Провадження № 11-кп/803/3039/23 Справа № 206/2878/18 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
22 серпня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровськ, громадянина України, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ст. 348 КК України,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_4 ,
в режимі відеоконференції:
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
За ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2023 року запобіжний захід, обраний, в тому числі, обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжений на 60 днів, тобто до 10.10.2023 року з визначенням застави у розмірі 805200 (вісімсот п'ять тисяч двісті) гривень.
Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що на даний час колегія суддів вважає реальною наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, який до теперішнього часу не зменшився та є достатнім для продовження обвинуваченому дії найсуворішого запобіжного заходу ще на 60 днів.
Враховуючи обставини справи, дані про особу, в тому числі, ОСОБА_7 та встановлений судом ризик, колегія суддів дійшла висновку про необхідність визначення обвинуваченому застави у триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01 січня 2023 року складає 2684 грн.), що становить суму 805200 грн., оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
В апеляції:
- захисник ОСОБА_4 просить ухвалу суду скасувати та обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту з застосуванням електронних засобів контролю. У випадку продовження строку тримання під вартою визначити єдиний помірний розмір застави в сумі 80 мінімальних заробітних плат.
В обґрунтування свої вимог посилається на те, що строк тримання ОСОБА_5 , під вартою без вироку складає 5 років та 6 місяців.
Вказує, що підставою продовження строку тримання під вартою зазначено тільки один ризик переховування від суду через виключно суворість можливого покарання.
Зазначає, що визначений судом альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 805200 грн. є явно непомірним для обвинуваченого.
Вважає, що судом не враховано, що ОСОБА_5 є одруженим, був військовослужбовцем, має постійне місце проживання, жодного разу не порушував умови тримання в СІЗО, раніше не судимий.
Прокурор в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду, надав заяву про проведення розгляду скарги без його участі, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 422-1 КПК України (в редакції Закону України № 1027-IX від 02.12.2020 р.) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без його участі.
Заслухавши захисника та обвинуваченого, які кожен окремо та разом підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 суд першої інстанції в достатній мірі дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Так, врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого під вартою, а також існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості переховуватися від суду.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про особу обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, що дає підстави вважати, що продовжує існувати вказаний вище ризик.
Колегія суддів також зважає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. ст. 187, ст. 348 КК України, а саме, у розбої, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із проникненням у житло та заподіянні тяжких тілесних ушкоджень та посягання на життя працівника правоохоронного органу, тобто замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічного позбавлення волі, а отже, існує висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій, чим перешкоджатиме кримінальному провадженню.
Вищенаведене спростовує доводи сторони захисту про відсутність у цьому кримінальному провадженні ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим такі доводи є недостатньо обґрунтованими.
Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останнім, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказує захисник в апеляційній скарзі, не забезпечать належний розгляд провадження, належної процесуальної поведінки обвинуваченого, буде суперечити інтересам суспільства, а тому продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, колегія суддів також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Посилання захисника на характеристику обвинуваченого в розрізі нівелювання встановленого ризику можливого переховування від суду, враховуючи те, що ОСОБА_5 є одруженим, був військовослужбовцем, має постійне місце проживання, жодного разу не порушував умови тримання в СІЗО, раніше не судимий є загальним, не конкретизованим, а тому вони не беруться до уваги, оскільки під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого суд першої інстанції оцінив у сукупності всі обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження строку його тримання під вартою, враховуючи й відомості про особу ОСОБА_5 , та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність його продовження.
Ствердження про необґрунтованість визначення розміру застави обвинуваченому у 300 мінімальних заробітних плат через непомірність, то вони є недостатньо обґрунтованими з огляду на наступне.
Захисником не враховано, що за приписами п.п. 2, 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається саме у відповідних розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не як зазначено у скарзі у мінімальних заробітних платах. Крім того, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, беручи до уваги характер і обставини кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, вчиненого проти авторитету органів державної влади та проти власності, враховуючи дані про його особу, майновий стан та наявність ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, визначення оскарженою ухвалою застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у даному випадку буде пропорційним щодо його особи, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, у разі внесення такої застави, що буде достатнім стримуючим фактором, який зможе запобігти встановленому ризику.
Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
В той же час, тривалість перебування обвинуваченого під вартою за доводами захисника хоча і має місце, проте колегія суддів враховує складність даного кримінального провадження, кількість обвинувачених, епізодів злочинної діяльності, наслідки цих злочинів, об'єм матеріалів, які досліджуються судом, а також поведінку учасників кримінального провадження, проте ця обставина у даному випадку не свідчить, що вона перешкодила чи могла перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що на даний час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд триває, разом з цим, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід дотримуватись розумних строків розгляду цього провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ст. 348 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3