнього та син позивачки, який, зокрема, здійснював витрати на спорудження пам'ятника, що викликає додаткові сумніви у твердженнях позивачки про перебування на утриманні виключно у ОСОБА_3 .
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі, з огляду на таке.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачкою не доведено обставин щодо її перебування на утриманні у ОСОБА_3 , який загинув у ДТП, яка виникла 03 січня 2017 року причиною якої стало порушення останнім вимог пунктів 4.7, 4.14. «а», «г», «д» ПДР України, та неправомірності прийнятого відповідачем ПрАТ "СК "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" рішення про нарахування страхового відшкодування у виплаченому останнім розмірі, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , водночас вважає безпідставним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положення пункту 36.3.статті 36 Закону, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правовідносини, які склались мiж позивачкою та відповідачем регулюються спеціальним Законом України - «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який підлягає застосуванню до правовідносин, що склались мiж сторонами. Цим Законом встановлений порядок виплати страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 27.2 Закону здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 27.3. Закону, Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мiнiмальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, виплачується рівними частинами.
В порядку ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 03 січня 2017 року сталася ДТП за участю транспортного засобу «AUDI A6», р.н. НОМЕР_1 , та пішохода ОСОБА_3 , який перетинав дорогу у невстановленому для цього місці, отримав тілесні ушкодження в результаті чого помер.
31 липня 2018 року старшим лейтенантом поліції слідчим СУ ГУНП в Одеській області Ніколовим В.М. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12017160380000022 від 03 січня 2017 року, на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою про закриття кримінального провадження по справі № 12017160380000022 встановлено таке:
- водій автомобіля «AUDI A6», р.н. НОМЕР_1 , не мав технічної можливості уникнути ДТП;
- в діях водія «AUDI A6», р.н. НОМЕР_1 , відсутні порушення ПДР України, які б перебували у причинному зв'язку з настанням події ДТП;
- на момент ДТП автомобіль «AUDI A6», р.н. НОМЕР_1 знаходився у належному стані;
- пішохід ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп'яніння (2,19%);
- саме порушення пішоходом ОСОБА_3 вимог п. п. 4.7, 4.14 (а, г, д) ПДР України стало причиною виникнення та настання цієї ДТП.
Порушення ОСОБА_3 вимог п. п. 4.7, 4.14 (а, г, д) ПДР України виразилися у тому, що він, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння (2,19 % проміле в крові), вийшов на проїжджу частину автодороги «Одеса-Білгород-Дністровський №Р70», у невстановленому для цього місці, не переконавшись у власній безпеці почав перетинати проїзну частину, тим самим поставивши себе у небезпечний стан, що призвело до тяжких наслідків у вигляді наїзду на пішохода вантажним автопоїздом та смерті пішохода.
Транспортний засіб «Ауді А6», д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 03 січня 2017 року застрахований за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № НОМЕР_3.
Позивачка у справі є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживала разом з ним та ОСОБА_4 , який є сином позивачки та братом загиблого, за адресою: АДРЕСА_1 .
12 листопада 2018 року та 22 січня 2020 року представник позивачки зверталась із заявами до ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» про виплату страхового відшкодування, пов'язаного з моральною шкодою у розмірі 38 4000 грн., для виплати страхового відшкодування витрат на спорудження нагробного пам'ятника у розмірі 8640,00 грн., для виплати страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника - не менше 115 200,00 грн., для виплати страхового відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 40 555,00 грн.
Отже правовідносини, які склались мiж позивачем та відповідачем, регулюються спеціальним Законом України - «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який підлягає застосуванню до правовідносин, що склались мiж сторонами. Цим Законом встановлений порядок виплати страхового відшкодування.
Страховиком від представника позивачки отримано заяву на виплату страхового відшкодування, повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та iншi документи щодо справи.
Позивачка, відповідно до положень ст.1200 ЦК України та ст. 27 Закону, як мати загиблого ОСОБА_3 має право на відшкодування Страховиком моральної шкоди, що не заперечується відповідачем.
Дійсно, як слушно зауважено скаржницею у апеляційній скарзі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення п.36.3 ст. 36 Закону.
Так, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").
У абзаці 1 пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до положень абзацу 1 пункту 36.3 статті 36 Закону у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Разом з тим, положення пункту 36.3 ст. 36 Закону до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність потерпілого, як пішохода, не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону.
Викладене узгоджується із правовими висновками, вкладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі №274/4882/17-ц (провадження №61-38295св18), які апеляційний суд, відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Водночас, хоча положення пункту 36.3 ст. 36 Закону до цих правовідносин застосуванню не підлягають, апеляційний суд погоджується із позицією відповідача та висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті позивачці у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 , враховуючи те, що причиною ДТП, яка призвела до тяжких наслідків, явилися порушення самим пішоходом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2., вимог пунктів 4.7, 4.14. «а», «г», «д» ПДР України та зміст статті 1193 ЦК України, згідно якої якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Щодо доводів скаржниці про те, що вона, як непрацездатна особа з інвалідністю, мала право на утримання від свого сина, з огляду на положення ст. 202 СК України, отже завдана їй смертю сина шкода підлягає відшкодуванню у повному розмірі, відповідно до положень ст. 1200 ЦК України, апеляційний суд відхиляє, як такі, що ґрунтуються на суб'єктивному, помилковому тлумаченні позивачкою наведених норм права та звертає увагу на таке.
В порядку ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Поняття "непрацездатні громадяни" надається у статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
При цьому, факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка є матір'ю загиблого, який проживав разом з нею та братом ОСОБА_4 до моменту смерті, ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечував її прожитковий мінімум, установлених законом для осіб, які втратили працездатність, відповідно до довідки серії 10 ААВ №746768 має другу групу інвалідності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу який міститься у справі, мотивує відхилення або урахування кожного доказу.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні померлого ОСОБА_3 . Так, ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано доказів наявності будь-якого джерела доходів в померлого, його можливість утримувати позивачку, як і доказів того, що основним і постійним джерелом засобів до існування позивачки була для неї допомога з боку ОСОБА_3 , а не її дохід отриманий у виді пенсії.
Незважаючи на те, що ОСОБА_1 отримує пенсію у зв'язку з інвалідністю, останньою не доведено факт її перебування на утриманні померлого ОСОБА_3 , оскільки сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим не свідчить про перебування на його утриманні, що апеляційний суд вважає виключає можливість отримання позивачкою страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника.
Окрім того, апеляційний суд вважає слушним зауваження суду першої інстанції про те, що наявність у особи другої групи інвалідності не свідчить про «автоматичне» набуття нею статусу утриманця.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (N 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) N 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду, отже апеляційний суд зауважує, що інші, доводи учасників справи, окрім проаналізованих, не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду, однак допущена судом помилка у застосуванні норми матеріального права не призвела до неправильного вирішення справи, водночас рішення суду першої інстанції потрібно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367,374,376, 382-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено - 21 серпня 2023 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова