Провадження № 11-кп/803/2470/23 Справа № 185/2469/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 серпня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2023 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Михайлівка Краматорського району Донецької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, зі статусом внутрішньо переміщеної особи, не працюючого, перебуваючого у цивільному шлюбі, інваліда 3-ї групи, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше судимого, в останній раз:
- 12 листопада 2012 року Краматорським міським судом Донецької області за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком чотири роки шість місяців ( данні про звільнення відсутні),
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, в кримінальному провадженні № 12023041370000146,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_8 ,
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2023 року ОСОБА_5 визнаний винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст.186 КК України та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України - у вигляді позбавлення волі строком чотири роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 29.01.2023 р., приблизно о 18.40год., рухався по вул. Новій в м. Павлограді. В цей час, на алеї біля буд.№ 5 по вул. Новій він побачив раніше не знайому ОСОБА_9 , яка рухалася напроти нього, тримаючи в руці мобільний телефон.
В цей час у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на відкрите повторне викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, в умовах воєнного стану.
Реалізуючи вказаний злочинний умисел, в той же день, та в тому ж місці, приблизно о 18.42год., ОСОБА_5 підійшов впритул до потерпілої ОСОБА_9 та наніс останній лівою рукою удар в область шиї, чим спричинив їй фізичну біль.
Від отриманого удару ОСОБА_9 впала на землю обличчям до гори, та виронила з руки мобільний телефон, після чого ОСОБА_5 умисно, відкрито, проти волі потерпілої та в умовах очевидності, з корисливих мотивів, викрав мобільний телефон «Huawei P smart» синього кольору, вартістю 5000 грн, чим спричинив вказаній потерпілій матеріальний збиток на зазначену суму, та з вказаним телефоном зник з місця вчинення злочину.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 4 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
В апеляції:
- обвинувачений просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
В обґрунтування вимог зазначає, що є особою з інвалідністю 3 групи, має трьох малолітніх дітей, злочин вчинив внаслідок настання тяжких обставин, а від потерпілої до нього не має претензій ні моральних ні матеріальних.
Заслухавши обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо та разом підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги обвинуваченого та просив відмовити в задоволенні її вимог, обговоривши її доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду стосовно фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 186 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, то вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Доводи обвинуваченого щодо неврахування місцевим судом, що він є особою з інвалідністю 3 групи, має трьох малолітніх дітей, злочин вчинив внаслідок настання тяжких обставин, а від потерпілої до нього не має претензій ні моральних ні матеріальних, що дозволяє застосувати до нього положення ст. 75, 76 КК України, є хибними, оскільки підстави для їх застосування відсутні з огляду на наступне.
Так, відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому суд першої інстанції об'єктивно врахував, що ОСОБА_5 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, є особо раніше судимою, має родину, постійне місце проживання, позитивну характеристику з місця мешкання; що майно, яке було викрадене у потерпілої повернуто останній, яка прийняла вибачення обвинуваченого та його пробачила. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого місцевим судом врахований рецидив вчинення злочину.
Пом'якшувальними обставинами у справі відносно ОСОБА_5 суд першої інстанції визнав повне визнання своєї вини, щире каяття, висловлений жаль з приводу вчиненого, звернення до потерпілої з проханням про пробачення, активне сприяння швидкому судовому розгляду справи, а також той факт, що обвинувачений має статус особи, яка є внутрішньо переміщеною та особою з інвалідністю 3-ї групи.
Окрім зазначених обставин, пом'якшувальними суд першої інстанції також визнав наявність у обвинуваченого трьох малолітніх дітей, добровільне відшкодування родиною обвинуваченого завданої потерпілій шкоди, вчинення обвинуваченим злочину у зв'язку з настанням тяжких життєвих обставин, а також через вкрай тяжке матеріальне становище, що утворилося в його родині, у зв'язку з чим дійшов вмотивованого висновку про можливість застосування ст. 69 КК України через наявність у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом'якшують покарання, є такими, що істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого та надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.
А отже, враховуючи вищенаведені обставини, які суд першої інстанції визнав такими, що пом'якшують покарання, з урахуванням висловлених обвинуваченим дієвих намірів змінити життя та відмовитися від учинення в майбутньому злочинних дій, а також прохання потерпілої про необхідність пом'якшення обвинуваченому покарання, вмотивовано визнані судом виключними обставинами, що має наслідком застосування до призначеного ОСОБА_5 покарання положень ст. 69 КК України, з чим погоджується й колегія суддів, оскільки зазначені обставини повною мірою знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
Призначаючи основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, що інкримінована обвинуваченому, у вигляді 4 років позбавлення волі, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про те, що його виправлення можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства із реальним відбуванням покарання та саме таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України та принципу пропорційності, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та буде відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, не ставитиме особистий і надмірний тягар для обвинуваченого, що є складовим елементом принципу верховенства права відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року, справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Разом з тим, ствердження обвинуваченого про те, що суд першої інстанції неналежно врахував відомості про його особу та обставини, що пом'якшують покарання, наявність яких дозволяє застосувати до нього вимоги ст.ст. 75, 76 КК України є недостатньо обґрунтованими.
З ч. 1 ст. 75 КК України вбачається, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Обов'язковою умовою застосування ст. 75 КК України є сукупність обставин, які б із достатньою переконливістю свідчили про можливість виправлення особи без відбування покарання.
Згідно з оскарженим вироком, ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні тяжкого, умисного, корисливого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, направленого на відкрите повторне викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, вчиненого в умовах воєнного стану.
Зважаючи на те, що матеріали провадження не містять переконливих свідчень про можливість виправлення особи обвинуваченого без відбування покарання реально, суд першої інстанції дійшов до об'єктивного висновку про те, що виправлення ОСОБА_5 можливо виключно в умовах ізоляції його від суспільства із реальним відбуванням покарання.
Таким чином, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 положень ст. 75, 76 КК України, колегія суддів не вбачає, а такі твердження обвинуваченого свідчать про намір уникнути покарання за вчинене.
Колегія суддів, також зважає на дотримання судом першої інстанції при призначенні покарання практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
За наведеного, призначене покарання обвинуваченому судом першої інстанції відповідає принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості, а тому підстав для призначення ОСОБА_5 покарання більш м'якого, як на це вказує обвинувачений, колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим його апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржений вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2023 року щодо ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4